Майже кожен з нас зібрав "тривожну валізку". Хтось тримав її ще з 2014 року, хтось зробив це до 24 лютого 2022 року, хтось - у перші дні війни.
У більшості там лежать документи, цінні та потрібні для виживання речі. Та іноді ми клали туди, можливо, не потрібні, на перший погляд, але важливі саме для нас речі.
У мене така річ - нові білі шкарпетки, привезені минулого року з Івано-Франківська. Куплені на місцевому вокзалі за 10 гривень звичайні білі шкарпетки з прикольним написом. Вони чекали цього літа, якоїсь події чи заходу, щоб "вигулятися". Адже я - фотокореспондентка. Фотокореспондентка, яка не любить фотографуватися. Тому вони в моїй валізці. Чекають часу, щоб нагулятися по мирній Україні. Перебираючи свій "тривожний" рюкзак, я побачила їх, і вирішила запитати у житомирянок про незвичні речі у їх валізках та зібрати їх історії.
- Аліна Кундіч, проєктна менеджерка.
Гадальні карти
"Якщо чесно, то в мене не було зібраної «тривожної» валізки. В мене була зібрана лише «тривожна» аптечка. Я до кінця не вірила, що у 21 столітті на незалежну державу може безсоромно і повномаштабно (звідусіль) напасти армія російських орків.
Натомість мій чоловік почав готуватись ще з жовтня 2021 року, коли вперше в інформпросторі з'явились новини про повномаштабний наступ росіян: зробив запас харчів, ліків, подбав про теплий одяг, купівлю рюкзаків, автономну горілку, щоб у випадку чого готувати їжу тощо. Крім цього, ми зібрали все: корм, переноски тощо для наших трьох котів, бо вони також наша сім'я, і без них ми нікуди.
Лише наприкінці лютого я таки укомплектувала свою «тривожну» валізку, куди поклала трохи одягу, ліки, книжку, косметику, ноутбук і з незвичного – гадальні карти. Через декілька тижнів на мій запит про ситуацію в Україні випала карта про те, що ми сильніші, ніж нам здається і рекомендація бути сильними. Мені здається, що кожен українець/українка вже майже кіборг і психічно, і фізично, бо те, скільки ми через себе пропускаємо, то це мегасильно, і болю, сліз стільки, що людське серце не витримало б", - розповідає дівчина.
2. Ірина Чириця, журналістка Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ»
Книги віршів
"Свого "тривожного" рюкзака я збирала вранці 24 лютого. Рюкзак зручний тим, що він на плечах і з ним легше бігти, ніж із валізкою. До того вже розуміла, що процес пакування найважливіших речей буде неминучим. Оскільки я часто буваю у відрядженнях та подорожах, навчилася швидко збирати свій рюкзак. За кілька тижнів до війни оглянула квартиру, зорієнтувалася, де лежать необхідні речі, які зможу швидко скласти у разі потреби. Такий алгоритм і допоміг того тривожного ранку.
Речей у моєму рюкзаку насправді небагато. Найважливіше – це документи і кілька технічних засобів, завдяки яким я можу працювати. У рюкзаку залишалася одна вільна кишенька, в яку я, як і планувала, закинула три книжечки. Усі вони з видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» і дуже компактні. Це збірки віршів моїх улюблених Василя Симоненка, Олександра Ірванця та Сергія Жадана. Із собою я вирішила брати поезію, бо проза швидко читається, а вірші можна перечитувати багато разів і паралельно вчити їх, що допоможе в екстремальних умовах тримати в тонусі свій мозок".
3. Рисіч Тетяна, вчителька зарубіжної літератури та російської мови, зооволонтерка
Поїлка для собаки та пам'ять про доньку
"Я зібрала рюкзак після першого вибуху. Десь за 2 години. Окрім звичних необхідних речей, наприклад, ліхтарика для освітлення свого шляху, необхідних для життя ліків, інгалятора, я поклала поїлка для дорогої собаки Бєлки. Також тут дзеркальце та скринька із прикрасами - пам‘ять про мою єдину доньку"
4. Мельник Олександра, директорка КП "Центр захисту тварин"
Спогади про маму, гори та символ дружби
"За кілька днів до війни я зібрала свій рюкзак. З незвичних, але дорогих мені речей тут чашка і поїлка з моїх походів у гори. Вони для мене символи натхнення, сили і свободи. Червоні в'язані шкарпетки у валізці - це спогади про маму. Вона живе на Сході України, не знаю чи колись побачимось..
