Подіями, які відбулися 9-го травня як у Львові, так і по всій Україні, нанесено достатньо серйозний удар по об’єднанню українців із різними ментальностями. Безумовно, події 9-го травня – це наслідок дій політиків.
Але в першу чергу відповідальність за них має нести почесний (чи непочесний?) голова Партії регіонів, Президент Віктор Янукович. Адже те, що Партія регіонів голосувала у Верховній Раді за закон, що дозволяє використовувати так званий прапор Перемоги, а Янукович оголосив про його підписання, - додало адреналіну і впевненості, і призвело до шабашу проросійських сил України.
Я, як людина, батько якої воював з 22 червня 1941 року, відступав до Сталінграда, і від Сталінграда дійшов до Берліна, більш принизливого святкування, ніж відбулося у цьому році, не пам’ятаю. Для мене цей день - пам'ять про батька, якого вже немає. Проте немає вже і 99,9% людей, які справді воювали. Залишилось мабуть декілька тисяч справжніх учасників бойових дій, а всі інші - це совєтські офіцери та НКВДешники, які формували загони і розстрілювали своїх громадян. Та і вони не були головними дійовими особами цьогорічного шабашу. Головною дійовою особою була нинішня влада – «відрижка» постсовєтської ментальності, яка сьогодні залишається жити в Радянському союзі, але ходить у Бріоні.
На сьогоднішній день експлуатація совєтських символів - це фактично розкол українського суспільства. Тому вчора, коли я покладав квіти до пам’ятника Слави, я побачив вдвічі, а то й втричі менше людей, ніж було у минулі роки. Розгублені люди, для яких цей день - день пам’яті про їхніх батьків і дідів - не розуміють, що робить влада.
Безумовно, гідра під назвою «Родина» чи «Русское единство», підняла голову і вже почуває себе вільготно. Ось-ось, і вони одягнуть коричневі сорочки, замість свастики причеплять червону зірку і будуть кричати «Хайль!» Вони чомусь привласнили собі право на Перемогу, хоча жоден із них до тої Перемоги не має ніякого відношення.
Звичайно, є проблема і з ультранаціоналістами, які суттєво підіграли і ми отримали театр абсурду. З однієї сторони ті, хто не вважають Україну незалежною державою, і з іншої - ті, хто прикривається незалежністю, але коять речі, які не спрямовані на те, щоб Україна стала соборною, незалежною і процвітаючою. Їх можна називати різними полюсами, але ці обидва напрямки в політикумі наносять значну шкоду Україні. А цей шабаш, за який повну відповідальність несе влада, є єдиним - відволікальним моментом від того бедламу, що твориться в Україні. Чи нам сказали, що робити і як навести лад у власній державі? Як дати людям можливість заробити на хороше життя для себе і своєї сім’ї? Відволікти увагу від шаленої корупції, яка за останні роки просякла всі сфери суспільного життя, і яка не дозволяє нам, українцям, гордитися своєю Батьківщиною – ось головна мета цього шабашу.
Сьогодні всі люди, які вміють тверезо мислити, мають зрозуміти, що крайнощі ні з правого, ні з лівого боків не призведуть до процвітання України. І «розборки» на тему «Хто винен: кацапи чи бандерівці?» потрібно припиняти, і зрозуміти те, що найстрашніше – не кацапи і бандерівці, а ті, хто дорвався до влади. Потрібно знаходити відповідь на запитання «Що зробити для того, щоб навести лад у своїй державі?» Але мало критикувати, мало розказувати про те, які негідники ті чи інші. Необхідно, «засучив рукава», власноруч наводити цей лад.
«Завдяки» вчорашньому дню Україна ще більше розділилася. А з розмовами на кшталт «Нехай негідник, але він свій» ми взагалі нікуди далеко не уїдемо. Бо критикуємо, а потім все одно голосуємо тільки через те, що він з Єнакієвого чи з Бродів. Пересічному громадянину потрібно, в першу чергу, дивитися на те, що ж реально ця людина може зробити для України, але ніяк не на місце його походження.
Безумовно, ми маємо віддати шану тим, хто воював. Але воювали не за Сталіна, ката українського і інших народів, не за червоні ганчірки, а за свою сім’ю, відвойовували право називатися людиною, а не бидлом. А сьогодні ми маємо героїзацію очільників, які, за великим рахунком, зі своїми співгромадянами поводилися гірше, ніж іноземні кати!
9 травня цього року має стати холодним, отверезуючим душем для більшості українців, для яких головне - не «Шахтар» чи «Динамо», а майбутнє нашої країни.
Блог Павла Жебрівського на "Корреспондент"
