Щороку, напередодні 9 Травня, багато хто із нас згадує рідних, які віддали своє життя за перемогу, за грядущі покоління, за мирне сьогодення. Щасливі ті, хто має можливість вшанувати пам’ять своїх родичів, прийшовши до них на могили. Та чимало людей навіть не знає, де саме загинули їх рідні під час війни.
Так було і з родиною народного депутата України Віталія Журавського, який лише у 2007 році віднайшов могилу свого рідного дядька, рядового Василя Гребенюка, у місті Ясберень, що за 70 км від Будапешту (Угорщина).
«Я виховувався у родині фронтовиків, мої батьки пройшли тернистими шляхами Великої Вітчизняної, а багато родичів не повернулися з війни. Святкування Дня Перемоги у родинному колі згадую з сумом. Під час поминальних днів і відзначення Дня Перемоги я завжди чув від бабусі та мами розповіді про свого дядька, рідного брата моєї матері – Василя Гребенюка (це – дівоче прізвище моєї матусі), який загинув останнього року війни в одній з країн центрально-східної Європи. Ніхто навіть не знав, у якій саме… Ми збирали відомості про його смерть, зверталися до різних пошукових служб, аби знайти місце поховання. Однак завжди приходила одна й та ж відповідь: «Це прізвище не знайдено в архівних матеріалах». Так минуло багато років. Лише коли я став заступником голови Київської міської державної адміністрації і Україна здобула право провести у наших містах фінал Чемпіонату Європи з футболу-2012, у моєї родини знову з’явилася надія. До Києва почали приїжджати іноземні інвестори, і до однієї з таких компаній я й звернувся за допомогою у пошуковій роботі. Адже обіцяв і мамі, і бабусі, що обов’язково знайду могилу Василя Гребенюка», - розповідає Віталій Станіславович.
Пройшло зовсім небагато часу і представники компанії, яка здійснювала пошуки, повідомили про їх позитивні результати. Це було 7 травня 2007-го. Згадку про кладовище, на якому міг бути похований Василь Гребенюк, знайшли в архівних документах Військово-історичного музею Міністерства оборони Угорської Республіки.
«Уже зранку наступного дня я разом із представниками Посольства України в Угорщині стояв перед старим кладовищем у місті Ясберень», - згадує Віталій Журавський, - Знаєте, –– доля покликала мене сюди саме 8 травня, в день мого народження. Разом із іншими членами делегації я прийшов до кладовища, яке постало перед нами дуже занедбаним – огорожа зламана, дорога відсутня, обеліски братських могил ледь видніли серед бур’яну. На невеличкому за площею цвинтарі, за архівними даними, було поховано 147 радянських воїнів. Представники місцевої влади попередили нас, що ми можемо нічого не знайти, адже від Великої Вітчизняної минуло дуже багато часу, а на кладовище майже ніхто не приходив. Однак, ми були певні у позитивному результаті. Аби знайти необхідну могилу, всі, хто приїхав зі мною, розійшлися цвинтарем. Якась небачена сила взяла мене за руку і повела серед могил. Це зайняло буквально кілька хвилин, і я зупинився перед обеліском, якого майже не було видно серед заростей. Відхиливши суху траву, я побачив напис: «Рядовий Гребенюк Василь».
«У цю ж секунду, – з хвилюванням продовжує Віталій Станіславович, – мені зателефонувала мама, аби привітати з днем народження. На годиннику була 11.55 – саме у цей час я колись народився. І саме у той день, у ту ж саму хвилину в мого рідного племінника з’явилася на світ донечка. Та на цьому незбагненному збігові, виявляється, історія не завершилася. Незабаром я дізнався, що у 1945-ім, саме 8 травня, об 11:55, від кулі німецьких окупантів загинув і мій дядько Василь Гребенюк. Містика якась… Я особисто доклав багато зусиль, аби привести до ладу оте святе кладовище – відремонтувати дорогу, встановити огорожу, впорядкувати тощо. І вже за рік потому, 8 травня 2008-го, разом зі своїм сином Леонідом брав участь в урочистому відкритті відреставрованого цвинтаря».
– Подвиг наших співвіт-чизників у роки Великої Вітчизняної війни, – говорить Віталій Журавський, – особиста гордість кожного з нас. Людина живе доти, доки про неї пам’ятають. Вічної пам’яті заслуговують люди, котрі полягли за життя прийдешніх поколінь, за свою Батьківщину, за рідних та близьких, за нащадків, за усіх нас. Серед таких захисників Вітчизни був і мій дядько, який у 23-річному віці віддав життя за Велику Перемогу.
У цей святий День закликаю усіх вклонитися до землі, віддавши шану тим, хто поліг у ратнім двобої з жорстоким ворогом, – завершує свої спогади Віталій Журавський.
На знімку: Василь ГРЕБЕНЮК (ліворуч) разом із однополчанином і угорськими дітками. 1945 р.
Прес-служба народного депутата Віталія Журавського
