Уже другий за останній час міністр в уряді Азарова призначається президентом без будь-яких ознак погодження кандидатури із прем\'єром. І про Хорошковського Микола Янович пізніше розповідав як про несподіванку, і Саламатіна в день засідання уряду отримав як прямого підлеглого пізно ввечері.
Можливо, смішно про це й говорити, але чинна Конституція України, як і закон про кабмін, вимагають призначення міністрів президентом за поданням глави уряду. Укази Януковича ані про Хорошковського, ані про Саламатіна не містять жодного посилання на те, що такі подання були зроблені.
Де, взагалі, фіксуються подібні документи? В АП, чи в Мін\'юсті? Якщо згадати колишню веремію навколо питання про контрасигнацію, не кажучи вже про теперішній судовий процес щодо призначення міністром Луценком свого водія, а також директиви Тимошенко, – ці папірці мають значення. Бодай для зовнішньої легітимності складу українського уряду.
Чи не потрібно було б у порядку парламентського контролю відповідному комітету ВР, якщо вже з ним зовсім не погоджують подібних речей, як робиться в пристойних країнах, – хоч би запитати про це пана Азарова на найближчому дні уряду у ВР?
Загалом же почергова заміна складу кабміну президентом не суперечить виголошеній ним у парламенті промові. В якій він відповів маловірам на ключове питання: "Реформи чи вибори?"
Реформи. Так сказав Янукович. І додав перелік вимог до парламенту.
Перше – жодних сантиментів щодо інтересів виборців, котрим усе одне не догодити. Нові хвилі Пенсійної реформи й трудового законодавства з додатковим обтяженням найманої праці, укорочення соціальних пільг, тарифна політика в бік наразі неоголошеного підвищення тощо.
Друге – бліцкриг із дорозподілу держмайна й спалення мостів перед бажаючими колись щось там переглянути й повернути. Реструктуризація НАК "Нафтогаз", колись відкладена через непоступливість Росії. Підготовка до приватизації залізниці та портів. Земельний ринок.
Третє – "гуманітарка": медицина й освіта. Оце – для дискусій і суперечок. Можливі поступки.
Четверте – зміни до Конституції. Тут практично ні про що не сказано, окрім докорів опозиції. Але не треба тримати диктофон під диваном гаранта, щоб зрозуміти сенс ініціювання конституційних змін.
А цей сенс, передусім, у докорінному перегляді розділу про права й свободи громадян, без чого навіть теперішній Конституційний суд не впорається з постійними тлумаченнями відбору цих прав і свобод на користь "реформ".
Та й конституційна норма про землю як основне національне багатство – уже явно суперечить планам великого земельного базару.
А вже питання мови, іноземних баз, та, урешті, і нейтралітету чи приналежності до якихось геополітичних утворень – теж може стати предметом перегляду. Але це, радше за все, у залежності від поточної кон\'юнктури...
Так от, перші два пункти стали відповіддю Януковича, принаймні, тим особам у політикумі, хто вічно турбується про загадковість намірів і непередбачуваність його особистої позиції в правлячій верхівці. Сигнал настільки недвозначний, що після нього всілякі розмови про наявність якихось кількох груп впливу навколо гаранта мали би припинитися.
Натомість напередодні виборів таки зависло в повітрі питання: чи готові уряд Азарова й парламентська більшість під орудою Єфремова-Клюєва-Литвина – до виконання установок Януковича?
На першу частину питання Янукович сам дає відповідь, продовжуючи кадрові зміни. Вони однозначно не є реакцією на критику уряду з боку опозиції, чи-то якихось груп інтересів у ПР, а прямо навпаки.
При цьому треба розуміти, що Янукович не може просто змінити прем\'єра, а з ним і переграти весь склад уряду. Просто тому, що відставка пана Азарова, до всього ще й передпенсійного віку, – автоматично потягне за собою урядову кризу з потребою практично переформатовувати склад парламентської більшості.
Тож якщо заміни міністрів можна здійснювати, ігноруючи і Конституцію, і самого Азарова, і більшість, – то морочитися з урядово-парламентськими торгами "на марші" передвиборчих реформ Януковичу просто немає сенсу.
