Цього року Україна вперше офіційно розпочала нову традицію відзначення 8 та 9 травня в частково наслідуючи європейську практику під гаслом «1939-1945. Пам'ятаємо. Перемагаємо».
За законом, який прийняли місяць тому, відтепер 9 травня офіційно є Днем перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Терміном «Друга світова війна» замінили термін «Велика Вітчизняна війна», аби позбавлятися «радянських кліше». До того ж, 8 травня стало Днем пам’яті і примирення.
«Цим політичним жестом українська влада прагне дистанціюватися від пострадянського культу Перемоги, що відіграє таку важливу роль у сьогоднішній російській воєнній пропаганді, - вважають аналітики Інформаційної кампанії «Сильніші разом!». - При цьому уряд не бажає його повністю відкидати – адже пам’ять про ту війну глибоко вкорінена в українського населення, і зовсім не обов’язково пов’язана з проросійськими настроями – дуже часто навіть навпаки. Звідси бажання інструменталізувати цей культ у власних політичних інтересах, проводячи паралелі між тодішнім німецьким і нинішнім російським вторгненням на українські землі».
Думки житомирян
Щоб з’ясувати, як на Житомирщині ставляться до таких змін, ми поцікавилися думкою людей різного віку.
«Перемогу 45-го року я зустріла в Німеччині у Франкфурт-на-Майні, куди нас вивезли на роботи, - пригадує 90-річна мешканка села Барашівка Тетяна Пантус. – Ох ми і кричали, раділи, плакали, коли взнали, що війна закінчилася. Це була перемога над ворогом, загарбником, щастя, що ми відстояли свою землю. Мені одразу запропонували їхати в Америку, але куди ж там, вдома мама чекає, всі ми рвалися додому, щоб відбудовувати, відновлювати. Вірили у щасливе майбутнє. Тоді це дійсно було свято. Але зараз святкувати не потрібно, не треба салютів і парадів. Треба згадувати загиблих, молитися за них і за те, щоб це більше не повторилося. Я і досі як побачу колючий дріт, одразу згадую табір і жахи війни. Хоч ноги болять, завжди йду до братської могили, дітям малим розповідаю, якою жахливою була та війна і радію, що молоді приходять шанувати воїнів».
Тетяна Пантус
«Я був і лишаюся при думці, що це була спільна перемога російського, українського й інших народів, які в той час входили до складу Радянського союзу. І хоч зараз наші народи роз’єднані, але перемога лишається тією ниткою, яка зв’язує нас до цих пір, - вважає голова Житомирської районної ради ветеранів Олексій Ковальчук. Війну він запам’ятав, будучи 7-річним хлопчиком. - Це наша спільна перемога над фашистською Німеччиною і над нацизмом. Це свято Перемоги у війні, якої не знало людство за часи свого існування. Війна забрала майже 60 млн. людських життів. На всіх фронтах воювали майже 15 тисяч уродженців нашого району, половина з них не повернулися з поля бою.
Вигнання німецько-фашистських загарбників дісталося дорогою ціною. Моє ставлення до прийнятого рішення про відзначення 8 травня Днем пам’яті і примирення - позитивне. Я абсолютно згоден, що такий день потрібен, але я за те, щоб День Перемоги не підмінювався Днем пам’яті. Можливо залучати великі сили для проведення грандіозних парадів особливо у наш скрутний час і не варто, але День Перемоги потрібен. Нехай це буде святом хоча б для тих фронтовиків, котрі ще живі. Та й не лише для них, але й для багатьох інших цей день залишається святом. Скажімо, у 2013-му році у ході 9 травня взяла участь така кількість житомирян, якої не було за всі 68 років Перемоги. Тобто це ще один доказ, що для людей це свято дійсно дуже важливе».
