Розмова з депутатом Житомирської обласної ради від «Фронту Змін» Русланом Годованим.
Руслане Миколайовичу, ми подивилися сюжет про Житомирський обласний центр здачі крові. У лютому активісти «Фронту Змін» відгукнулися на потреби онкохворих дітей з обласної лікарні й розпочали акцію «Стань донором – врятуй життя». На початку розмови я хотів би подякувати особисто Вам і вашим колегам, які здали кров для людей, котрі потребують лікування.
Ви знаєте, як кажуть, у світі все за гроші не купиш. Донорство – це така річ скільки не вкладай, а якщо людина сама не вирішить прийти й здати власну кров – жодного результату й допомоги не буде. Нажаль і на щастя, в Європі проблеми донорства не існує. Це вважається почесно і навіть, якщо людину беруть на роботу, у неї питають: чи є в тебе довідка донора чи з соціальних робіт, тому що не всі можуть здавати кров за станом здоров’я. І це вважається почесно. Ми хочемо, щоб і на Житомирщині та в Україні донорство стало почесним, й кожна людина робила маленький подвиг раз чи двічі на рік.
Акцію підтримали наші одно партій по всій Україні. Сьогодні кров здають і в інших областях. Ми у лютому працюємо над тим, щоб переконати нових людей долучитися до здачі крові. Я вперше у житті здавав кров. І, повірте, не так просто прийняти рішення і прийти здати кров. Але відчуття після того, як ти розумієш: ти здав кров і допоміг людині неперевершені – ти відчуваєш себе щасливим. Тому, я закликаю всіх приєднатися до акції – прийти до центру крові й здати кров. Нічого складного в цьому немає, надвечір можна навіть грати у футбол. Я грав…
Руслане Миколайовичу, однією з прикмет нового року стала активізація студентів. Відбулися студентські протести, які пов’язані з новаціями у освітній сфері. Ці протести стосуються мовної політики та інших напрямків освітянської роботи. Як «Фронт Змін» та Ви особисто, як депутат обласної ради до цих протестів ставитесь?
У питанні освіти майже немає економіки. Саме молодь бореться за свої права більш прогресивно ніж старше покоління. Про те, що відбувається сьогодні в освіті можна сказати: у молоді гроші не забирають, у молоді забирають можливість отримати якісну освіту. А відтак - і перспективу на успішне майбутнє. Молодь відчуває це дуже тонко, й те, що вона бореться за свої права – це добре. Це по-перше.
По-друге, те, що відбувається сьогодні в освіті, перекреслює майже два роки серйозної роботи - ЗНО практично знівельовано. Головною роблять дискусію, яким має бутити ВУЗ – «великим чи маленьким». Але це не головне питання. Головна проблема: яку за якістю освіту отримує випускник ВУЗу. Сьогодні - низьку. Сьогодні навчальні заклади не співпрацюють з підприємствами та підприємцями у напрямку, «кого треба вчити, яких фахівців готувати». Не створено спільних з підприємствами наукових кафедр. Доки ми будемо готувати не якісного й не затребуваного фахівця, доти ми матимемо подібні проблеми.
Сьогодні державна машина працює на те, російською мовою навчати чи українською; великий вуз – маленький вуз; об’єднати чи ні навчальні заклади. А ми розуміємо, що це боротьба Міністерства освіти за вплив на навчальні заклади. Але це абсолютно не впливає на якість учбового процесу. А якщо звернути увагу на провідні вузи, наприклад Києво - Могилянську академію, у них 90% енергії спрямовано на покращення умов навчання. Тому звідти виходять професіонали.
Освіта і свобода слова завжди були сестрами по духу… Якщо не були, то повинні бути. Як Ви думаєте, сьогодні в Україні ці два поняття як співвідносяться? Чи адекватні вони?
Взагалі між поняттями «освіта» та «свобода» я б ставив знак «рівно» тому, що освічена молодь завжди була самою прогресивною частиною України та й інших країн. У нас сьогодні свобода слова є відносною: студенти говорять але їх не завжди чують. І це основна проблема. Тобто, молодь навчилася відстоювати свої права, навчилась говорити те, що думає. У цьому цензури нема. Але свобода слова це не коли тебе просто почули, а коли ти говориш – й на твої висловлювання реагують. Тобто, тебе почули, й твої слова змусили виправити ситуацію. Тоді це свобода слова. Коли свобода й слово впливає на дії влади. А сьогодні студенти «кричать» про те, що є проблема з фактичним скасуванням впливу ЗНО, мовною концепцією, закриттям україномовних шкіл, наприклад у Донецьку, все це чують. Але, не відбуваються дії з боку влади; не захищаються права людей. Отже, нема свободи. Тому, що свобода – це не тоді, коли ти «кричиш», а тоді коли говориш й твої слова приводять до дії й виправляється ситуація.
