Яким буде Житомир після виборів? Найсуттєвіші пропозиції та ідеї подають самі житомиряни. «Саме в ході таких зустрічей я відчув гостру необхідність обговорити тему, винесену в заголовок» - попередив кандидат на посаду міського голови Житомира Віталій Мельничук
- Зустрічаюся з людьми. Вражає, м’яко кажучи, ненормальне ставлення влади до людей. Люди скаржаться, що їх ніхто не чує. Вони не можуть вирішити елементарні питання. Б’ються, як риба об лід, наштовхуючись на глуху стіну, на прірву, яка сьогодні існує між міською владою і громадянами Житомира. І це зараз, у період виборчої кампанії, коли, здавалося б, влада має продемонструвати більшу відкритість хоча б для того, щоб за неї проголосували. Такого навіть за радянських часів не було. Це дуже небезпечний синдром. Відірваність влади від людей породжує хабарництво, корупцію, безконтрольність влади у всьому, що ми і бачимо. А з іншого боку, байдужість людей до справ влади, до міста створює пасивний громадський саботаж. І цей саботаж в економічному вимірі є надзвичайно небезпечним, бо такі взаємини міської влади і житомирян повністю нівелюють фактор ділової активності міста, блокують ініціативу людей і унеможливлюють перспективу майбутнього. Місто деградує. Сьогодні – виборча компанія і ми є свідками імітації так званого «ходіння в люди» кандидатами різних рівнів. Але настане 1 листопада і прірва існуючої дистанції «влада – народ» відновиться. За класиком – «мавр (тобто, громада) зробив свою справу – мавр може йти».
- Дозвольте запитати – як далеко заставлять «йти» цього разу?
- Щоб Ви не сумнівалися – далі, ніж раніше. Проаналізуйте передвиборчі програми й обіцянки кандидатів. Вони щось зроблять – і електрику, і сантехніку, і борщ по хатах рознесуть. Ні слова про залучення до контролю власних дій з боку громади, до розробки спільних проектів з громадою. Міський голова – це зовсім інший рівень мислення, інший рівень роботи.
- Ви знаєте – контроль за владою – це дуже класно звучить. Але мені здається, що нинішня ситуація насправді багатьох влаштовує. І не лише представників діючої влади, жителів міста також. Живемо собі в паралельних реальностях і кожниий один одного намагаємось обдурити – такий національний вид спорту. Щоправда, владі це вдається вправніше…
- А я нічого зручного в цьому не бачу. І ви не побачите, коли зрозумієте, наскільки багато місто втрачає від цієї байдужості. Тому що це відсутність економічної активності, це маса людей, які їздять в Київ на роботу, це заробітна плата, яка значно нижча, ніж в інших містах. Відсутність конкуренції по робочій силі, недоплати людям, недоотримання бюджету... Перелік можна продовжити, місто колосально втрачає від того, що воно неактивне, що його так спресували, привалили зверху ніби важкою плитою. Тут ще один момент, про який треба сказати – якщо все так залишиться, якщо нічого не змінювати, то, в принципі, немає сенсу й у виборах мера. Бо якщо ми замінимо Іванова на Петрова, система не зміниться, він сяде в те саме крісло і буде те саме робити, смикати за ті ж мотузочки.
- І що Ви конкретно можете запропонувати?
- Потрібно повернутися до першоджерел Житомирського самоврядування, яке ґрунтувалося на трьох китах: любов до міста, відповідальність міської влади, контроль з боку громадян міста за владою.
