На сайті Державного комітету телебачення і радіомовлення України розміщені методичні матеріали Українського інституту національної пам’яті до відзначення Дня Перемоги.
До питання історії та практики відзначення Дня Перемоги
Світ
День Перемоги відзначається 9 травня у більшості пост-радянськихреспублік. Натомість завершення Другої світової війни в Європі відзначається 8 травня (у день підписання Акту беззастережної капітуляції нацистської Німеччини). Цей день – 8 травня – вшановується як День пам'яті загиблих у війні. Згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 22 листопада 2004 року 8 і 9 травня оголошені днями пам'яті та примирення.
Російська Федерація
В Росії День Перемоги є одним із головних державних свят, розглядається її керівництвом як важливий консолідуючий чинник для суспільства. При цьому консолідація відбувається на двох рівнях — прорадянському, об'єднуючи значну частину прорадянськи налаштованих громадян, та російському націоналістичному, який посилює тези про непереможність російського народу, його особливу світову місію. День Перемоги виконує важливу для режиму Путіна функцію інструмента реабілітації радянського минулого, перемогою над нацизмом виправдовують найбільші злочини радянської влади і особисто Йосифа Сталіна. Таке виправдання потрібне керівництву країни, яке основою сучасної ідеології Росії ставить ідею відновлення Радянського Союзу.
Розгляд Другої світової війни як Великої Вітчизняної війни, відродження радянських традицій відзначення Дня Перемоги також використовуються для відновлення та посилення ідеологічного впливу Росії на пост-радянськомупросторі. Як засвідчили останні події в Криму та на Сході України цей ідеологічний вплив стає основою для проросійських і антидержавних настроїв в Україні.
Україна
Відзначення Дня перемоги 9 травня в Україні є традицією з радянських часів, запровадженою на всесоюзному рівні в 1965 році. В 2000 році прийнято Закон України “Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років”, який легалізував цю традицію в незалежній державі. Згідно соціологічних опитувань 2013 року День Перемоги святом вважали понад 80% українців.
В часи правління Януковича відзначення свята відбувалося в типово радянському стилі. В 2011 здійснено спробу легалізувати використання під час заходів радянських прапорів — закон було прийнято парламентом, підписано Президентом, але Конституційним Судом України визнано таким, що не відповідає Конституції. Спроби використання радянської символіки виливалися у громадянське протистояння в країні. Загалом повторна радянізація Дня Перемоги, здійснена на тлі становлення за роки незалежності національного погляду на місце і роль українців у цій війні, стала додатковим джерелом напруження в країні, ще однією лінією розлому між громадянами.
Відзначення Дня Перемоги в Україні в перспективі (позиція Українського інституту національної пам’яті)
Для позбавлення від ідеологічного впливу Росії слід відмовитися від святкування Дня Перемоги в радянському форматі. Головний акцент має бути зроблено на вшануванні всіх жертв війни: цей день має стати даниною пам'яті про загиблих вояків. Зосередити увагу не на військових парадах, що є своєрідною формою пропаганди війни, а на допомозі ветеранам та вшануванні загиблих. Посилити соціальний аспект підтримки ветеранів як з боку держави, так і з боку громадськості. Перевести радянський культ війни, важливим інструментом якого був День Перемоги, в традицію пам'яті про солдат, які загинули за свою батьківщину.
Увагу зосереджувати не на макрорівні (радянський народ чи держава — переможці), а на мікрорівні (конкретний вояк-переможець), не на масовому героїзмі та “радянському патріотизмі”, а на індивідуальних героїчних вчинках. Акцентувати увагу на персональних історіях українців-учасників війни, не лише вояків, а й тих, хто пережив її в тилу чи на окупованій німцями території. Зосередити увагу на всебічному й об'єктивному висвітленні умов окупації, полону, повоєнного часу. Особливо звернути увагу на ставлення у повоєнні роки радянської влади до червоноармійців, які фактично перебували поза законом.
