145 років тому, 30 січня 1872, народився Гліб Євгенович Котельников – майбутній видатний конструктор-винахідник першого в світі ранцевого авіаційного парашуту. Всі сучасні моделі парашутів створені за принциповою схемою винаходу Котельникова.
Його ім’я пов’язане з Житомиром, адже в дитинстві він тут жив з батьками.
29 вересня 1882 єврейський вчительський інститут переїхав у новозбудований чудовий триповерховий корпус на Новожандармській (тепер – Пушкінській) вулиці. Через кілька місяців після новосілля інститут очолив досвідчений педагог, випускник Харківського університету – Євген Григорович Котельников. З лютого 1883 він разом із сім’єю оселився в п’ятикімнатній казенній директорській квартирі, що знаходилася на першому поверсі інституту, тепер тут розташовані лабораторії аналітичної хімії та хімічної технології. Отже, в приміщенні інституту (117-а аудиторія кафедри хімії) жив син Євгена Григоровича – Гліб Євгенович Котельников.
Російські сайти про житомирський період життя винахідника чомусь – ані пари з вуст. Як по команді згори. Чи не через те, що його батько, Євген Григорович, навчав іудеїв?
Батьки Котельникова любили театр, живопис і музику, часто влаштовували в домі любительські спектаклі. Не дивно, що хлопець мріяв виступати на сцені. Крім того, він захопився технікою, мав від народження «золоті руки», з підручних матеріалів міг легко змайструвати якийсь чудернацький пристрій.
Після гімназії Котельников закінчив Київське військове артилерійське училище, відслужив в армії офіцером три роки, пішов у запас і влаштувався на роботу в акцизне відомство.
10 наступних років були, без перебільшення, найважчими в його житті. Одного чудового дня він зрозумів – треба кардинально міняти долю, забути про акциз і перебиратись у Петербург. У столиці Котельников влаштувався в трупу Народного дому і на 39 році життя став професійним актором.
На початку ХХ у великих містах Російської імперії часто проводилися показові польоти перших літальних апаратів. Гліб Євгенович, з дитинства люблячи техніку, не міг не зацікавитися авіацією і часто їздив на Комендантський аеродром. Під час чергового «авіаційного тижня» він разом із сотнями глядачів став свідком трагічної загибелі авіатора. Відомий льотчик Мациєвич, не втримавшись на сидінні, вилетів з кабіни літака на висоті 400 м і розбився. Це була перша втрата російської авіації. Приголомшений Котельников прийняв тверде рішення – сконструювати для пілотів спеціальний рятувальний пристрій, що має безвідмовно функціонувати в повітрі.
Гліб Євгенович по різноманітних кресленнях виготовляв моделі рятувальних засобів і потім скидав їх з повітряних зміїв або з даху будинків. Так він дійшов важливого висновку: льотчик повинен мати при собі легкий і міцний парашут – зовсім невеличкий і в складеному стані.
Одного дня Котельников випадково побачив, як у театрі одна дама дістає з маленької сумочки велику шовкову шаль, і це підказало йому: тонкий шовк – найкращий матеріал для парашута, що складається!
27 жовтня 1911 Котельников подав у Комітет з винаходів заявку на патент. Його питання розглядала особлива комісія, яку очолював начальник повітряно-плавальної служби Російської армії генерал-майор Олександр Кованько. Гліб Євгенович розповів про свій винахід, пояснив, як він діє, але генерал перебив його: «Все это прекрасно, но вот тут какая штука. Не кажется ли вам, что от удара при раскрытии парашюта у спасающегося оторвутся ноги?».
Комісія забракувала винахід, наклавши резолюцію: «за ненадобностью». Патент Котельников теж не отримав.
Він не відступив і твердо вирішив добитися на батьківщині офіційних іспитів. 2 червня 1912 провів іспити парашута на міцність матеріалів і перевірив силу спротиву купола. Для цього прикріпив свій пристрій до буксирувальних гаків автомобіля. Розігнавши машину до 75 км/год., конструктор смикнув спускове кільце. Парашут миттєво розкрився, а автомобіль одразу зупинився силою спротиву повітря. Конструкція повністю витримала, пошкоджень строп і матерії не було виявлено.
До речі, зупинка автомобіля наштовхнула конструктора на думку про розробку повітряного гальма для літальних апаратів під час посадки. Пізніше він навіть розробив експериментальний зразок, однак «авторитетные умы» з Військово-інженерного управління заявили Котельникову, що його черговий винахід не має майбутнього. Багато років по тому повітряне гальмо як «ноу хау» було запатентовано в Сполучених Штатах.
