Розмова перед фінішем парламентської виборчої кампанії з діючим нардепом і претендентом на депутатський мандат у Верховній Раді України наступного сьомого скликання Миколою Рудченком вийшла максимально відвертою і безкомпромісною. Не зважаючи на всілякі перепони з боку окремих представників влади та інформаційну війну, яку веде проти Рудченка один з кандидатів у депутати у 66 виборчому окрузі через прихильну до нього газету, Микола Миколайович абсолютно спокійний і впевнений у тому, що у Малинському виборчому окрузі саме в нього найбільше прихильників. Про це говорять і соціологи. Щоправда, за словами Рудченка, виходячи з практики попередніх виборів та технологій, про які ведуть мову аналітики, головне завдання – не допустити фальсифікацій і вберегти результат. Власне над цим зараз він зі своєю командою активно працює.
На відкритті дороги від Чайківки до Моделева
- Миколо Миколайовичу, чому Ви так люб’язно поводитесь зі своїми найближчими опонентами в рейтингу Євгеном Добряком та Оксаною Білозір? З Добряком спілкуєтесь мало не щодня, представляєте його як свого приятеля, Оксану вивели за руку на сцену в Черняхові, коли вам обом чинила перешкоди влада, не даючи можливості виступити перед освітянами на вчительській конференції. Ви поступились і надали їй першій слово… Така Ваша позиція щонайменше не зрозуміла, вибори - це ж боротьба, а не демонстрація чоловічої галантності?
- Я абсолютно нормальна людина, вибори пройдуть, а сонце зійде там, де й сходило, після ночі наступить ранок, а після жовтня буде листопад. Світ існує тому, що в ньому є незмінні речі, на них все тримається. Скажіть, чому має мінятись Рудченко? У мене не було, немає і не буде ворогів. Я завжди пробачав і пробачатиму тим, хто створював мені неприємності. Зараз триває виборча кампанія, люди дивляться на нас збоку, а збоку, як мовиться, завжди видніше. Упевнений, їм вистачить мудрості оцінити кожного і обрати найдостойнішого. Агресивність і злоба ще нікому не допомогли і нікого не ощасливили. А тому, я працюю у передвиборчий період так, як і в попередні роки: спокійно, помірковано, не стежачи за тим, що роблять інші.
- Ви обіцяли відповідати на запитання максимально відверто. А конкретної відповіді щодо Ваших опонентів не дали.
- Будь ласка, відповім конкретніше: і Добряк, і Білозір мої колеги – депутати, з якими склались абсолютно нормальні стосунки впродовж років. Вибори – це не привід їх псувати чи змінювати свою поведінку стосовно колег тільки тому, що волею долі ми опинились на одному виборчому окрузі. У будь – якому змаганні є свої правила, а моє життєве правило - навіть у критичній ситуації не втрачати людяності, моральності і не діяти так, якби ти не хотів, щоб вчинили з тобою. Ще раз повторюсь: я ніколи не діяв проти когось, всупереч комусь, я працював і працюю ДЛЯ: в даному випадку для тих, хто мене обрав до парламенту у 2007 році…
З Євгеном Добряком
- Але ж є ті, хто працює проти Вас, мало не кожного тижня Ви і Ваші виборці читаєте про себе те, що може негативно вплинути на Ваш рейтинг, невже Вас це не турбує?
- По-перше: я не читаю. Немає нічого такого, чого я про себе не знаю. Я людина публічна, а про публічних людей говорять і пишуть багато, і поганого теж. Колись один мудрий чоловік сказав: у мене є два життя: одне те, яким я живу, а інше те, яке про мене вигадують. Я впевнений у тому, що хай би там що не говорили і не писали, відношення людей до мене не зміниться. Хіба що з’явиться більше прихильників з солідарності проти тих, хто замовляє брехню, і проти тих, хто її пише.
- Але ж якщо Ви мовчите, ніяк не реагуєте, хтось може подумати, що те все правда, що Вам нічого сказати у відповідь?
- Мені й справді нічого сказати… Я звик робити справу.
- Про Вас пише один з кандидатів у депутати – зокрема Ваш опонент у 66 виборчому окрузі, Ігор Денесюк, нібито він звертався за інформацією щодо Вас у парламент і йому відповіли, що Ви, м’яко кажучи, недієвий депутат, що Ви не виступаєте з трибуни, про Вас не пише преса, Ви не здавали депутатську квартиру… І що Ви з цим зробите?
- Нічого. Чому я з цим щось маю робити, для цього є суд, куди направлено заяву. Ігор Павлович Денесюк, 1986 року народження – кандидат у депутати у 66 виборчому окрузі – це водій іншого кандидата в цьому окрузі Віталія Станіславовича Журавського. Якщо цей хлопчина вважає, що може давати оцінку мені як народному депутату, моїй діяльності, це його право. Але скоріше за все, що він уявлення не має, що від його імені про мене пишуть у прихильній до Журавського газеті. До речі, вона зареєстрована за адресою в м. Малині, де проживає родина, яка нічого не знає про таку газету.
