«Мабуть, немає такого жителя міста (Житомира), який не знає цього будинку. Призначаючи побачення чи ділову зустріч біля нього, житомиряни кажуть: «Чекаю під годинником», - так розпочинається розміщена на офіційному сайті Житомирської міської ради стаття житомирського історика і краєзнавця Георгія Мокрицького про історію будинку Житомирської міської ради на Майдані Рад, 4.
«Саме головний годинник Житомира, встановлений на фасаді будинку міської ради, є його головною прикметою. У 2000 році цей будинок зустрів своє перше сторіччя. Спочатку він мав зовсім інше архітектурне обличчя. Власне, як і призначення», - йдеться у публікації.
Згідно з наведеними краєзнавцем фактами, історія будинку Житомирської міської ради бере початок від кінця 18 століття, коли був закладений фундамент майбутньої будівлі Житомирського товариства взаємного кредиту.
Надалі ми приведемо уривки з матеріалу Георгія Мокрицького з сайту міськради.
Спорудження будинку Товариства розпочалося в травні 1899 року, а вже влітку 1900 року тут відбулося новосілля. У 1901 році до будинку Товариства було проведено водопровід, а згодом обладнано одне з перших в місті парове опалення.
Будинок Товариства був споруджений у стилі модернізованого бароко із застосуванням багатої (а подекуди й зайвої) ліпнини, численних карнизів, прикрас, складної форми сандриків.
Центральний вхід до будинку був менш ефектним, ніж сьогодні, але теж підкреслювався надбудовою у формах, характерних для пізньої готики, - йдеться у статті.
У гарних традиціях тодішніх часів (які, на щастя, поступово тепер теж відроджуються), перший поверх новобудови майже повністю був відданий закладам торгівлі. Їх ми бачимо на старих фотознімках. Це були невеликі (на вікно-два) приватні магазинчики з прикритими брезентовими тентами вітражами, що створювало у літні місяці у приміщеннях затишок і приємний мікроклімат.
Незважаючи на видиму строкатість в оформленні цих невеликих крамничок, всі вони мали однаково оформлені і оздоблені фасади, вікна і двері, що вигідно відрізняє їх від сучасних магазинчиків, - відзначає автор.
Приміщення на розі Михайлівської і Бердичівської зайняли численні радянські контори, а на першому поверсі продовжували діяти вже націоналізовані магазинчики, які перед війною були з'єднані між собою суцільним проходом, утворивши, таким чином, своєрідний універмаг.
Під час визволення Житомира від німецько-фашистських загарбників будинок був суттєво пошкоджений пожежею, згоріли міжповерхові перекриття, і у такому непринадному вигляді із закладеними наспіх уламками цегли вікнами та дверми першого поверху він простояв в центрі міста аж до середини 50-х років.
Нарешті 21 лютого 1959 року будівлю колишнього Товариства взаємного кредиту було реконструйовано за проектом архітектора С. М. Енгельмана, розробленим в Житомирському облміськсільпроекті (тепер інститут «КП Житомирпроект»). Реконструкція обійшлася у 3,13 мільйона тодішніх рублів. Під час реконструкції було надбудовано третій поверх, змінено планування споруди. Її площа збільшилась до 1,9 тис. кв. м.
Згідно з проектом, було значно спрощено архітектурне оздоблення фасадів. Власне, про колишній будинок Товариства взаємного кредиту тепер нагадує лише велике в два поверхи вікно сесійної зали і розміщені симетрично до нього чотири інших вікна зали з півциркульним завершенням, а також деякі інші, помітні лише фахівцеві, деталі.
З часом до архітектурного обличчя будинку міської ради вносилися окремі «косметичні» поправки, хоча в цілому він уник суттєвих перебудов і модернізації, - йдеться у публікації. Хіба що його коридори з'єднані з сусіднім на Михайлівській вулиці триповерховим будинком, який теж зайняли міські служби. Але це ніяк не вплинуло на зовнішній вигляд будівлі. Зважаючи на це, рішенням голови Житомирської обласної держадміністрації В. Лушкіна 18 лютого 2000 року будинок міськвиконкому взято на облік як пам'ятку архітектури місцевого значення.
Щодо незначних змін в архітектурному обличчі пам'ятки, то вони такі.
На відзнаку 20-річчя Перемоги у портальній частині будинку міської ради, обабіч вхідних дверей встановлено мармурові пам'ятні дошки, на яких вказані назви 17 дивізій, бригад і окремих полків, які за визволення нашого міста були названі «житомирськими».
До безсумнівно вдалих знахідок архітектора перебудованої споруди слід віднести оригінальне кругле двоярусне фойє між другим і третім поверхами будинку, на стінах якого вже у 2000 році встановлено пам'ятні плити з іменами всіх керівників міста з часів введення Магдебурзького права (1444 рік), з'ясованими з допомогою колеги Мокрицького, архівіста Р. Ю. Кондратюка.
Тепер будинок міської ради має підкреслено сувору, лаконічну, хоча й досить виразну архітектуру. Він завершується у кутовій частині оригінальною надбудовою, в якій у 1973 році замість недоречного слухового вікна було встановлено головний міський годинник.
Складний механізм «житомирських курантів» розробили і виготовили фахівці виробничого об'єднання «Електровимірювач». І ось уже 32 роки годинник вірно служить житомирянам, - зазначає краєзнавець. Точність ходу та синхронність руху стрілок і відтворення сигналу бою забезпечують реле і автоматичні програмні пристрої, створені місцевими інженерами. Через кожну годину з гучномовців біля годинника лунає відлік часу, а потім мелодія. У 1973-1988 роках городяни могли почути щогодини декілька тактів з «Пісні про Житомир» композитора Г. Пономаренка, а з 1989 року — уривок мелодії з пісні відомого житомирського митця І. Сльоти «А льон цвіте...».
У 1982 році на надбудові фронтону міськвиконкому було встановлено одну з телевізійних камер системи візуального контролю ситуації в місті, що здійснюється на пульті чергового УВС. Телекамера на міськвиконкомі дає змогу спостерігати за тим, що відбувається на майдані Рад.
З 1990 року над годинником Житомирської міської ради одним з перших в Україні замайорів український синьо-жовтий національний прапор нашої держави, піднятий з ініціативи депутатів і тодішнього голови ради В. Г. Мельничука.
Згодом на фронтоні надбудови з годинником згідно з рішенням сесії міської ради було ліквідовано колишню комуністичну символіку і встановлено зображення герба Житомира, - завершує публікацію про історію будівлі міськради та житомирського «біг-бена» прес-служба Житомирської міської ради.
Панорама, що відкривається з будинку міської ради
«Біг-бен» зсередини
Фото Андрія Дідківського
