Звернення Сурена Геворгяна
Кінець 19 століття…
У Житомирі – центрі Волинської губернії – вирує культурне та просвітницьке життя тогочасної України. Меценат нашого міста, неординарна та високоосвічена людина барон Іван Максиміліанович де Шодуар закладає на березі річки Тетерів між Бульварною та Банною вулицями дивовижної краси дендрологічний парк з екзотичними деревами, привезеними з різних континентів, зберігши трьохсотрічні дуби, що тут росли.
Хрещениця барона, відвідавши цей парк у 1916 році, згадувала потім таке: «Величезний, прегарний, задумливий парк. А в ньому океан квітів, зелені, фруктів. Якось ідемо з мамою по одній з віддаленних алей парку, і я бачу: на деревах жовтіють стиглі лимони. Здивована, мамі: "Хіба ж можуть у нашому кліматі достигати лимони? ". А вона усміхається: "Глянь-но під ноги!". А там закопані в землю діжки. Їх разом з деревами лимонів заривають на літо в землю парку, а в холодний час переносять до оранжереї. Дивовище! Справді, чарівне царство!».
Моє особисте знайомство з перлиною нашого міста відбулось з намагання відновити зовнішній вигляд будинку №16/1 на Старому бульварі, який колись належав ще одній інтелігентній та високоосвіченій людині, інженеру за фахом - «градоначальнику» Доманевському.
Нинішні сучасні власники будинку спотворили його вишукану красу.
Саме про цю історію я і хочу вам повідати.
Зайшовши перший раз до цього будинку та побачивши його у жалюгідному стані, я все рівно був вражений його красою, яку справляли різьблені дерев’яні двері, старовинні сходи, латунні защепи на вікнах та залишки мармурової мозаїки на підлозі.
На жаль, будинок руйнується, адже господарі першого поверху під власні уподобання позрізали дерев’яні перекриття між поверхами, аби з одного влаштувати два; зруйнувавши фундамент будинку облаштували у його підвалі басейн з сауною; знесли фасадну стіну будинку та прилагодили «теплицю» замість ошатної відкритої тераси, яка була задумана архітектором. Крім того, надумавши захапати собі землю «на огірочки», огородили частину двору страхітливою кам’яною огорожою, яка викликає відразу. Для її спорудження зрубали сторічні дерева.
І от, літом 2014 року мною було порушено питання перед міською владою, аби вона втрутилась у цю ситуацію як орган, що покликаний і має реальні законні важелі впливу для відновлення пам’ятки архітектури, яких, до речі, на все місто Житомир та Житомирську область залишилось лише 76.
Одразу ж хочу довести до відома мого читача, що під час ознайомлення з судовою практикою вирішення таких ситуацій, я знайшов принаймні два способи, які могли б бути вжиті нашими можновладцями для збереження перлини архітектури: Житомирська міська рада могла б прийняти рішення про зобов’язання таких власників демонтувати самовільно встановлену огорожу і зобов’язати їх відновити первісний стан будинку (йдеться про реальне судове рішення у схожій ситуації) або звернутись до суду з позовом з аналогічними вимогами.
А тепер наведу відповіді з об’єктивної дійсності: з приводу страхітливої кам’яної огорожі на прийомі у заступника міського голови мені повідомили, що це виявляється «люди за свои деньги обустроили территорию» і вручили МЕНІ припис Інспекції з благоустрою міста. А з приводу руйнування будинку, факт якого підтверджений замовленим мною звітом про проведення технічного обстеження будинку, виконавчим комітетом Житомирської міської ради лише рекомендовано комісії по обстеженню технічного стану житлового фонду міської ради обстежити житловий будинок по Старому бульвару, 16/1 щодо визначення можливості безпечної його експлуатації.
Ось, власне, і весь підсумок, який наочно демонструє бажання нашої влади скористатись тими механізмами, які їй надає Закон, для відновлення нашого скарбу. А такі механізми є….
Шановний читачу, я не закликаю до того, що все погано і немає жодного виходу.
Я закликаю до того, що починати потрібно з власних вчинків. На сьогодні мені частково вдалося відновити первинний вигляд частини цього будинку, старовинну ліпнину, відреставрувати автентичні старовинні деталі, виготовлені руками майстрів понад сторіччя тому, замінити дерев’яні вікна не на бездушний пластик, а на таке ж тепле та затишне дерево. І це лише початок, аби зберегти частинку справжнього скарбу для прийдешніх поколінь.
І врешті-решт, у мене є право, надане Законом, особисто звернутись до суду, аби захистити наші права, і я обов’язково їм скористаюсь. Бо я вірю у власні сили, у сили кожного з нас, у сили України та у силу Закону. Разом - ми непереможна сила!
З повагою Сурен Геворгян
