Переселенці В’ячеслав та Марина Успенські, які майже рік проживають у готелі «Житомир», розповіли Житомир.info про те, як тікали з Луганська і як облаштувалися на новому місці.
«Я вам скажу, що спілкуюся з людьми, знайомими, друзями з різних міст України (нас розкидало по всій країні) – найкраща допомога в Житомирі. У всіх відношеннях: у матеріальному, у наданні допомоги пенсіонерам, інвалідам. Всі мегаполіси – це Київ, Дніпропетровськ, Харків, ще 3-4 міста, це міста-мільйонники, там більш жорстко, тут краще, найперше – завдяки своїй духовності, Житомир – місто великої духовності»,- розповідає В’ячеслав Успенський.
«Нас питали: як до вас ставиться місцеве населення? Серед місцевого населення, вибачте, кожен третій ходить з чорною пов’язкою, але до нас ставляться добре, вони нас жаліють. Вони бачать, що ми не винні. Ми такі ж нещасні люди, як вони»,- додає Марина Успенська.
Переселенці також підкреслюють, що комфорт у готельній кімнаті залежить від її господаря. Марина Успенська каже: побут у новому помешканні облаштовували власноруч: власноруч зробили собі з третього ліжка диван, прикрасили стіни картинами та іконами власного виробництва.
«Дивлячись хто як утримує своє приміщення. Якщо до нас прийдуть, у нас відчувається домашній затишок. В мене ікони, в мене квіти. Ікони я роблю сама. Ось приходять до нас і кажуть «У вас як вдома», - каже Марина Успенська.
Переселенці розповідають: навіть після початку бойових дій продовжували деякий час жити у Луганську, їхати з міста вирішили, коли чоловікові довелося тікати додому під час артилерійського обстрілу. Марина Успенська каже, що до Житомира приїхали майже з пустими руками.
«Ми коли бігли, в нас був рюкзак з документами і пакет з половиною буханки хліба та половиною пляшки води, бо ні хліба, ні води, ні світла, нічого не було»,- пригадує жінка.
Подружжя каже, що за цей час Житомир став майже рідним, але вони все ж сподіваються повернутися до мирного Луганська.
У готелі «Житомир» мешкає ще майже двадцять дітей-переселенців, зараз більшість із них у літніх таборах.
Вже рік брати Паша та Міша Борові з Луганська живуть в Житомирі. Вони теж були в таборі, але хлопцям там не сподобалося: кажуть, що це був який релігійний табір і треба було ходити на богослужіння.
Міша любить читати фантастику та книжки про пригоди, а ще грати у футбол. Паша ж любить бігати, гратися і майструвати різноманітні поробки. В Житомирі хлопчаки ходять в школу №12, на життя не скаржаться: книжки й іграшки мають, доступ до Інтернету теж. Хіба що вода гаряча не завжди є, а ще раніше не дуже подобалося харчування.
Окрім звичайних занять в школі, діти переселенців займаються творчістю на спеціальних заняттях з арт-терапії, які проводить Житомирська обласна асоціація фахівців соціальної сфери. Психологи стверджують, що такі практики дуже позитивно впливають на малечу.
У братів є одна найзаповітніша мрія на двох – повернутися в Луганськ.