Зважаючи на евроінтеграційні прагнення країни, завершення Другої світової війни в Європі варто відзначати разом з іншими європейськими державами 8 травня і проводити його у форматі дня пам'яті. Водночас, зважаючи на складність і неоднозначність ставлення громадян України до 9 травня, не відмовлятися від відзначення 9 травня – як Дня вшануванні всіх жертв війни.
Разом з тим ввести практику відзначення (не святкування) й дня остаточного завершення Другої світової війни — 2 вересня. Це вмотивовано тим, що після 9 травня 1945 року багато українців брало участь у цьому конфлікті на Далекому Сході, до його остаточного завершення. Прикметно, що українець Кузьма Дерев'янко підписував Акт остаточної капітуляції Японії.
Слід відмовитися від радянської пропагандистської концепції Великої Вітчизняної війни, говорити про Другу світову війну 1939-1945 років, наголошуючи на тому, що українські території потрапили у вир бойових дій із перших днів війни у 1939, розповідати про той період конфлікту (1939-1941), коли СРСР був союзником Третього рейху.
Зображати війну як трагедію та гуманітарну катастрофу, яка коштувала життя мільйонів людей, завдала непоправних втрат людській цивілізації та культурі. У відношенні до України Друга світова війна — ще одна національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі імперські інтереси і часом вбивати інших українців. Поруч з тим наголошувати на вкладі саме українців у розгромі нацизму. При цьому говорити як про вояків Червоної армії так і Української повстанської армії, етнічних українців в складі інших армій учасників антигітлерівської коаліції (польської, американської, канадської та інших).
Запровадити європейську акцію носіння відзнак у формі червоних маків (або власна українська символіка у формі китиці червоної калини, а не російська “георгіївська стрічка”), які видаються усім, хто пожертвував кошти на догляд за військовими могилами. Розробити власний, відмінний від радянського, ритуал вшанування пам'яті загиблих у Другій світовій війні, участь в якому братимуть найвищі керівники держави та ветерани.
Художні фільми, які відображають події Другої світової війни
1. «Тонка червона лінія» (США, Канада)
2. «Врятувати рядового Райяна» (США)
3. «Вітер зі Сходу» (Франція-Швейцарія)
4. «Штайнер: Залізний хрест» (Німеччина, Велика Британія)
5. «Сталінград» (Німеччина)
6. «Бункер» (Німеччина)
7. «Операція “Валькірія”» (США, Велика Британія, Німеччина)
8. «Чорна книга» (Голандія)
9. «Піаніст» (Велика Британія, Німеччина, Польща, Франція)
10. «Прапори наших батьків» (США)
11. «Листи з Іводзіми» (США)
12. «Свои» (Росія)
13. «Хайтарма» (Україна)
14. «Тора! Тора! Тора!» (США)
15. «Уран» (Франція)
16. «Муссоліні. Останній акт» (Італія)
17. «Катинь» (Польща)
18. «Проверка на дорогах» (СРСР)
19. «В бой идут одни “старики”» (СРСР)
Українські документальні фільми про події Другої світової війни
1. «Війна без переможців», 2003 рік. 5 серій. Авт. – Ігор Чижов
2. «Аджимушкай. Підземелля смерті», 2008 рік. Авт. – Ілларіон Павлюк
3. «Київ. Місто, що зрадили», 2008 рік. Авт. – Андрій Цаплієнко
4. «1377 спалених заживо», 2009 рік. Авт. – Іван Кравчишин
5. «Чорна піхота», 2010 рік. Авт. – Іван Кравчишин
6. «Катинь. Листи з раю», 2011 рік. Авт. – Олексій Бобровніков
7. «Код секретності 18», 2011 рік. 4 серії. Авт. – Ілларіон Павлюк
8. Серіал «Невідома Україна» (105 серій) (НТКУ)
9. «Спогад про УПА» (НТКУ)
10. «У вересні 1939» (НТКУ)
