Завершилася реєстрація кандидатів, які братимуть участь у місцевих виборах 2010 року. Тепер уже відомо напевне – колишній губернатор і голова Житомирської обласної ради Ірина Синявська очолює місцевий виборчий похід партії Християнсько-Демократичний Союз (ХДС).
Ми вирішили поспілкуватися з Іриною Максимівною особисто.
- Ірино Максимівно, після того, що сталося з Вами у 2008 році, досить багато людей сумнівались, що у Вас вистачить духу знову йти на виборчі перегони, на новий бій фактично…
- Так могли думати хіба що ті, хто мене погано знає. Політичні жорна, в які потрапили я й мої однодумці, нас справді добряче пом’яли, але не стерли. Ми вистояли і навіть зміцніли.
- Пройшло чимало часу. Що ж тоді трапилося насправді?
- Житомирщина першою випробувала на собі політичне рейдерство. Всупереч чинному законодавству й Конституції в обласній раді здійснили переворот і захопили керівництво представницьким органом. Я назавжди запам’ятала рішення сумнозвісного Печерського суду м. Києва, яким мені було заборонено заходити в сесійну залу, автобус омоновців та судового виконавця зі столиці, якого за власний кошт і, думаю, за відповідну винагороду привіз пан Пашинський.
Гуркіт електродрилі, що виривала замок з дверей кабінету голови облради, щоб посадити у крісло Віталія Француза, мав би вже тоді, понад два роки тому, стати певним сигналом тривоги для суспільства… Цілий місяць апарат облради не визнавав самозванців і не виконував незаконних розпоряджень. Залякування і шантаж, погрози і сумнівні пропозиції… Місяць біля приміщення облради стояло наметове містечко. Люди справедливо вимагали правди, але нас ніхто не чув. Десятки телеграм було відправлено Президенту Ющенку, Прем’єр-міністру Тимошенко, в РНБО, Генеральну прокуратуру, СБУ. Це була політична змова маленьких політичних вождиків, підтримана і керована «великими» керманичами країни.
- Чи всі вистояли у цій боротьбі?
Вистояли всі, але постраждалих багато. Серйозних утисків зазнав Християнсько-Демократичний Союз. Тодішній керівник обласної «Нашої України» Павло Жебрівський та молодий губернатор Юрій Павленко просто обдурили людей, провели партійні збори, на яких прийняли рішення про виключення ХДС з виборчого блоку НУНС. Ці особи всіляко сприяли звільненню з посади заступника міського голови Миколи Васильченка, який очолював обласну організацію християнських демократів. Усіх депутатів, які були членами фракції ХДС, в обласній раді позбавили депутатського мандату. Неправомірність цих дій сьогодні вже доведена судом. Але минуло чимало часу...
- Чи залишився ще хтось без роботи?
Не погоджуючись із самозванцями, звільнилися з посад начальник управління комунальної власності Олексій Крайник, начальник юридичного управління Світлана Лось, начальник організаційного управління Тамара Миколаївна Олійник. В одну дудку з рейдерами зіграли і соціалісти – незаконно позбавили депутатських мандатів членів своєї фракції, які не перейшли на бік гібридної більшості, – Сергія Талалу, Анатолія Войналовича, Івана Якухна. За стінами обласної ради опинилися й дев’ять депутатів від БЮТу.
- Ви так емоційно про все це розповідаєте. Образа ще не пройшла?
- Та ні. Я не вмію ображатись і ніколи не тримаю зла за пазухою. Хоча люди, які у 2008 році знищили Житомирську облраду, для мене назавжди залишаться рейдерами. Незалежно від того, яка партія поведе їх знову на вибори, вірити їм все одно не можна. Не важливо, чи то хтось з них очолює список «Батьківщини» і сподівається знову обійняти посаду голови облради, чи вже вскочив у «Фронт змін» і буде такий самий «рейвах» влаштовувати у міській раді, чи попливе у самоврядування на «Українській платформі» – ці люди вже довели свою рейдерську сутність.
- Якщо я правильно пам’ятаю, все почалося з Вашого демонстративного виходу з «Нашої України»…
- Ніякої демонстрації не було. Всередині партії давно назрівав конфлікт. Так завжди буває, коли партії утворюються під ситуацію. До Президента Ющенка наблизились люди з різними амбіціями і планами. Більшість з них очолили обласні партійні організації і прийняли їх за власні князівства. Єдино вірною в житомирській обласній організації «Нашої України» в цей час могла бути лише одна думка – Жебрівського, інші думки не мали права на існування.
