З нагоди відзначення 1020 - річчя хрещення Русі, Президент України нагородив ряд священників країни, серед яких Архієпископ Житомирський і Овруцький Ізяслав (УПЦ Київського патріархату), який удостоєний ордена «За заслуги» III ступеня.
Наше досьє.
Архієпископ Житомирський і Овруцький Ізяслав. А до цього:
- до 1996 р. служив єпископом в Донецькій, Запорізькій та Дніпропетровській області;
- монах Києво-Печерської лаври;
- охоронець пляжу на Дніпрі в столиці;
- інженер Київського політехнічного інституту;
- робітник столичного заводу автоматики;
- служба в Збройних Силах СРСР;
- народився і навчався в Києві.
Освіта: два курси університету ім.. Шевченка( фізичний факультет), Київський політехнічний інститут, духовна семінарія і духовна академія.
Улюблена страва - картопля.
В інтерв’ю нашому журналісту Владика розповів:
- за що його виключили з університету ім.. Шевченка;
- чому і як він 10 років проживав в землянці на острові на Дніпрі;
- чому в північних районах Житомирщини УПЦ Київського патріархату має слабкі позиції;
- що фінансові можливості для розбудови церкви у Житомирщини такі, як у одного міста Донецька;
- за що він позбавив 20 священиків сану священика.
- Отже, Владико, якою була Ваша життєва дорога до служби Богу?
- Типова: школа, ПТУ, робота на заводі. Далі армія: служив у будівельних військах, був молодшим сержантом, командував господарським взводом. Потім поступив на фізмат КДУ. Але не закінчив: на другому курсі виключили, офіційно, тому, що погано знав фізику, а насправді за те, що ходив до Володимирського собору. Все ж вищу освіту отримав - в КПІ, де і працював на інженерній посаді.
Перелом у житті наступив, думаю, на грунті краху сімейних стосунків. Тоді мені було 30 років. Залишив теплу квартиру, дружину, двох дочок, пішов працювати охоронцем на пляж, а оселився в землянці на острові на Дніпрі, де прожив 10 років. Власне, тоді переосмислив все, багато читав релігійної та художньої літератури, думав, милувався золотими куполами Лаври. Коли ж зрозумів, що повернення в мирське життя бути не може, постригся в монахи.
- Коли Ви очолили Житомирську і Овруцьку єпархію, якими були, так би мовити, стартові умови і що вдалося зробити в плані розбудови церкви?
- Житомирська сторінка мого служіння почалася з того, що в 1996 році мене благословили в Києві і сказали приблизно наступне: «Їдь в Житомир, шукай де притулитись, жити, служи й розвивай церкву». А УПЦ КП тоді обмежувалася лише п'ятьма парафіями, головними серед яких була спустошена за радянських часів Михайлівська церква в обласному центрі.
Проблематичним був і менталітет народу, який знав існуючу на той час православну церкву, задовольнявся нею і особливо не бажав переходити в УПЦ КП. Але крига скресла: Київський Патріархат тепер на Житомирщині - це понад 200 парафій в усіх районах області, крім Олевського, Овруцького та Народицького.
- Ви щойно вказали, що в північних районах Київський Патріархат не представлений. Чому?
- Справа в тому, що будь-яка парафія потребує підтримки з боку єпархії. Якщо ж цього немає, то церква рано чи пізно вмирає. І такі випадки, на жаль, мали місце в Олевському та Овруцькому районах, де ми мали церкви ще до розбудови, але з огляду на віддаленість їх від обласного центру, відбулися втрати позицій.
- Якщо порівняти розбудову церкви на Житомирщині та в інших регіонах країни, то яка вийде картина?
- Якщо взяти до уваги фінансові можливості, наприклад, Донбасу та Житомирщини, то це, як кажуть, земля і небо: вся Житомирщина як один Донецьк. Саме це стало важливим чинником того, що розбудова тоді в Донецько - Луганської єпархії проходила дуже бурхливо: коли я прийшов, там було лише 2 парафії, коли залишав той край , стало 46. Словом, важко порівнювати Донбас і Житомирщину, тому що це два різні краї. Спільне у них хіба що те, що обидва мають величезні підземні багатства: перший - вугілля, другий - граніти та інше каміння.
- До речі, про каміння. А як розвивається церква в каменеобробних районах Житомирщини?
- Тонке питання, але цілком резонне, тому, що знову ж таки фінансові можливості цих районів значно більші, ніж територій Полісся. Як приклад, візьмемо каменеобробну Черняхівщину. В селі Триліщах церкву відкрили, в Дівочках - будується, в Головино також зводиться храм Божий.
- Наскільки праведне життя ведуть священики, і чи мають вони від єпархії гарантовану зарплату?
- Служителі церкви бувають різні. За останні роки я близько двох десятків священиків позбавив сану священика, звісно, за недостойну поведінку. А зарплата? Єпархія гарантує їм місце служби, інші питання, в тому числі фінансове забезпечення, священик має вирішувати практично самостійно на увіреному приході.
- Добре, а крім церковних справ Ви пускаєте у своє життя щось інше?
- Аякже, я ж така людина, як всі інші. Люблю фотографувати, свідченням цього є півсотні заповнених альбомів. Телевізор? Дивлюсь, але тільки новини. Якщо вас цікавлять мої стосунки з дітьми, то вони чудові. Одна дочка мешкає в Києві, працює економістом, друга в США, займається викладацькою діяльністю. З обома я тісно спілкуюсь.
На фото: Владика Ізяслав
Автор: Федір Підкопитний