Щодо всього іншого, думаю немає сенсу продовжувати. Але Ви хочете конкретики, то я відповім. Ні Ігор Денесюк, ніхто інший ні усно, ні письмово не звертався до Верховної Ради щодо надання інформації про мене, це – перше. Про це в мене на руках є довідка з Апарату Верховної Ради України. Та й сам факт звернення – це абсурд: як парламент може надати оцінку роботи депутата?
По-друге, про виступи з трибуни. Для тих, хто не володіє інформацією: для виступів з трибуни кожна фракція визначає спікерів, які й озвучують спільну позиції з того чи іншого питання.
Щодо преси. Хто цікавиться, той знає про справи Рудченка. Якщо канал «Інтер» мене не показує, чи газета «Факти» про мене не пише, це не означає, що я не ефективно працюю в парламенті. Між іншим, за цю каденцію я прийняв більше 7 тисяч людей на вул. Героїв Пожежних 67-а в Житомирі, провів близько 10 тисяч зустрічей з виборцями у районах області. Стосовно звернень, запитів до Президента, урядових структур, установ, організацій, - їх у мене сотні, і практично всі результативні.
Щодо того, що я здав державі депутатську квартиру, у якій проживав під час роботи в парламенті ІІ – го скликання, про це теж у мене є відповідна довідка, яка буде представлена в суді. Іншого способу довести це тим, хто сумнівається, зокрема, кільком кандидатам у депутати у 66 виборчому окрузі, я не бачу.
- То все ж таки Ви звернулись до суду?
- Так. Я ще раз повторюю, що не читаю того, що про мене пишуть, і не слухаю, що говорять. Але є принципові речі. За останній місяць майже на кожній зустрічі з людьми я вислуховую нарікання листонош на те, що вони не хочуть носити людям брудних газет Журавського, але нічого не можуть з цим зробити, бо це замовлена ним політична реклама. На адресу моєї громадської приймальні надійшло більше двадцяти колективних звернень з Володарсько-Волинського, Коростишівського, Радомишльського, Малинського районів з сотнями підписів, серед них звернення з райцентрів, з конкретних сіл. І вони продовжують надходити. Люди вимагають спростування тієї брехні, яку на мене розповсюджує цей так званий рекламний продукт Журавського «Час вибору». Вони навіть готові виступити свідками в суді, захищаючи мою гідність.
Між іншим, Журавський не відкрив рахунку виборчого фонду, що є грубим порушенням виборчого законодавства, адже фінансування всіх заходів, концертів на його підтримку, його агітаційних матеріалів, зокрема на обласному телебаченні, де його піарять щоденно, має відбуватись за рахунок коштів виборчого фонду кандидата.
До виборів постоїть, а далі як буде
Дорога Журавського до Харитонівки Коростишівського району асфальт на пісок
- А що Ви скажете про мости і дороги, які Ви чи то будували, чи ні, і хто ж все - таки їх будує?
- Все, що я робив і роблю, люди бачать, бо я все роблю відкрито. Стосовно будівництва доріг на Україні взагалі, і на Житомирщині зокрема, то хто б що не приписував собі в заслуги, але більшості людей відомо, що Україна, зокрема «Укравтодор», кілька років тому взяв кредит у Світового банку у розмірі 400 мільйонів доларів на будівництво доріг. Під які відсотки? Невідомо. Кілька днів тому у пресі було оприлюднено інформацію, що «Укравтодору» знову буде виділено кредит у сумі 450 млн. доларів на будівництво українських доріг… От Вам відповідь: хто будує і за які кошти.
Інше питання: хто буде повертати відсотки за кредитом? І найважливіше: за якою технологією будують, зокрема, в нас, на Житомирщині? Асфальт тонким шаром кладуть прямо на пісок: «європейські дороги» за європейські гроші, але за українськими «технологіями»…
Стосовно дороги від Моделева до Чайківки Радомишльського району, яку я начебто записав собі в актив? Запитайте людей, чому вони називають її «Рудченкова дорога»? Це ж, очевидно, не тому, що мені так схотілось, а тому, що вони бачили мою роботу і впевнені в тому, завдяки кому вона з’явилась. Те саме стосується і багатьох інших об’єктів.
Чому я маю виправдовуватись за те, що комусь не подобається? Що комусь хочеться змарнувати те, що робилось роками, спаплюжити повагу і вдячність людей?
У кожного своя тактика поведінки, свої методи, своя мораль, чи її відсутність. Я не зациклююсь на передвиборчих газетах - одноденках, де поза межею честь і гідність авторів. Час все розставляє на місця, показує, хто є хто, і хто який слід залишає по собі.
Алла Яковенко