Щодо комунальних питань. Про ліфтові картки для мешканців багатоповерхівок у Житомирі. Фракція «Фронту Змін» у міській раді виступила з ініціативою відмінити ліфтові картки. Й все йшло до того, що їх відмінять. Проте, питання на якомусь етапі загальмувалось. Будуть чи ні ліфтові картки: у якому стані зараз ця проблема?
У міській раді створено робочу групу, яка вивчає це питання. «Фронт Змін» стоїть на позиції відміни ліфтових карток. Але, крім того, сьогодні слід розібратись: куди йшли гроші за ліфтові картки. Чому ці гроші йшли в три підприємства, які не несуть жодної відповідальності за матеріально-технічну базу ліфтового господарства. По сьогоднішній день все місто, й ми з вами, платимо податки й з цих коштів ремонтуються ліфти, купуються великогабаритні запчастини, а згадані фірми беруть гроші лише «за обслуговування ліфтів». Тому «Фронт Змін» наполягає на відміні ліфтових карток.
Крім того ми пропонуємо два шляхи виходу з ситуації. Один: оголосити конкурс на обслуговування ліфтів – обрати одного виконавця, який би ніс всю відповідальність за обслуговування, й за купівлю нових ліфтів, й за агрегати. Другий варіант: створити комунальне підприємство і на його базі працювати з ліфтовим господарством.
Сьогодні головне, люди можливо не знають, а можливо не усвідомлюють, гроші від продажу ліфтових карток не спрямовуються й не покривають затрати купівлі нових ліфтів та вартісних запчастин для ремонту. Тому, це спосіб заробляння грошей для трьох приватних підприємств і нічого більше. Тому, питання ліфтових карток вивчається, воно під контролем й депутати від «Фронту Змін» у міській раді будуть знову виносити його на розгляд сесії.
Ще один резонансний момент: робота Житомирського водоканалу. Дуже багато з’явилось різної інформації й людей турбує, яка доля буде водоканалу? Наприклад, такі чутки є, що його можуть продати, віддати в оренду, концесію. Що буде з нашим водоканалом?
На це питання хотілося б почути відповідь очільників міської влади, тому що про передачу в концесію водоканалу говорять сьогодні обласні керівники. А водоканал є в підпорядкуванні Житомирської міської влади.
Друге дуже важливе питання: констатують, що сьогодні потрібні кошти - інвестиції для того, щоб реформувати водоканал. А чому не можна, щоб ці кошти - інвестиції, залучити в комунальне підприємство? Й питання: наскільки ці інвестиції завтра «ляжуть на плечі» житомирян, якщо підприємство буде в приватній власності?
Третє питання: водоканал – є структура, яку створювали наші батьки й діди. Віддати комусь в концесію підприємство, яке створювалось десятиліттями руками наших батьків, напевно, без обговорення з громадянами міста чи референдуму не є доречним. Крім того, як стверджувалось після місцевих виборів, до роботи прийшла команда професіоналів. Чому, в такому разі, не знайти менеджера, який очолить це підприємство, за необхідності візьме кредити й зробить його прибутковим. Якщо росіяни кажуть, що вони хочуть взяти в концесію водоканал, навряд чи вони будуть займатись благодійництвом - інвестовані кошти буде закладено в тарифи. І крім того, щоб повернути кошти, інвестор захоче мати прибуток. Все це «вдарить по кишені» житомирян - споживачів послуг. Отже, це питання складне, і сьогодні я не бачу сенсу віддати в приватну власність чи в концесію водоканал.
Ми вже бачимо негативний досвід такої віддачі на прикладі обленерго. Хто мав справу з обленерго - розуміє, що тарифи не дешеві, а на їх формування та на питання підключення чи відключення світла влада не впливає. Всі усвідомлюють, що з обленерго краще не сперечатися, а сплатити вказану суму, тому що все рівно «правди не доб’ємось». Якщо ми віддамо «з закритими очами» водоканал, то матимемо таку ж ситуацію. Разом з тим, однозначно водоканал реформувати треба і, якщо прийшла до влади нова команда професіоналів, вони повинні знайти інші шляхи реформування ніж просто віддати комусь підприємство у власність чи концесію.
Руслане Миколайовичу, про Податковий кодекс: бої закінчилися, дим розвіявся. Чи легше стало малому бізнесу? Які проблеми підприємництва Ви сьогодні бачите як депутат обласної ради?
Я не думаю, що «бої закінчилися». Я думаю, що бої за Податковий кодекс тільки починаються. Ми вже два місяці живемо з Податковим кодексом, але реально ніхто не відчув позитивних змін у податковому законодавстві. Податківці, на питання «як жити з новим Податковим кодексом?», шукають для себе відповідь, не кажучи вже про підприємців.
