Півстоліття тому Генеральна Асамблея ООН оголосила 10 грудня – день ухвалення Всесвітньої декларації прав людини – Міжнародним днем прав людини. До усвідомлення того, що людина має права тільки тому, що є Людиною, а не монархом, депутатом чи навіть громадянином, людство йшло дуже довго і важко. Через рабовласництво, кріпацтво, дві світові й безліч «малих» війн, Через психушки, табори, ув’язнених і замордованих. Через, зрештою, 1400 голосувань у самій ООН, коли одні країни відстоювали нерівність за расовою ознакою, інші – за статевою, а ще інші наполягали на обмеженні поширення інформації.
Але людина отримала права не від держав і не від ООН – вона наділена ними самим Богом. І влада, яка прагне ці права відібрати чи щонайменше обмежити, - зазіхає на те, що їй не належить. Тому Міжнародний день прав людини – це нагадування про необхідність боротися за ці права – наполегливо, повсюдно й повсякчасно. Якщо кожний із нас несе у собі відблиск Божої подоби, то це стосується не тільки тих, хто їде в кортежі, а й тих, хто цей кортеж вимушений перечікувати. Ми маємо право не гинути від куль лозінських, не оплачувати своїми кровними міністерські чартери і депутатські курорти й не боятися власних «слуг», які поводяться дедалі потворніше. Але це право треба відстоювати.
Зверніть увагу – ніхто з-поміж основних політичних партій країни, окрім «Фронту Змін», не оперує у своїх програмах (не кажучи вже про практики) самим поняттям прав людини. Це зовсім не випадковість і не недогляд. Просто політика, яку ці партії здійснювали, здійснюють або збираються здійснювати, із цим поняттям не сумісна за визначенням. І Податковий кодекс, і проекти кодексів Житлового і Трудового нічого спільного з правом людини на гідне життя і достойну винагороду за працю не мають і мати не можуть за своєю філософією. Бо зроблені не для Людини, а під конкретних людей.
Коли «Фронт Змін» проголошував у своєму ідейному маніфесті беззастережність у відстоюванні прав людини, він робив це не лише з відданості європейським цінностям, а й через усвідомлення того, що тільки повага до прав і свобод кожного є запорукою добробуту всіх. Без цієї поваги немає справжнього людського розвитку і навіть нафта, газ і алмази не допоможуть.
Насправді, у процесі так званого природного відбору в кінцевому рахунку переможцями виявилися не ті спільноти, які вправніше вимахували палицею, а ті, де зуміли почути одне одного, зрозуміти іншого, виявити солідарність і зразки безкорисливого служіння. Тим, хто вважав усе це благодушною балаканиною, визначний український філософ Сергій Кримський наводив такий факт: ті, хто ділився із співв’язнями останнім, виживали в Освенцимі частіше, ніж решта.
На 10 грудня в Києві не організовують народних гулянь, не влаштовують феєрверків і не роздають премій. Але, можливо, ми доживемо до часів, коли цей День буде проголошено Всеукраїнським національним святом. І щось підказує, що тоді в країні дихатиметься легше.
Віктор Єленський, координатор напрямку «Єдиний культурний простір» Уряду Змін