Цікаво, до речі, що й опозиція, котра не так давно в особі пана Яценюка вимагала відставки Азарова, зовсім покинула цю тему. Ба більше, пропозиція пані Королевської зібрати підписи за відставку уряду отримала відсіч із боку віце-прем\'єра Томенка. Це, мабуть, хитрість така: не заважати президенту на чолі його режиму провалюватись в прірву.
Тож Януковича позбавили навіть цього клопоту. І залишалася в нього тільки невеличка проблема – самої парламентської більшості.
Історія українського парламентаризму свідчить, що напередодні виборів ця "коаліція" завжди від деякої невизначеності впадає в короткочасний філософський раж. І нині це яскраво відбилося в доповіді спікера Литвина.
На практиці ж кнопокодави й тушки, тимчасово втративши скеровуючу руку годувальника, що був загруз у міжнародних справах із досить невизначеним результатом, – явно потребують не лише якогось словесного сигналу.
Їм не вистачає мотивації.
Простіше кажучи, виконувати своїми руками настанови Януковича перед виборами – означає покласти себе на вівтар, причому фактично без компенсації. Без перспектив переобрання, навіть у разі перегляду та жорсткішання виборчого закону. Особливо якщо дійсно план Банкової полягає в рекрутуванні до наступного парламенту нових маловідомих "незалежних" кнопкодавів та тушок.
Тому навіть за два дні нової парламентської сесії більшість "попливла".
І спікер Литвин, і представники КПУ та "Реформ заради майбутнього", встигли висловити прямі сумніви щодо можливості ухвалення не лише закону про ринок земель, а й Трудового кодексу, і деяких інших названих Януковичем рішень.
З іншого боку, "рука", а іноді й "голос" Януковича в більшості – пан Чечетов – якось дуже послідовно став лаяти пресі парламентський "тушкостан". Начебто критика на адресу опозиції, але погроза була спрямована ненадійним зрадникам з її табору.
В усякому разі самі "тушки" не сприйняли знущання з боку ПР як пропозицію підтримати колишню лідерку. І не подали хоч би голос за декриміналізацію "юліних статей". У результаті аж чотири проекти ставились на голосування, і, нарешті, таки були провалені та зняті з розгляду 8 лютого.
Після цього подвигу вони могли очікувати цікавих пропозицій із боку Банкової...
І тут, наче в помсту колишнім БЮТівцям за провальні голосування декриміналізації, у гру вступив пан Забзалюк зі своєю "спецоперацією". Викриття ним замаху на підкуп із боку лідера депутатської групи "Реформи заради майбутнього" Рибакова отримало чималий резонанс.
Але тут уже гру негайно перехопив спікер Литвин. Сам Забзалюк повідомив ЗМІ, що збирається обмежитись розслідуванням у парламентській ТСК і відкласти покарання винних до перемоги опозиції на виборах. Натомість спікер негайно передав справу до ГПУ.
І тепер на "Реформи заради майбутнього" у влади є публічний компромат. Яким, без загрози звинувачень у політичних переслідуваннях опозиції, можна тримати в узді непевне "гарматне м\'ясо" парламентської більшості.
Тож якщо дійсно спецоперація Забзалюка планувалась новим керівництвом фракції БЮТ в особі генерала СБУ Кожем\'якіна, – можна з певністю твердити, що співпраця опозиції з Януковичем відбувається успішно.
Тепер бліцкриг в українській економіці не має перешкод.
І чомусь здається, що Янукович не дуже переживатиме, якщо виконавці його планів будуть утилізовані в процесі парламентських виборів.
Бо навіть якщо теперішня опозиція отримає більшість у наступному парламенті, – нічого суттєвого до економічного визиску країни їй уже не дістанеться.
Погрози Яценюка розірвати всі договори й повернути все розграбоване українському народу – геть порожні. Бо реприватизація ніколи не вітається міжнародним співтовариством, яке свого часу стримувало ще Тимошенко за часів її першого прем\'єрства.
А більше, власне, у опозиції й планів ніяких немає.
Не можна ж вважати таким планом погрозу імпічменту Януковича та обрання Тимошенко з колонії одразу на президентську посаду... Крім норми чинної Конституції, яка, як на диво, не заперечує обрання президентом України навіть судимої особи, – для здійснення подібних гасел потрібно ще дещо.
Навіть багато чого.
Ірина Погорєлова, спеціально для УП
