135 років тому, 4 жовтня 1881-го, в Житомирі, в родині потомствених дворян Волинської губернії, народився Олексій Михайлович Щастний – майбутній флагман Балтійського флоту.
Він любив море і став справжнім морським вовком. Талановитий і хоробрий офіцер, Щастний стрімко зростав по службі (у 1901-му – мічман, у 1917-му – капітан 1-го рангу), мав бойовий досвід (участь у Російсько-японській і Першій світовій війнах), за воєнні заслуги був нагороджений орденами Святої Анни і Святого Станіслава.
Жовтневий переворот 1917 року певна частина офіцерського корпусу старої царської армії і флоту зустріла якщо не схвально, то лояльно і почала служити новому режиму. Таких офіцерів більшовики називали – «военспецы» (воєнні спеціалісти). Під пильним оком комісарів вони допомогли створити нову, Червону Армію, перемогли з нею у Громадянській війні, а потім, у 1930-х, майже всі були знищені Сталіним.
«Червоний адмірал», капітан 1-го рангу Олексій Михайлович Щастний
До числа «военспецов» належав і молодий, 37-річний командувач Балтійським флотом. Він, звичайно, міг відмовитися служити радянській владі і театрально жбурнути за борт свій капітанський кортик, але, без сумніву, одразу полетів би за ним услід – на корм рибам. І нічого нікому такою самопожертвою не довів би. Натомість він вірив у революцію та її світлі гасла, а ще гостро відчував особисту відповідальність за подальшу долю ввіреного йому флоту, бачив і чудово розумів: революційна матросня, очманіла від більшовистської антивоєнної агітації, вже розклалася і дуже швидко в умовах війни, без старших офіцерів – досвідчених командирів, цей флот загубить. Адже масові арешти командного складу і заміна його некваліфікованими кадрами з рядового складу мали наслідком повну неспроможність цих кадрів впоратись із задачею управління флотськими справами.
То хто ж як не він мав виконати місію рятівника? Саме це йому згодом поставить у провину Революційний трибунал.
18 лютого 1918 року кайзерівська армія, після зриву перемовин по Брестському миру з вини Льва Троцького, розпочала на Східному фронті і, зокрема, в Прибалтиці стрімкий наступ. Російський флот базувався на Ревель (Таллінн, столиця Естонії), і Олексій Щастний прийняв рішення перебазувати його на Гельсінгфорс (Гельсінки, столиця Фінляндії). Останні кораблі покинули Ревель 25 лютого – у день, коли в місто увійшли німецькі війська.
3 березня 1918-го Брестський мир врешті був офіційно підписаний – на дуже важких і принизливих для радянської Росії умовах. Крім контрибуції і територіальних поступок, вона зобов’язалась негайно демобілізувати свою армію, відвести флот (зокрема, на Балтиці) в російські порти і роззброїти його.
Всі російські бойові кораблі мали покинути фінляндські порти, причому передбачалося: допоки лід заважає виходу у море, на кораблях залишаються «незначні команди» (які німці могли легко нейтралізувати). Відтак перед флагманом постала задача знову перебазувати Балтфлот – тепер з Гельсінгфорса у Кронштадт. Він не став гаяти часу і рушив у похід, який отримав в історії назву – Льодовий і тривав з 12 березня по 20 квітня. Ескадра йшла з війни додому трьома загонами (один за одним), шлях кораблям через Фінську затоку торували попереду криголами. Сам командувач залишив Гельсінгфорс з останнім загоном 11 квітня і вчасно – до міста вже наближалися німецькі війська (Гельсінгфорс вони взяли 14 квітня).
Таким чином було врятовано 6 лінкорів, 5 крейсерів, 45 есмінців, 3 міноносці, 11 підводних човнів, 5 мінних загороджувачів, 6 тральщиків, 11 сторожових кораблів, 81 допоміжне судно. Під час Льодового походу Щастний не втратив жодного судна, незважаючи на різке послаблення дисципліни серед революційних матросів.
Успішне керівництво Льодовим походом «начальника Морських сил Балтійського моря» (так офіційно називалася посада Олексія Щастного з 5 квітня 1918 року) підняло його авторитет серед моряків на неабияку висоту. На флоті його називали – «червоний адмірал» (адже флагман – адміральська посада). Але вже 27 травня він буде викликаний у Москву і заарештований за особистим розпорядженням народного комісара по воєнних і морських справах Льва Троцького. 20-21 червня Революційний трибунал судитиме його «за преступления по должности и контрреволюционные действия». У виступі на суді Троцький заявив: «Щастный настойчиво и неуклонно углублял пропасть между флотом и советской властью. Сея панику, он неизменно выдвигал свою кандидатуру на роль спасителя». На цьому нарком не зупинився і звинуватив «червоного адмірала» та його офіцерів у зраді і підготовці заколоту під лозунгом – «Диктатура флоту».
(Принагідно зазначимо: існує версія, згідно з якою Ленін і Троцький, за таємною угодою з німцями, мали здати їм Балтійський флот – у рахунок контрибуції. Але добросовісний служака, командувач Щастний цей план поламав).
13 червня 1918-го був прийнятий декрет про відновлення в Росії смертної кари. Крім ЧК, право розстрілювати ненависну контру отримали також і ревтрибунали. Незважаючи на слабку бездоказову базу обвинувачення, Олексій Щастний 21 червня був засуджений до розстрілу. Свою провину він не визнав. У передсмертній записці написав: «В революции люди должны умирать мужественно. Перед смертью я благословляю своих детей Льва и Галину и, когда они вырастут, прошу сказать им, что иду умирать мужественно, как подобает христианину». Судячи з цих слів, він щиро вважав себе революціонером…
На світанку 22 червня Олексій Щастний був розстріляний у скверику Олександрівського військового училища, де засідав трибунал. Тіло «червоного адмірала» російські революціонери поховали не по-християнськи – в землю, а поглумилися над ним, як середньовічні азіати, замурувавши в підлогу одного з кабінетів цього училища.
Олександрівське військове училище в Москві, де засідав Революційний трибунал
Так трагічно пішов з життя наш непересічний земляк. Крутити любовний роман з панянкою на ім’я Революція – справа смертельно небезпечна. Своїх палких коханців ця «чорна вдова» після весільного ліжка зазвичай вкладає на жертовник.
До чорної зграї більшовистських круків його не прийняли – він був білою вороною, відтак приречений з самого початку. Дворянська блакитна кров і золоті погони (колишнього) царського офіцера – перша і головна ознака класового ворога. І ніякі заслуги тобі не допоможуть, тому що, згідно з безсмертним марксистським вченням, у вільній країні трудівників експлуататорські класи підлягають повному фізичному знищенню.
Радянська воєнно-історична література про «червоного адмірала» та його Льодовий похід воліла взагалі не згадувати.
Садиба родини Щастних у Житомирі
Олександр Гуцалюк для Житомир.info