За виборчим списком, який керівник сформував одноосібно, в облраду пройшли бізнесмени, які почали лобіювати прийняття рішень виключно у своїх приватних інтересах. Комунальна власність, земельні ділянки, кар’єри – виключно питання власності їх цікавили і, на жаль, продовжують приваблювати представників бізнесу у ради.
Усе закінчилось так, як я й передбачала. Жебрівський створив під себе «Українську платформу», Рудницький – вийшов з «НУ», але чомусь залишився на посаді заступника облради. Буряченко – вже лідер міського осередку «Фронту змін».
Але зараз чомусь пам’ятають і говорять саме про мій вихід із партії. Хоча з квітня 2007 року – з того часу, як я вийшла з «Нашої України» – я досі позапартійна.
- Бо це було сміливо. Партією ж керував сам Президент!
- Ніхто нею не керував. А про рядових членів «Нашої України» ніхто й не думав. Просто використали людей. Боляче про це говорити. Всі вони – мої добрі знайомі й друзі.
- Ірино Максимівно, і все-таки чому Ви прийняли рішення знову йти на вибори? Кажуть, у Вас непогані стосунки з Міністром агрополітики Миколою Присяжнюком?
- З Міністром у нас ділові стосунки. Я дуже вдячна Миколі Володимировичу за пропозицію очолити Департамент аграрної освіти, науки та дорадництва Міністерства. Ми робимо все для того, щоб реалізувати завдання Міністра і сприяти створенню сучасного агропромислового комплексу України.
Я розповіла Миколі Володимировичу про те, як працювала «Житомирська ініціатива» впродовж двох з половиною років. За цей час до нас звернулося багато людей за порадою й допомогою. Наші юристи і сьогодні працюють над справами, представляючи інтереси громадян в судах.
Вчителі із захопленням сприйняли наш культурно-просвітницький проект «Уроки Івана Сльоти», обласну радіоприймальню. Я обіцяла людям повернутись – повернутись не силою, не через виконавче провадження, як це звикли робити інші, а шляхом перемоги на виборах. Міністр мене зрозумів, і я взяла двотижневу відпустку для участі у виборчій кампанії.
- Чому йдете і в обласну раду, і балотуєтесь на посаду мера?
- Незважаючи на те, що я народилася і виросла на Вінниччині, моє доросле життя пройшло на Поліссі. Я дуже люблю Житомирщину. Унікальна природа, надзвичайно працьовиті люди і Богом подаровані природні багатства не можуть бути депресивною територією. Складніше з керівництвом регіону. Воно вперто не хоче чути людей, бачити проблеми й радитися з громадою перед тим, як приймати рішення. З 2005 року я намагалася змінити стосунки влади і громадян. Згадайте ініційовану нами «Поліську толоку», акції «Україна починається з материнських джерел» та «Народини». Ми повернули сімейне тепло сиротам, створивши родинні групи в обласних інтернатах, і ми знайшли спільну мову з інвесторами й меценатами. Так з’явились амбулаторії сімейного лікаря в Червоноармійському районі, дитячі садочки в Андрушівському та Бердичівському районах.
Я впевнена, що політика тільки заважає місцевому розвитку. В ради повинні прийти ті, хто вміє працювати і щиро вболіває за громаду, а не за партійний квиток. Житомирщина має всі можливості стати не депресивною сільською територією, а розвинутим аграрно-промисловим центром України. Ми здатні це зробити і хочемо завершити те, що розпочали.
Християнські демократи представлені в парламенті й мають підтримку в уряді. В області сформувалася потужна група людей, що представляють різні сфери діяльності. Ми маємо кандидатів у 14 районах та 5 містах обласного значення. Я пишаюся тим, що серед них майже половина – молодь. Вони сміливо йдуть вперед і це обнадіює.
- А місто Житомир?
- Останні роки засвідчили, що міська громада і міська влада жили відокремлено. Мешканці міста місяцями не могли потрапити на прийом до мерії, практично ніхто з них не знає свого депутата. Люди приходили до нас, в приймальню «Житомирської ініціативи», і від їхнього імені ми звертались до влади. Це – сотні звернень. Велика частина їх залишилась без уваги. Це – ненормально, так тривати далі не може!
