У Житомирський військовий шпиталь Сергій Слободянин потрапив після поранення, яке отримав в липні минулого року. Реабілітацію проходить досі. Під час обстрілу поблизу Степанівки загинуло двоє його друзів. Сергій отримав контузію, осколкове поранення плеча і розрив вуха, але вцілів.
«І кулеметник стріляв по нашим хлопцям, БМП підбили, спасло мене те, що я зреагував і зразу впав на землю. Я знаходився після того обстрілу на території терористів, але зібрався з силами, знайшов укриття і надавав собі медичну допомогу. Вже на другу добу я трошки прийшов до тями і побачив вдалечині український прапор, поїхав БТР. Я замаскував себе трохи і поповз до своїх, хоч думав, що вже не зможу. Як подумаєш, що тебе дитя вдома чекає і дружина, то такі сили десь беруться, що ви не уявляєте», - розповідає боєць.
До війська колишній десантник потрапив ще у березні. Його мобілізували до 30-ї окремої механізованої бригади. Разом з іншими бійцями Сергій побував у гарячих точках Півдня і Сходу, але рідним про свої подвиги розповів лише після того, як отримав поранення і потрапив у шпиталь. Чоловік зізнається: саме дружина і син допомагали йому гоїти рани душевні.
«Все усвідомлювати я вже почав у шпиталі. Сни майже кожну ніч снилися про цю війну, вибухи, хлопці, поранення – все душило з середини. І за хлопців теж, за колег, які загинули. Тобто вже після цього», - розповідає Сергій Слободянин.
У Житомирському військовому шпиталі майже півтори сотні бійців із зони АТО. Медики кажуть: тут лікуються військовослужбовці переважно з легкими пораненнями і хворобами. Втім мало не кожен, хто має досвід бойових дій, потребує психологічної підтримки.
«Військовослужбовці пережили емоційне навантаження, так званий «бойовий стрес», вони побували у зоні ведення бойових дій, ця напруга залишається назавжди, людина залишає спогади, людина залишає у собі переживання. Тому без кваліфікованої допомоги психологів важко обійтися», - каже Олексій Бердник, заступник начальника Житомирського військового госпіталю по роботі з особовим складом.
Одужувати швидше і долати переживання військовослужбовцям допомагають і волонтери, які щоденно провідують бійців. У кожній палаті – дитячі малюнки, листи і гостинці. Та найважливіше для одужання – це спілкування.
«Ми ніколи не запитуємо, де вони були, що з ними сталося, при яких це все було обставинах. Ми просто спілкуємось на будь-які теми. На тему війни ми не спілкуємося ніколи. І вони говорять: дівчата, приходьте, бо поки ви тут є, ми про щось говоримо і відволікаємося», розповідає волонтер Тетяна Докіль.
Підтримати поранених бійців просто, кажуть волонтери, варто лише раз прийти до військових. А ще зізнаються: познайомившись у шпиталі вони часто стають друзями і продовжують підтримувати один одного, коли бійці повертаються у зону АТО.
