У хатині в селі Ружинського району оселилися 12 людей із Донеччини. З двома маленькими дітьми на руках вони втікали вночі від погроз бійців так званої Донецької Народної республіки. Розповідають, що до них прийшли люди у камуфляжі і поставили умову: глава сімейства разом з сином йдуть воювати проти української армії, інакше ДНРівці розстріляють усю родину.
Дізнавшись про скруту, в якій опинилася родина, на їх біду відгукнулася об’єднана діаспора азербайджанців. З гостинцями і подарунками вони приїхали, щоб підтримати земляків, які вже вдруге були змушені кинути все і втікати від війни.
«У 1988 році під час вірмено-азербайджанського конфлікту нам всім довелося залишити свої будинки. Той біль і ті почуття біженців нам знайомі, ми знаємо, що це таке, і як їм потрібно допомагати», - розповідає голова представництва об’єднаної діаспори азербайджанців України в Житомирі Радж Гасімов,
У селі на Ружинщині біженців зустріли зі співчуттям. Добрі люди надали у безкоштовне користування будинок, а сусіди допомагають, хто чим може.
Відчула підтримку людей і Людмила. Представників азербайджанської діаспори вона зустрічає як рідних, бо її батько також був азербайджанцем. Землякам вона дякує і розповідає, що разом з дочкою приїхала до мами у Ружинський район із Донецька, коли там починався неспокій. Жінка переконана: Донецьк має залишатися українським, але дедалі частіше чує докори від односельців.
«Кажуть, їдь туди, захищай свою батьківщину. А я кажу, що моя батьківщина і тут, і в Баку. Раніше ж нікого не розділяли, всі разом жили. Чоловік у мене - росіянин. Звісно, він сюди за жодних умов не хоче, от у мене в родині розкол вийшов. Він там, я тут. Одна моя дочка там залишилась, інша - зі мною. Це велика проблема для мене, я розриваюся між Донецьком і Житомиром», - розказує Людмила.
На подвір’ї хати жінка облаштувала український куточок: сплела тин і посадила соняхи. Вона зізнається, що більш за все мріє, щоб в Україну повернувся мир і її родина знову об’єдналася.