Ми запропонуємо нову систему управління Житомиром. У десяти секторах міста будуть діяти приймальні міського голови. В них працюватимуть уповноважені головою представники. Прийом громадян буде щоденний. Саме у цих приймальнях концентруватиметься вся інформація про свою територію та її мешканців. А це в себе включає: стан будинків, тепло, світло, ліфти, соціальні послуги та зайнятість, громадський порядок, транспорт. Завідуючий приймальнею матиме статус і права заступника міського голови. ЖЕКи перестануть панувати над людьми, а будуть виконувати свої безпосередні функції – обслуговувати житомирян.
Одразу по завершенню виборів розпочнемо будівництво сміттєпереробного заводу. Ця інвестиція дозволить не тільки прибрати місто, а й отримати додатково тепло та електроенергію. Ми запропонуємо міську програму модернізації теплозабезпечення, що в себе включає: альтернативні опалювальні системи, автономні мережі, використання енергії сонця та землі.
Влада, яка не забезпечила вчасну підготовку до зими, повинна йти у відставку, а не претендувати на новий термін керівництва. До наших приймалень надійшли сотні звернень про невиплачені зарплати, порушення трудових прав, відмову у соціальних виплатах на приватних підприємствах. Ми готові розробити по кожному підприємству, спільно з його власниками, програму комунально-приватного партнерства. Таку програму, від якої виграли б житомиряни і не програв власник підприємства. Саме це конкретна реалізація одного з ключових принципів християнських демократів – соціального партнерства.
Окрема частина нашої програми – гуманітарний розвиток міської громади. Таланти будуть заохочуватись та матимуть можливість для розвитку. У наших планах створення міської хорової школи «Орея», міського дитячого театру, художньої галереї та Музею природи. Нарешті Хресто-Воздвиженську церкву буде повернено віруючим.
Обдаровані спортсмени отримуватимуть житло та можливість тренуватись на сучасному міському стадіоні. Ми започаткуємо власне молодіжне будівництво «Житло для себе».
Для реалізації цих планів необхідна підтримка обласної влади. Місту вкрай необхідні представники в обласній раді. Ми маємо повернути собі право на чесний і прозорий розподіл державних субвенцій, участь в обласних програмах. Нам спільно потрібно відстоювати міський електротранспорт, зручні та ефективні маршрути приватних перевезень. В мерії не буде власників маршруток!
- До речі, про обласну владу... У засобах масової інформації була інформація про те, що Сергій Рижук не впустив Вас на останнє засідання сесії облради. Чому?
- Чесно кажучи, це і для мене залишилось загадкою. Чому Президент Віктор Янукович вимагає наведення порядку в правовій системі, а його «око» на Житомирщині не виконує Закон? Я йому як посадовцю, котрий відповідає за дотримання законодавства на території, доповіла про рішення Київського апеляційного адміністративного суду. Суд поновив мої депутатські повноваження, я зареєструвала його рішення в канцелярії облради.
Проте в мене склалося враження, ніби Сергій Миколайович дивиться на ситуацію в області як з віддаленої планети. Його не цікавить закон чи збитки, які може понести область у разі порушення Закону. Його влаштовує «бєзмолвіє» облради і він нічого не хоче змінювати. Прикро, але нинішня адміністрація схожа на клуб ображених. Вони пам’ятають 2005 рік! Хтось когось виносив з кабінетів. Пам’ятають, але повторюють наші помилки. Знову – родичі, куми, свати. Подивіться на список, який Рижук веде до облради: губернатор, головлікар, директор, начальник облфінуправління, командуючий! Так і хочеться запитати: «А де ж люди?».
- Ірино Максимівно, як Ви вважаєте, Україна може розраховувати на реальне, дієве самоврядування?
- Ваше питання, мабуть, пов’язане з останнім, гучним рішенням Конституційного суду? Я вважаю, що все непросто. З одного боку – дисбаланс влади розпочався з грудня 2004 року, коли була закладена міна уповільненої дії під Конституцію. Самоврядуванню багато обіцяли в політреформі, але фактично нічого не виконали. Нагадаю, що Україна ратифікувала Європейську хартію місцевого самоврядування, але до цих пір нічого не реформовано. П’ять років ми бачили з’ясовування стосунків, партійне квотування посад, коаліціади! У країні має бути порядок. З іншого боку – зникає система противаг. Німа опозиція, яка дискредитувала себе ще будучи при владі.
Я бачу вихід в тому, щоби люди, голосуючи на цих виборах, орієнтувалися не на гучні назви, не на посади кандидатів, а на професіоналів і патріотів своєї землі, які вміють і хочуть працювати. Якщо оберуть в ради представників з народу – буде самоврядування. Влада без контролю громади – небезпечна! Самоврядування має бути вільним від політики!
Антон Бойко