«Для мене День Перемоги – це у першу чергу скорбота за загиблими, які здобули перемогу над німецько-фашистськими загарбниками, - каже студентка Олена Семенюк. - Вважаю не зовсім правильно робити з закінчення війни помпезне свято, оскільки яке може бути свято, коли загинуло стільки людей. Дуже жаль, що це ми зрозуміли лише зараз, в умовах війни у своїй країні. Тенденція переводу свята у день пам'яті імпонує мені, бо так мало бути завжди, не лише зараз. В Європі ж не було такого, що хтось святкує перемогу у війні, а хтось оплакує поразку, європейці будь-яку війну сприймають як скорботу».
Як відзначає Європа
Аналітики інформаційної кампанії «Сильніші разом» вивчили досвід європейських країн, які відзначають перемогу над Третім Рейхом.
День Перемоги в Європі відзначають щороку 8 травня. Бо саме в цей день 1945-го пізно ввечері капітуляцію фашистської Німеччини підписав наступник Адольфа Гітлера президент Німеччини Карл Деніц. За московським (і київським) часом це вже був наступний день, 9 травня. Через цю різницю в часі і склалась традиція відзначати день перемоги 8 травня в Західній Європі і 9 травня на територіях, підконтрольних СРСР.
Тепер окрім країн колишнього СРСР, 9 травня відзначається як День Перемоги лише Боснії і Герцеговині та Сербії. У Польщі, цей день не відзначається офіційно на найвищому рівні, проте, у багатьох містах локальні військові частини разом з органами самоврядування влаштовують урочистості на місцевому рівні. В Чехії ж День Перемоги перенесли з 9 на 8 травня. В цей день святкують також у Франції, Норвегії, Словенії, Великій Британії.
Святкування, схожі до наших, відбуваються в цей день у Норвегії, яка святкує 8 травня День визволення. Але в більшості країн це свято має набагато менший розмах: основну увагу приділяють даті визволення тієї чи іншої конкретної країни.
Червоні маки. Звідки коріння?
На зміну «георгіївській стрічці», яку дискредитували учасники нинішньої російської агресії проти України.
Символом відзначення Дня пам'яті та примирення і Дня Перемоги в Україні став червоний мак. Впродовж тижня у Житомирі проводилися чисельні майстер-класи з виготовлення штучних квітів, на яких наводили приклади з українського фольклору, де за легендою, маки або мальви зацвітають там, де пролилася кров воїнів.
Використання квітки червоного маку як символу пам'яті і скорботи за жертвами війни отримало початок з вірша канадського військового лікаря Джона Маккрея
«У полі Фландрії» (1915) про маки, що виросли на місці битви під Іпром, коли вперше було використано хімічну зброю. В США, а особливо в країнах Британської співдружності червоні маки стали символом пам’яті про ветеранів та загиблих солдат у Першій світовій війні, а згодом і в інших війнах.
Щороку 11 листопада британці активно відзначають річницю завершення Першої світової війни, носячи цей символ на одязі. Зараз цей символ стосується вже не стільки Першої світової, скільки всіх британських військових, які загинули на будь-яких війнах, включно з тими, що тривають сьогодні (зокрема, в Афганістані).
А у Північній Ірландії це вкрай суперечливий символ: його носять протестанти та юніоністи, але католики та ірландські націоналісти сприймають маки як символ, що прославляє дії британської армії під час кривавих років придушення повстанського руху в Ольстері. Пацифістський рух на противагу червоним макам використовує білі – як символ вшанування не лише солдатів, а всіх цивільних жертв війни.
Вся ця символіка тісно пов’язана саме з британською імперською військово-політичною історією. За даними аналітиків інформаційної кампанії «Сильніші разом», є лише дві держави, які не були британськими колоніями і при цьому активно пропагують червоні маки як символ пам’яті про Другу світову війну – це Албанія і Україна.
Між тим, 9 травня в ЄС також є святковою датою, пов’язаною, хоч і непрямо, зі спадщиною Другої світової війни. Це – День Європи. В Україні День Європи також святкується офіційно, починаючи з 2003 року – але в нас він припадає на третю суботу травня.
Оксана Трокоз для Житомир.info
