80 років тому, 24 лютого 1937, пішов з життя наш земляк, видатний вчений, український ботанік, один із перших президентів ВУАН (1922 – 1928) і член-кореспондент АН СРСР – Липський Володимир Іполитович.
В історії світової ботаніки Володимир Липський посідає визначальне місце – як унікальний систематик, флорист і ботанік-географ, як неперевершений знавець гербарної справи і блискучий організатор ботанічних садів. Його ім’ям названо в науці 47 видів рослин, він особисто відкрив 4 нових роди і 220 видів і різновидів рослин.
Народився майбутній науковець у селі Самостріли (нині Рівненської області) Волинської губернії. Всі сподівалися, що хлопець продовжить традиції сім'ї, де всі з діда-прадіда були священиками. Але він присвятив себе природничій науці. Щоб надати можливість синові здобути світську освіту, батько вирішує переїхати до Житомира і віддає сина на підготовче відділення Першої чоловічої гімназії. За успішне навчання його було звільнено від оплати. Після закінчення чотирьох класів, зрозумівши, що син має неабиякі здібності, батько віддає його восени 1877 до приватної Київської колегії Павла Галагана – престижний на той час навчальний заклад.
У 1881 – 1886 Липський навчається на природничому відділі фізико-математичного факультету університету Св. Володимира в Києві. Вже на першому курсі він серйозно цікавиться флористичними дослідженнями. По закінченні навчання його залишають на кафедрі ботаніки. У наукових журналах друкуються статті Володимира Липського, виходить перша монографія «Исследования о флоре Бессарабии» (1898). Липський уже в ці роки відзначається великою працездатністю, сумлінно та обгрунтовано проводить дослідження. Так, з 1889, досліджуючи рослинний покрив Кавказу та охопивши більшість його районів, він збирає великі гербарії, що відображають вміст кавказької флори, описує близько 40 нових видів та різновидностей, особливості їх поширення. Підсумком цього стала капітальна монографія «Флора Кавказа» – зведення всіх тодішніх відомостей про природні рослини Кавказу, яка містить повний перелік видів (близько 4500) з уточненими даними про їх поширення.
У 1893 талановитого науковця помітив директор Санкт-Петербурзького ботанічного саду Баталін і запросив до себе на роботу. Липський скористався запрошенням і 23 роки працював головним ботаніком саду та завідувачем відділу живих рослин.
Його ім’ям названо в науці 47 видів рослин, він особисто відкрив 4 нових роди і 220 видів і різновидів рослин
Закінчивши вивчення флори Кавказу, він з 1896 перейшов до всебічного аналізу флори високогірних областей Середньої Азії. Вчений об'їздив увесь Паміро-Алтай, Тянь-Шань, Джунгарський Алатау, Копет-Даг, Ферганську і Зеравшанську долини та інші території. У більшості районів Середньої Азії до Липського ніхто з дослідників не бував, тому його експедиції стосувалися не тільки ботанічних об'єктів, але й ландшафтів, зокрема льодовиків, а також тварин, мінералів тощо. Результатом експедицій були публікації більше 30 статей і видання книг «Материалы для флоры Средней Азии», «Флора Средней Азии», «Горная Бухара». У цих працях вчений критично переглянув кілька сотень видів рослин, виявивши значні помилки наявних визначень, описав майже 100 нових видів і 4 роди. Друковані роботи Липського про Середню Азію здобули світове визнання. У книзі «Флора Средней Азии» подано описи ботанічних маршрутів і гербарних колекцій регіону, історію їх вивчення та вичерпну бібліографію, без яких подальше дослідження було б неможливе. У цьому 23-річному періоді свого життя він провів дослідження майже в усіх частинах світу, за винятком Австралії.