Давайте подивимось, як було раніше, адже все нове – це добре забуте старе. Житомир за часів Київської Руси понад 500 років управлявся віче. Скликалось Житомирське віче, воно обирало свого лідера, цей лідер керував військом, опікувався всіма місцевими питаннями, обиралась старшина. Пізніше у складі Великого князівства Литовського і навіть Речі Посполитої, ще біля 450 років місто мало Магдебурзьке право, яке доповнюване вічовим правом. Тобто, віче збереглося і все було прописано, яким чином віче впливає на рішення міської влади в рамках місцевого самоврядування. В Житомирі в ті часи був власний суд, люди були не холопами, вони були громадянами. Вони обирали міську владу в складі восьми радників. По спеціальній процедурі, за участю вічових зборів, обирався президент міста. Він наділений був дуже великими правами, це реальне було місцеве самоврядування. Тобто і в той час люди думали яким чином громада може вплинути на владу. Значить це питання не нові і ми бачимо з історії, як в Житомирі все це вирішувалося. До речі, за часів Речі Посполитої житомиряни свій характер показали – вони боролися проти утисків уряду і шляхти та змусили короля Стефана Баторія підтвердити давні вольності Житомира, надані Магдебурзьким правом. А коли у 1793 році відбувся черговий поділ Польщі, і Житомир відійшов до Російської імперії, його громадяни ще 45 років (уявіть тільки собі!!!) боролися один на один з російською імперською машиною за місцеве самоврядування. В Житомирі ще 45 років, до 1838 року було самоврядування на основі Магдебурзького права. Значить житомиряни дорожили своєю свободою.
- Але ж потім під російський каток все одно потрапили...
- Але ви уявіть, наскільки житомиряни цінували оці принципи місцевого самоврядування, власної свободи, а вони це цінували, бо ця свобода давала економічний ефект. Тому що місто процвітало економічно в цих умовах, розвивались всі ремесла. Зміст Магдебурзького права був саме в тому, щоб дати кожній людині саморозвиток, щоб кожна людина могла робити те, що вона хоче і може робити. І в принципі, це і є ключове завдання будь-якої місцевої влади. Не труби міняти – це зроблять фахівці, дайте можливість місту розвиватися, людям робити те, на що вони здатні, що вони можуть, в цьому головний зміст роботи міського голови.
- То що ми можемо сьогодні і чи взагалі можемо змінити?
- Це головне питання. Можемо. І не треба кивати на центральну владу. Є такий документ, який називається Статут Громади Житомира. Це міська Конституція, але в цій Конституції не прописаний вплив громади на владу. А я на прикладі Громадської угоди пропоную варіант такого впливу. А стосовно того ж житомирського віче, я пропоную його прописати в Статуті, його легалізувати і дати йому реальні права. В мене є цілий ряд пропозицій з цього приводу. Віче – це форма самоорганізації і впливу громади на владу. Це є збори громадян, жителів міста, ініційовані, наприклад, не менше, ніж п’яти тисячами жителів, на яких обов’язково має бути присутній міський голова. Міський голова також може ініціювати віче при певних умовах. За каденцію міського голови віче має бути скликане як мінімум, двічі – при вступі на посаду і в кінці – прозвітувати. Ухвала віче обов’язково розглядається міським головою, виноситься на розгляд сесії міської ради або виконкому. Делегація віча має право на виступ при розгляді ухвали в органах міської влади. Це все вноситься в Статут як обов’язкова норма і вже не може бути узурпації влади. Про це ще багато можна говорити, але головне знаю -- житомиряни готові бути активними, бо це нормальний стан людини. Але роками сформована зневіра і прірва, яка штучно вибудована між людьми і владою, вона не дозволяє їм це робити. Хочу не просто розбити цю стіну, знищити прірву назавжди, щоб ніхто й ніколи не те що не зміг – щоб і спокуси не виникло будувати її знову.
Для довідки: Магдебурзьке право Житомир отримав в 1432 році, раніше Києва і Львова. За цим правом місто ставало вільним, мало власне військо, власний суд, виконавчу і законодавчу влад, само вирішувало економічні питання. Його жителі не були кріпаками, а були вільними громадянами. Їх ніхто не міг покарати або ж забрати власність без рішенням міського суду.
Христина Бондаренко, газета «Субота»