Податковий кодекс загострив три головні питання: чи стало легше жити підприємцю; чи зменшилось податкове навантаження; чи стало менше свавілля податкових органів? Це головні критерії його оцінки. На всі ці питання відповіді негативні. По всій території України майже на 500 тисяч приватних підприємців стало менше. До цього привів новий Податковий кодекс.
Ми розуміємо, що іншого шляху вдосконалення податкового законодавства, як його зміна немає, але цей Податковий кодекс виявився нікчемним податковим документом, який не приносить жодних позитивних результатів.
Ми, «Фронт Змін» з 15 лютого до 15 березня проводимо акцію «Зміни податковий кодекс». На сайті «Фронту Змін» можна заповнити анкету і подати свої пропозиції до Податкового кодексу. Потім ці пропозиції будуть узагальнені на всеукраїнському рівні і Арсеній Яценюк, як народний депутат, подасть їх до Верховної Ради. Якщо Податковий кодекс залишити в такому вигляді, як він є, то з 1 квітня не буде єдиного податку; можливо, буде введено касові апарати; абсолютно точно буде знищено малий та середній бізнес, а великий бізнес отримає ще кращі умови для процвітання. Тому «Фронт Змін» збирає пропозиції, щоб подати їх у Верховну Раду. Важливо, щоб люди зрозуміли, що приватний малий бізнес в жодній країні світу не є джерелом наповнення левової частки бюджету. Це звичайна самозайнятість населення. Це коли люди не стоять на біржі, а держава не годує їх через соціальні програми. Це коли люди створюють багато товарів та послуг, а собі заробляють на прожиття. Мова не йде про надприбутки. А сьогодні Податковим кодексом хочуть все навантаження покласти на громадянина, всі податки покласти на малий і середній бізнес, а великому бізнесу дати небачені в жодній країні світу преференції. Сьогодні ми будемо боротися за малого і середнього підприємця і дієву боротьбу бачимо в розумному діалозі й врахуванні поправок до податкового законодавства. Якщо влада нас не почує, можливо, ми вдамося до інших шляхів.
Однією з найважчих проблем держави, з моєї точки зору, залишається корупція. Немає такого дня, щоб не почули по телевізору, що якогось чиновника впіймали на солідному хабарі. Наступного дні знову подібне повідомлення. Тоді згадуєш міф про Гідру, в якої на місті відрубаної голови виростала нова голова. Корупцію, з точки зору «Фронту Змін», можна подолати, чи це марна боротьба?
Хотілося б, щоб крім повідомлень, що когось впіймали на хабарі, ще з’являлись повідомлення, що когось за це ще й покарали… Сьогодні показують сюжети про хабарників, але дуже рідко розповідають про те, що справа дійшла до суду й винесено справедливий вирок. Корупція пронизує всі сфери життя й ми є однією з найбільш корумпованих країн світу. Нещодавно я був на семінарі «Молодь без корупції». Дуже приємно, що молоді люди усвідомлюють, що без подолання корупції прогресу в Україні не буде, оскільки бюрократична машина просто нас знищить. Боротися потрібно не з наслідками корупції, не з людьми, які уособлюють корупційні дії, а створювати систему законів. Якщо будуть прийняті такі закони, що унеможливлять корупцію - проблему буде знято.
Якщо сьогодні Арсеній Яценюк подає до Верховної ради законопроект, яким передбачається, що державні службовці вищих рангів мають декларувати не лише доходи, а й видатки, а цей закон не приймається, це говорить про небажання на ділі боротися з корупцією. Якщо сьогодні, щоб отримати будь-який документ від влади тебе зустрічають п’ять-шість чиновників з різних інстанцій, це – не правильно. Потрібно зробити мінімальним контакт громадян з чиновниками. Це має бути віконце, куди людина здає документи чи де отримує потрібні довідки.
Отже, в першу чергу потрібно прийняти закони, спрямовані на подолання корупції. Ще один приклад. Від Житомира до Києва на трасі дозволена швидкість до 110 кілометрів за годину. В основному водії так і їздять. Разом з тим, періодично вздовж дороги стоять знаки з обмеженням швидкості, відразу за якими розташовуються пости ДАІ і зупиняють водіїв нібито «за перевищення швидкості». А потрібно просто відремонтувати дороги, поставити загороджувальні конструкції, побудувати безпечні пішохідні переходи, тоді водії будуть безпечно їздити, а пішоходи безпечно переходити дорогу. Але поставити працівника ДАІ простіше… Поки в державі не почнемо приймати антикорупційні закони – корупція буде. Потрібно подолати систему.
За матеріалами програми «Позиція»
