Вулиця, про яку піде мова, – єдина в Житомирі, що носить ім’я відомого сановника дореволюційної Росії. Більш того, більшовики це ім’я «царського сатрапа», як вони його називали, свого часу прибрали з топонімічної карти міста, але воно знову повернулося на старе місце – через 87 років! Хто ж ця людина, яку таким чином уперше вшанувала Житомирська міська Дума у 1878, а вдруге – сучасна Житомирська міська Рада у 2016?
Синельников Микола Петрович, генерал-майор, Волинський губернатор (1852 – 1855).
Волинський губернатор, генерал-майор Микола Синельников
Лише три роки очолював він найбільшу в європейській частині Російської імперії Волинську губернію, однак встиг зробити стільки, що заслужено увійшов в історію.
Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона оповідає про нього так: «Энергичный, неподкупный, справедливый, грозный бич взяточничества, Синельников всюду успевал в короткое время многое сделать для вверенных ему губерний, особенно со стороны внешнего благоустройства. Общественные сады, театры, мосты, памятники и т. п. устраивались им в каждом городе».
Житомирський історик і краєзнавець Віктор Ліпінський доповнює: «Його високопревосходительство Волинський губернатор Микола Петрович Синельников був людина дуже діяльна і пристойна. Він починав кар’єру як ад’ютант Великого князя Міхаїла Павловича – молодшого брата Ніколая І, російського імператора, але пішов з цієї посади, став Волинським губернатором, а згодом – Іркутським генерал-губернатором. Він переправив у Житомирі вулиці, зокрема, Михайлівську прорізав – там була слобідка пилипонів. Я точно не знаю, яке походження цієї назви, тому що пилипонами в Росії називали і старообрядців, і корабельників. Коли Синельников почав прорізати Михайлівську вулицю, пилипони знялись зі своїх місць і заснували слобідку за межами міста. І так вона 100 років і називалася – Російська, аж поки її не перехрестили на вулицю Довженка».
Заснування Синельниковим лише однієї Михайлівської вулиці, з якою пов’язані життя і діяльність багатьох видатних людей і чимало знаменних подій, було вже варте, щоб залишити слід в історії. Але він на цьому не зупинився і «приклав руку» і до улюбленої справи – будівництва нового театру. Адже, як писав у ті часи журнал «Киевская старина», старий житомирський театр (на сучасній площі Корольова) не витримував жодної критики: «Деревянное, полуразваленное здание. В ясную ночь можно было увидеть сквозь потолок и крышу звезды, а в непогоду дождь, как сквозь сито, лил в партер и в ложи».
Отримавши із Санкт-Петербурга «высочайший» дозвіл, Волинський губернатор направив листа з проханням про фінансову допомогу до свого безпосереднього начальника – Дмитра Бібікова, Київського воєнного губернатора (який за сумісництвом був також Подільським і Волинським генерал-губернатором і фактично – намісником Правобережної України). Бібіков у фінансуванні відмовив, відтак Синельников звернувся із закликом зробити пожертви до жителів Волинської губернії. Вони радо відгукнулись, і було зібрано кілька десятків тисяч рублів сріблом. Проект театру на 650 місць підготував видатний архітектор, академік архітектури Іван Штром. Ділянку для будівництва виділили на Жандармській вулиці (нині – Пушкінська).
Житомирський міський театр (тепер – обласна філармонія імені Святослава Ріхтера). Сучасний вигляд
Театр збудували «изящный, каменный, под железной крышей, с постоянным помещением для всей труппы и прочих лиц, служивших в нем». У ті часи новобудова житомирського театру вважалась однією з найкращих в Україні. Урочисте відкриття відбулося 6 жовтня 1855.
На його сцені з великим успіхом ставилися п’єси Крашевського, Старицького, Мирного, Карпенка-Карого, Островського, Шекспіра та багатьох інших драматургів. Тут виступали Щепкін, Олдрідж, Собінов, Сальвіні, Кропивницький, Заньковецька, Комісаржевська, Козловський, Віардо та інші видатні артисти.
У 1861 вийшов указ «Правительствующего» Сенату Російської імперії: за розбудову та благоустрій губернського міста Житомира назвати одну з його нових вулиць на честь губернатора Синельникова. Цей указ Житомирська міська Дума реалізувала, щоправда, чомусь лише через 17 років.
Яка ж вулиця отримала його ім’я (нащадка давнього українського козацького роду – як стверджує краєзнавець Георгій Мокрицький)?
