21 листопада нинішнього року православна громада Житомира святкуватиме 150-річчя з дня освячення Свято - Михайлівського кафедрального собору. Безперечно, ця монументальна споруда цікава не тільки як культовий заклад, а й як пам’ятка історії взагалі та недавньої історії непримиренної боротьби радянського атеїзму з релігією.
Про історію Свято - Михайлівського кафедрального собору як одного з духовно-культурних центрів Житомира розповів ієрей Олександр Стахурський.
Виявляється, у середині 19-го століття в місті переважна більшість православних церков були дерев’яними; мурована церква стояла лише на Святояковлевському кладовищі. У той же час лише кам’яних римо-католицьких храми було чотири. Отож житомирський купець Михайло Хаботін і взявся за власні кошти збудувати для православних прихожан православний храм. За задумом Хаботіна, нова церква не повинна була підпорядковуватися як місцевій духовній, так і світській владі.
Здійснення проекту виявилося для купця-мецената Хаботіна доволі складною й обтяжливою справою. Тодішній житомирський міський голова виділяв на звичайних умовах незручні місця під забудову - на сьогоднішній території Житнього ринку та інших тогочасних окраїнах. Хаботін розумів, що віддалений від центру міста храм тривалий час стикатиметься з великими фінансовими проблемами. Тому він вирішує купити за власний кошт ділянку землі на розі вулиць Київської і Пилипонівської, яка згодом стала називатися вулицею Михайлівською.
Власне будівництво споруди довершило фінансові негаразди фундатора. Адже загальні витрати на храм склали величезну суму - близько 37 тисяч карбованців. Це майже вдвічі перевищувало річний бюджет Житомира, який у ті роки коливався у межах 20 – 21 тисяч карбованців. Але, незважаючи ні на що, благодійник здійснив свій задум, і у 1856 році Свято - Михайлівська церква була освячена.
Невдовзі Хаботіну через нестачу коштів довелося перейти із купецького стану в стан міщанина. А вже через три роки після освячення листопада 1856 благодійник помер.
За час свого існування Свято - Михайлівська церква зазнала чимало поневірянь. Уперше храм відгородили від віруючих у 1927 році. І лише у 1942 році, під час війни, його двері знову відчинилися. Та борці з християнством у 1961 році під надуманими приводами на тридцять років припинили доступ мирян до цієї церкви. У документах тих часів стверджувалося, що храм знаходиться у несприятливому місці, що його не ремонтують та що він не має достатньої кількості прихожан. І так далі у тому ж стилі...
У 1991 році, з початком духовного відродження України, врешті-решт справедливість восторжествувала. З храму відселили ляльковий театр, і Свято - Михайлівську церкву повернули людям.
Проте, розпис церкви було понищено, чудом лишилося лише два фрагменти, які знаходилися в арках і були закладені цеглою. Вандали-атеїсти понівечили також чотири куполи навколо центральної бані, а дзвіницю взагалі було знищено (до речі, як сказав Олександр Стахурський, вона має бути незабаром відновлена). Тож священики разом із паствою взялися за нелегку працю – відновлення та ремонт свого храму.
Потому вже спливло 15 років. Храм нині вже є кафедральним собором - тут знаходиться кафедра правлячого архієпископа Житомирського і Овруцького Ізяслава. У соборі служать 8 священиків, в неділю відправляється три божественних літургії. Чимало людей приходить звернутися з молитвами до Господа і в будні дні.
Храм має чимало великих святинь. Щонайперше, це Чудотворна ікона Матері Божої Троєручиці, освячена на гробі Господньому. Вона потрапила до собору з Єрусалима як дарунок від однієї благочестивої сім’ї.
Спочатку ікона виносилася на моління лише в недільні дні, а пізніше з нею було зроблено Хресний хід на відрізку дороги Житомир – Черняхів. Як розповів ієрей Олександр Стахурський, на цьому шляху було багато автомобільних катастроф, а після Хресного ходу, за довідкою державної автоінспекції, кількість аварій зменшилася. Біля ікони є книга подяк Матері Божій за допомогу від тих, над ким безпосередньо відбулося зцілення.
Також до великих святинь належить мощівник із понад 100 часточками мощей. У ньому є, зокрема, частинка животворчого Хреста Господнього. У соборі є також п’ять ікон з мощами, біля яких лежать золоті та срібні прикраси, пожертвувані людьми за Божу милість.
При храмі започатковано роботу групи сестринства. Сімдесят її волонтерів постійно відвідують хворих людей та тих, хто має потребу в якійсь допомозі.
Також в стінах собору діє потужна недільна школа, аналогів якій, за словами Олександра Стахурського, в Україні немає серед усіх церков Київського патріархату. У школі 35 учителів, діє вона позмінно, тому що на заняття приходить понад 300 дітей. Шкільні новації Свято-Михайлівської церкви вивчалися відділом у справах молоді Київського патріархату і рекомендовані для запозичення церквам.