Любов до природи була рушієм його наукових пошуків. Російське географічне товариство 1897 присудило йому премію Пржевальського за дослідження природи Гісарського хребта, якою він дуже пишався. У 1917 йому присуджено премію імені Ахматова Російської академії наук, якою відзначали вчених за оригінальні твори у всіх галузях наукових знань та літератури. Його праці значною мірою сприяли розвитку Імператорського Ботанічного саду Російської Імперії.
Але настав 1917-й, в Росії почалася революційна вакханалія. Володимир Липський вирішує повернутися в Україну, і одразу отримує експедиційне відрядження на південь України. Звідти він їде до себе на Житомирщину і живе у батьківській оселі майже весь 1918-й. Час від часу навідується до Києва і разом з колегами бере найдіяльнішу участь в організації Української Академії наук. Поринає в розробку плану ботанічного саду Академії наук, бо саме це вважає першочерговим завданням у галузі природничих наук. Постановою уряду 1919 будівництво такого саду, площею понад 1000 га, планувалося на території Голосіївського лісу. Липський розробляє докладний план саду, «який має бути найкращим садом у світі». Але цим планам не судилося збутися через буремні роки та руїну.
1919 Липського одноголосно обирають дійсним членом Академії наук по кафедрі ботаніки, 1920 – членом правління УАН, 1921 – віце-президентом, 1922 – президентом ВУАН, через 6 років – членом-кореспондентом Академії наук СРСР.
Вчений в одній з експедицій по Середній Азії
Здавалось, що для Липського відкриваются великі можливості, аби реалізувати свої наукові задуми. Він мав світове визнання, посаду президента найвищої наукової організації, але добровільно залишив цей пост. Чому так сталося? Будучи високоосвіченою і глибоко інтелігентною людиною, Липський не зміг миритися з грубістю, культом особи, кон’юнктурщиною та вульгаризацією науки, що поступово охопили всі сфери діяльності Української Академії наук у 1920-ті.
Для вивчення стану роботи Всеукраїнської Академії наук було створено комісію Народного Комісаріату освіти республіки. Висновки цієї комісії – керівництво академії і, насамперед, Президію, яку очолював Володимир Липський, звинуватили в недотриманні законів радянської влади, запропоновано негайно провести перевибори президента ВУАН, перезатвердити склад академіків, вливши свіжі нові сили з оборонців марксо-ленінської ідеології, діалектичного матеріалізму. Партійне керівництво вважало Володимира Липського «політично інертним» президентом, отож у 1928 вчений з власної волі відмовився від цієї посади і переїхав до Одеси, де працював директором, а з 1933 науковим консультантом Одеського ботанічного саду.
У 1935 – 1936 Володимир Липський, незважаючи на поважний вік (йому йшов 74-й рік!), здійснив свої останні експедиції до Узбекистану, Таджикистану і Туркменістану.
Володимир Липський помер 24 лютого 1937 в Одесі. На цьому можна було б поставити крапку, але існує, на жаль, сумне продовження цієї оповіді. У 1950-х могилу вченого і надгробний пам’ятник за чиєюсь злочинною вказівкою згори знищили вандали, і місце поховання видатного вченого було втрачено. Так неперевершений знавець рослинного світу залишився без останнього прихистку на своїй рідній землі. І лише на прохання Президії Академії наук України у 1990 виконком Одеської міської ради прийняв постанову «Про увічнення пам’яті академіка Володимира Липського». Могилу було формально відновлено в іншому місці. А до того часу українська спільнота, академічна громадськість, вітчизняні дослідники з невідомих причин (ані пари з вуст!) майже зовсім не згадували про нашого знаменитого земляка, його великий внесок у світову науку, його незаперечну участь у справі розбудови Академії наук України.
Додам, що Володимир Липський – один з п’яти славетних житомирян, над могилами яких поглумилася радянська влада. Крім нього, це меценат барон Іван де Шодуар (1919), українські націоналісти Омелян Сеник та Микола Сціборський (1944) і храмотворець Михайло Хаботін (1960).
Олександр Гуцалюк для Житомир.info