Садова. Згідно з Генеральним планом міста (1845 – 1855), вона мала стати новим – Садовим бульваром, що з’єднував би Старий бульвар із запроектованими Монастирським майданом і Госпітальною вулицею. Тобто, цей бульвар повинен був пролягти вздовж лівого берега Тетерева (паралельно Великій Бердичівській вулиці), через сади, якими берег буяв і квітнів, як загалом і весь тогочасний Житомир. Уявляєте цю красу, як житомиряни, прогулюючись Садовим бульваром, милуються чудовими краєвидами ріки? Але не судилося.
Монастирський майдан сформувався на початку Монастирської (Шевченка) вулиці наприкінці ХІХ століття. Його назва була обумовлена тим, що вулиця починалась від католицького жіночого монастиря Шаріток. Слово Віктору Ліпінському:
«Шарітки – це сестри милосердя. Вони утримували дитячий притулок, де виховували і навчали жіночим спеціальностям дівчат-сиріт. У них був свій сад – за огорожею. І вийшло так, що ці монашки перестаралися – почали потихеньку залучати вихованок до католицизму. Коли Ніколаю І про це доповіли, то він по-царськи це вирішив (не так, як більшовики, які просто розігнали б їх). Він заборонив приймати у монастир нових чорниць, відтак з часом монастир сам згас. І після того там влаштували військовий шпиталь.
Простір цей від Монастирської вулиці до Старого бульвару називався пляц Паненський – Дівочий майдан, і був він величезний. А таку назву отримав тому, що на нього виходила Дівоча вулиця (тепер – Червоного Хреста). Про Дівочий майдан згадує у своїй книзі «Воспоминания моего современника» Володимир Короленко.
На Монастирському майдані в 1910 житомирський меценат князь Волконський збудував власним коштом офтальмологічну лікарню (тепер – міська об’єднана дитяча лікарня), відтак цей майдан зник з карти міста. І запланований на розі Великої Бердичівської і Госпітальної вулиць військовий шпиталь теж не відбувся – його розмістили в будівлях колишнього монастиря Шаріток, але проектна назва вулиці залишалась аж до 1961, коли її перейменували на Гагаріна.
Військовий шпиталь на терені колишнього католицького жіночого монастиря Шаріток
Військовий шпиталь почав розширятися і врешті перегородив Садовому бульвару запроектовану трасу, як, до речі, і Дівочій вулиці. Відтак від ідеї бульвару відмовились (а жаль!) і вирішили забудувати як звичайну вулицю (з тією ж самою назвою – Садова), що мала закінчуватися кутком перед військовим шпиталем.
Як уже зазначалось, у 1878 Садова вулиця була перейменована на Синельниковську (ще за життя губернатора). Сам же топонім – Садова – не зник з карти Житомира, а «переїхав» на початок Старого бульвару (сьогодні це вулиця Івана Кочерги), де теж ріс величезний сад. На новому місці, за словами Георгія Мокрицького, Садова знову мала стати бульваром, увійшовши до запроектованого великого Бульварного кільця, яке з’єднало б річки Тетерів і Кам’янку, обходячи напівколом історичний центр Житомира і складаючись з вулиць (сучасні назви): Старий бульвар – вулиця І. Кочерги – Небесної сотні – Лесі Українки – Короленка. Однак цей вражаючий уяву проект так і залишився на папері (і знову жаль!), «бульварне» життя Садової вулиці не відбулося, а сама назва загубилася в 1919 у вирі численних перейменувань. Хоча, як свідчать старожили, вулицю житомиряни називали Садовою навіть ще й після війни.
У 1929 і Синельниковська вулиця отримала від більшовиків нову назву – Дитячої Комуни, яка пояснюється тим, що на ній знаходився сирітський притулок (відкритий, до речі, ще до перевороту 1917), перетворений за радянської влади на «Дитячу хату імені Миколи Щорса». Чим став відомий цей заклад – наша окрема оповідь.
Сирітський притулок – «Дитяча хата імені Миколи Щорса». На її честь Синельниковську перейменували в 1929 на вулицю Дитячої Комуни
Забудований Монастирський майдан, де тепер розташована міська об’єднана дитяча лікарня
Житомирська міська Рада 1925. Саме ці депутати почали повальне перейменування старих і звичних топонімів Житомира на нові, більшовицькі. Фото з архіву В. Ліпінського
Синельниковська вулиця. Сучасний вигляд
Олександр Гуцалюк для Житомир.info
