Маскувальні сітки, кікімори, флісові кофти, плетені каремати. Це далеко не весь асортимент того, що виготовляють у волонтерській майстерні «Житомирські калинки», яка працює чи не з перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну. Як усе починалося нині згадує координаторка волонтерського центру «Житомирські калинки» Анна.
«На матеріали дівчата спершу скидалися зі своїх смішних зарплат. Повірте, ми розміняли усі свої збереження, бо була величезна проблема з будь-яким одягом, схожим на військовий».
Як і майже рік тому, так і сьогодні, зізнається Анна, не женуться за кількістю. Головне, щоб виготовлені речі були якісними й дійсно потрібними військовим.
«Маємо почути потребу, розпитати про неї дуже детально і зробити саме те, що потрібно - це наш девіз. А якщо ми беремося, то зробити його так, щоб не було соромно. Щоб безкаркасні ноші не підвели, щоб фліска носилась, щоб рукавички гріли. Враховуємо усі особливості. На фліски ми беремо курточний фліс, він тепліший, щільніший і добре носиться. Коли три місяці тому забрали твою фліску, а хлопець каже, що її не знімає, розпахує курточку, а під нею наша фліска - це круто. Ми для цього це робимо», - розповідає координаторка волонтерського центру «Житомирські калинки» Анна.
І попри покращення речового забезпечення військових на державному рівні, останні продовжують звертатись за допомогою до волонтерів. Мовляв, одним комплектом одягу не обійтися.
«Теплі речі - потреба серйозна. Вони горять, хлопці курять в балаклавах (ред. посміхається). Рукавички - це взагалі витратний матеріал. Шкарпетки ЗСУ найкращі, але це витратний матеріал», - ділиться координаторка волонтерського центру «Житомирські калинки».
Такі, на перший погляд, банальні речі для тих, хто засинає і прокидається у теплому ліжку. Однак - це реальна потреба для тих, хто власне стоїть на сторожі цього миру і спокою, перебуваючи в холодних окопах.
«Ми у мирному житті не розуміємо, що не можна випрати те, що замастилося. Ти просто почув вибух, впав обличчям у багнюку і чекаєш, поки висохне, бо випрати не маєш змоги. Смішні волонтерські труси, навіть якщо це одноразовий виріб і якщо там, хоч одне хлопча переодягнеться у сухе і чисте - це вже плюс», - коментує Анна.
За рік роботи «Житомирські калинки» суттєво не змінилися, - зізнається пані Анна. Щоправда, волонтерів центру стало менше, близько 70, але вони справжні.
«Відсіялися шукачі пригод, хайпу, ті, хто приходить з-під палки. От якась організація прийшла, пофоткалась біля сіток, кілька годин поробили і все. Ці всі люди пішли, лишилися тільки найсильніші і найміцніші, з неймовірною вірою в перемогу. Дуже багато дівчат зі своїми історіями, з хлопцями на передку. Ці люди на собі відчувають і знають, що війна є і вона не закінчилась», - коментує координаторка волонтерського центру «Житомирські калинки» Анна.
З-поміж таких Ніна Берднікова. В середині березня жінка разом із родиною через активні бойові дії змушена була тікати з рідного Маріуполя, який окупанти цілодобово накривали вогнем.
«Там таке пекло було, що ми тікали від цього пекла. Коли ми вибралися з Маріуполя, то одразу приїхали до Запоріжжя. Нас прийняли і ми вперше за місяць змогли вимитися».
У Житомирі ж опинился, завдячуючи другу сім’ї.
«Ми взагалі їхали і не знали куди. Мій сват каже, що має друга, котрий живе у Зарічанах. Подзвонили йому і він сказав приїжджати, не дивлячись на те, що нас було семеро», - каже Ніна Берднікова.
Згодом, розповідає пані Ніна, завдяки тому ж другу і познайомилася з координаторкою «калинок» Анною. Відтоді, каже: не уявляє життя без них.
«Я коли прийшла у «Житомирські калинки», то ніби тут і була, всі оточили теплом і турботою»
Спершу бралась за будь-яку справу, нині ж в'яже каримати, подумки звертаючись до захисників.
«Боже мій, я уявляю, як їм там холодно, я сама через це пройшла. У цьому кожному вузлику всі мої прохання до них, щоб вони повернулися додому живими», - говорить Ніна Берднікова.
«Це подушечки, потім вони набиваються паралончиком і відправляються на передову, щоб хлопцям було комфортніше і затишніше», - показує Анна Краснощокова.
Пані Анна доєдналась до «калинок» у жовтні. Відгукнулась на прохання допомогти у виготовленні маскувальних сіток та згодом допомога знадобилась і самій, коли війна принесла гірку звістку в її родину.
«В мене нещодавно загинув чоловік і перші, до кого я звернулась за допомогою, щоб зібрати на швидку - це були «калинки» і вони мені не відмовили, підтримують, допомагають і дають віру, що у нас все вийде».
«Житомирські калинки» - це і про волонтерство, і про людські відносини, щире спілкування у колі однодумців та психологічну підтримку одне одного під час війни. І таким чином, певна координаторка волонтерського центру «Житомирські калинки», вони роблять свій посильний внесок у наближення перемоги.
«Волонтери - це люди з високою емпатією, вони в більшості сприймають чуже горе, як своє. Їм надзвичайно важко і їм треба вірити, і якщо віра десь хитається у цю перемогу, вони спираються на тих, хто навколо вірить сильніше. Разом вони, як той віничок, який не можна переламати».
Сконтактувати з «Житомирськими калинками» можна тут.
Нагадаємо, 16 лютого у Житомирі учні ліцею влаштували флешмоб до Дня єднання та збирали кошти для ЗСУ на ярмарку.
