20 січня поблизу донецького аеропорту командир першої роти 13-го батальйону 95-ї житомирської бригади капітан Володимир Марківський закрив собою пораненого розвідника, та сам не врятувався.
Про це йдеться у сюжеті ТСН.
До тями розвідник Костянтин прийшов у лікарні і одразу дізнався, що житиме. А ось про те, що його командир врятував його ціною власного життя, він ще не знає.
Володимир Марківський – командир першої роти 13-го батальйону 95-ї бригади. Того чорного вівторка його підрозділ їхав на підмогу «кіборгам». Хлопці кажуть, що майже доїхали до місця, як два їхніх розвідники підірвалися на фугасі. Ротний зупинив машину і першим побіг рятувати поранених. Андрій Алієв був поруч із ним.
«Ми тягнули їх, потім на руки в машину затягували і саме в цей момент стався цей вибух, снаряд прилетів», - розповідає старший солдат Андрій Алієв.
Хлопці впевнені, що це була засідка. Вони від того снаряда теж дістали поранення. Кажуть, що противник стріляв на ураження саме тоді, коли відкрили борти машини, щоб затягти в неї поранених.
Увесь удар на себе взяли два бійця: Марківський і його підлеглий Костянтин.
У лікарні військові розвідроти страждають не від ран, а від втрати командира, якого усі передусім вважали другом. Кажуть, рота Марківського була найкращою в 95-й бригаді. А контрактників, які потрапляли під його керівництво, називали «щасливчиками», саме через командира.
Захищати Україну Марківський поїхав ще в березні. Там, на війні, підлеглі лагідно називали його «батьком», хоча Володя був старшим усього на кілька років. П'ять днів тому він відзначив своє 26-річчя. Марківський мріяв повернутися додому з перемогою. Про втрату єдиного сина матір уже сповістили. Коли хоронитимуть героя – невідомо, з війни його тіло додому у село Улашанівка Славутського району, що на Хмельниччині, поки що не привезли.
Житомир.info за матеріалами ТСН