А ще тут нашивка, подарована вже під час війни моєю подругою, яка зараз служить у ЗСУ".
5. Юлія Оріховська, комунікаційниця
Краса і самозахист
"Валізку я зібрала десь за місяць до війни. Пилочку поклала, бо думала, що може, тре буде якого нігтя підпиляти… або москаля".
6. Ірина, PM
Гребінець для кота та набір для чайної церемонії
"Валізку я збирала 25 лютого, але наразі вона майже розібрана. Проте тут є гребінець для кота та девайси для чайної церемонії. Кіт - це член родини, переїздила з ним, і він має бути у відносному комфорті та затишку, тому тут і його гребінець. А штуки для чаю заспокоюють та повертають у життя "до"
7. Вероніка Савченко, вчителька гончарства, художниця
Спогади про маму
"Рюкзак зібрала на другий день війни. Найнепрактичніше, проте найцінніше тут - камінчик рожевого кварцу. Моя матуся подарувала його мені на десятиріччя. Матусі немає, а цей спогад про неї досі зі мною".
8. Інна Солодка, журналістка
Цигарки "на обмін" та вишивка для близької людини
"Рюкзак я зібрала 2 березня 2022 року. Цигарки купила і поклала туди, бо мама сказала, що можна буде їх обміняти на щось інше. Сама не палю i нiколи не палила. Але хто б не послухав маму у вiйну. В моєму рейтингу це найбезглуздіша покупка за цей час.
Вишивку, яка тут, я придбала на подарунок близькiй людинi, тому, хто весь час захищав мене та усiх нас. Вишивала весь час, але найбiльше пiд час тривог, з думками про хороше. Це заспокоювало та надало ще бiльшого сенсу сидiнню в укриттi (коридор за правилом двох стiн)".
9. Катерина, Python розробник
Мініфакел
"Сумку збирала 24-го лютого впродовж дня. Я поклала туди упаковку сірників, але в мене закінчилися свічки, і я подумала, що палички можуть послугувати мініфакелом (недовго, правда)"
10. Тетяна Хмель, медійниця
Імпровізований турнікет
"Зібрала я тривожний рюкзак на день третій повномасштабного вторгнення росії. До того зі мною були документи і трохи грошей. І вже потім я почала формувати свій рюкзак. Найперше поклала документи, свої речі, які не могла втратити, і прапор. Довго ходила тільки з цими речами, а після першого ракетного удару по Житомиру зрозуміла, що в рюкзаку має бути аптечка, яка допоможе врятувати життя.
Оскільки турнікетів дістати було нереально, після чергового майстер-класу з медицини зрозуміла, що турнікет можна зробити своїми руками.
Тож у мене в рюкзаку з'явився ремінь і напильник. Саме ним потрібно буде закручувати ремінь, аби зупинити артеріальну кровотечу. Чому він? Бо під тиском напильник не зламається. Його знайшла дома, його і ношу з собою і надіюсь, мені він не знадобиться!".
11. Світлана Ніконорова, солістка Житомирської обласної філармонії ім. Святослава Ріхтера, бандуристка, волонтерка
Музика і самоідентифікація
"Документи і найнеобхідніше я зібрала за 2 дні до війни. Я не хотіла вірити у війну, але моя підсвідомість за вісім років війни сказала мені "Ми вже знаємо москалів, їм вірити не можна і краще зібрати речі і бути готовим". З речей у мене лише найнеобхідніше, документи, вишиванка, прапори і бандура. Це ті речі, які є моїм благословінням, яке я беру з собою і без чого я не можу себе ідентифікувати як громадянку своєї країни. Якщо раптом щось трапиться і я переїду в інше місто, я візьму до рук бандуру сяду на вулиці і почну співати українських пісень".
Усі фото в матеріалі надані власницями речей.
Анна Максимова, фотокореспондентка сайту Житомир.info