Іспити парашута призначили на 6 червня 1912 неподалік Петербурга. Після того як аеростат піднявся на висоту 200 м, льотчик перерізав мотузку, і манекен стрімко полетів униз головою. Присутні на полі глядачі, затамувавши подих, наставили в небо десятки біноклів. І раптом побачили білий купол парашута. «Раздалось «ура!», и все побежали, чтобы поближе увидеть, как парашют опустится. Ветра не было, и манекен встал на траву ногами, постоял так несколько секунд и затем только упал». Парашут скидали з різних висот ще кілька разів, і всі експерименти пройшли вдало.
На місці випробувань було багато льотчиків, кореспондентів з різних газет і журналів, іноземців. Наступного дня більшість друкованих видань вийшли з повідомленнями про вдалі іспити нового авіаційного пристрою, що винайшов талановитий російський конструктор.
Однак Військово-інженерне управління ніяк не відреагувало на цю подію. Ще кілька місяців Котельников добивався дозволу провести іспити вже з літака. Експеримент був успішно проведений у Гатчині 26 вересня 1912, однак і він не змінив ставлення військових бюрократів до парашута. Більш того, прийшла резолюція від самого Великого князя Олександра Михайловича: «Парашюты вообще-то вещь вредная, поскольку летчики при любой грозящей им опасности будут спасаться на них, предоставляя машины гибели. Мы ввозим самолеты из-за границы, и их следует беречь. А людей найдем, не тех, так других!».
Взимку 1912 – 1913 парашут РК-1 (російський, Котельникова, модель № 1) був представлений комерційною фірмою «Ломач и К°» на конкурс у Парижі і Руані. 5 січня 1913 студент Петербурзької консерваторії Володимир Оссовський уперше стрибнув з парашутом РК-1 в Руані, з 60-метрової відмітки моста, перекинутого через Сену. Парашут спрацював блискуче. Російський винахід отримав визнання і патент (№ 438612) за кордоном. А царський уряд згадав про парашут Котельникова лише з початком Першої світової війни.
Гліб Котельников з парашутом власного виробництва
Після того, як в Росії з’явились важкі бомбардувальники «Илья Муромец», попит на рятувальні засоби значно зріс. Врешті Військове міністерство звернулося до Котельникова із замовленням виготовити партію парашутів РК-1 – 70 штук. Конструктор енергійно взявся за роботу. Парашути були виготовлені в строк, однак на заваді їх застосування став більшовицький переворот 1917.
І лише після Громадянської війни, з розвитком авіації, радянська влада розпочала серійний випуск парашутів РК-1 Котельникова.
У серпні 1923 конструктор запропонував нову модель з напівм’яким ранцем, що отримала назву РК-2. Її демонстрація в Науково-технічному комітеті СРСР показала чудові результати, було прийнято рішення виготовити дослідну партію. Однак винахідник уже носився зі своїм новим дітищем. Модель РК-3 абсолютно оригінальної конструкції (1924) була першим у світі парашутом з м’яким ранцем.
Окрім конструкторської діяльності Котельников займався ще й громадською роботою. Своїми знаннями і досвідом допомагав аероклубам, виступав з лекціями на тему історії створення рятувальних засобів для авіаторів. 1926 у зв’язку з віком (конструктору виповнилося 55) Гліб Євгенович відійшов від розробок нових моделей, передав усі свої винаходи в області авіаційних рятувальних пристроїв у дар радянському уряду. Натомість «за выдающиеся заслуги конструктор был награждён орденом Красной Звезды».
З початком Німецько-радянської війни Котельников опинився в оточеному ворогом Ленінграді. У вкрай важкому стані його евакуювали в Москву після першої блокадної зими. Помер винахідник 22 листопада 1944. Його могила на Новодівочому кладовищі сьогодні є місцем паломництва парашутистів. І не дивно. За великим рахунком, винахід Котельникова врятував за сто років десятки й десятки тисяч життів.
Отака доля талановитого конструктора, нашого земляка. Сумна, тому що у нас, зазвичай, починають цінувати людину, коли вона вже пішла з життя. А мені чомусь не дає спокою думка – щось у біографії Котельникова (в російській інтерпретації) не так. Його доля – нетипова для сталінських часів. Не міг вчений піти на «заслужений відпочинок» у 55 років – це не вік, а навпаки, розквіт таланту, коли багаторічний досвід починає працювати на тебе в арифметичній прогресії. А щоб конструктор не розслаблявся, «вождь всех народов» мав у запасі для таких «шаражкіни контори». Згадаймо Сергія Павловича Корольова (читай тут). Котельников активно розробляв вантажний парашут (здатний опускати від 300 кг) і колективний парашут для пасажирських літаків і міг творити мінімум до Другої світової війни. А тут раптом – все. Даруй свої винаходи радянському уряду, а за це тобі подяка – шмат заліза.
Олександр Гуцалюк для Житомир.info
