Ірина Бондар – спортсменка
зі Звягеля, яка у 2024 році двічі стала чемпіонкою світу. У вересні привезла «золото» з чемпіонату світу U20 зі спортивної боротьби, а вже в жовтні підкорила чемпіонат світу U23. Про свій спортивний шлях, враження
від змагань та підготовку до них, борчиня погодилась розповісти Житомир.info.
Розмову з Іриною ми розпочали зі спогадів про початок її спортивної кар’єри.
Я почала займатися спортом з 12 років. До мене прийшов тренер на урок в школі й запросив на секцію з вільної боротьби. Я прийшла, подивилася і спочатку мені не сподобався цей вид спорту. Повернулася додому, але потім мені стало нудно і я вирішила спробувати позайматися цим спортом. А потім мене затягнуло, мені сподобався цей спорт і я почала займатися ним.
А чому спочатку він вам не сподобався?
Знаєте, це не жіночий вид спорту. Там, (ред. на секції з вільної боротьби) більшість хлопців було, дівчат взагалі не було. Перекид, колесо я ще могла робити, а, наприклад, більш «не жіночі вправи» не могла робити. Спочатку тренувалась з хлопцями, тоді відчувалася жорстока сила. Я подумала, що так не піде, тож почала займатися, ставати в пару з хлопцями. З ними краще в парі стояти, бо вони швидші, сильніші. Мені сподобалось, я почала боротися з ними, вони вже почали мене боятися, тікати від мене, казали, що більше зі мною не будуть боротися.
Ви сказали, що раніше не вважали боротьбу жіночим видом спорту, а зараз ви вже змінили свою думку?
Боротьба – це не жіночий вид спорту, це всі говорять. Але знаєте, як вже почала займатися, то вже виходу назад немає, як то кажуть.
Чи пам’ятаєте ви свої перші змагання?
Перші змагання я сильно не пам’ятаю. Але знаю, що це був чемпіонат області, я посіла там 3 місце. Наступні змагання – це були турніри. Потім чемпіонат України у 2017 році у Хмельницькому. Я стала третьою на цих змаганнях. Це були саме ті змагання, на яких я показала результат. Я б могла стати першою, якби знала, що там дівчата не сильні. Хоча вони й не були такими сильними. Напевно не налаштувалася, але я вже не пам’ятаю, бо це було 6-7 років тому.
В жовтні 2024 року ви здобули золото на чемпіонаті світу зі спортивної боротьби U23 у ваговій категорії 62 кг. Поділіться трішки враженнями від самих змагань і розкажіть про ваших суперниць.
Враження дуже класні. Ми були в Албанії, в Тирані. В нас було холодно, а там сонячно дуже. Виходиш з готелю – вже море. В перший день я скупнулась. Я була готова до U23, тому що я вже виграла U20, тому мої суперниці мене знали. Вони думали, що можуть зустрітись зі мною і вони знали, що ця дівчина може стати чемпіонкою.
Першу сутичку боролася з представницею Латвії, я перемогла її достроково: 10:0. У другій сутичці боролася з представницею Польщі, вона наша українка з Волині, яка зараз представляє Польщу. Я її на чемпіонаті Європи минулого року перемогла. За вихід у фінал боролася з представницею Китаю. Вона дуже жорстоко боролася, за руки виривала, арбітр навіть нічого не бачив, не робив ніяких попереджень. Я перемогла її з рахунком 2:1. І у фіналі я перемогла американку Кілті, вона торік була другою на чемпіонаті світу серед дорослих до 65 кг. Її перемогла з рахунком 12:3.
Чи був цей чемпіонат для вас особливим?
Якщо я перемогла у чемпіонаті світу до 20 років, мені хотілося зробити це й у чемпіонаті світу до 23 років. Я стала переможницею у двох чемпіонатах Європи та двох чемпіонатах світу, як кажуть, таких спортсменок ще не було в Україні.
Раніше, у вересні, ви привезли Житомирщині перемогу у чемпіонаті світу зі спортивної боротьби U20. Поділіться вашими емоціями. Що ви відчували, коли тримали в руках золоту медаль та український прапор перед спортсменками з усього світу?
Чемпіонат світу U20 для мене був найголовнішим, тому що цей мій останній рік (ред. на цих змаганнях) я повинна була закінчити «золотом». Тому що минулого року я програла, ми там, в Йорданії, всі отруїлися, мали погане самопочуття. А у 2022 році я привезла бронзову медаль. І цього року я повинна була та й мені самій захотілося отримати золоту медаль на чемпіонаті світу, адже це були мої останні змагання U20.
На U20 дають чемпіонські пояси, бо на U23 такого не давали. І я виграла пояс. Спершу не повірила, тому що ще не ставала чемпіонкою світу. Один раз була бронзовою призеркою, двічі срібною, а тут чемпіонка світу, взагалі не відчувала себе такою. А потім, коли стала на п’єдестал, мені почали вдягати пояс, то відчула, що я перемогла.
Як взагалі ви налаштовуєтеся перед кожною суперницею? Можливо попередньо вивчаєте її схему, яку вона використовує у сутичці чи є якийсь інший секрет?
Звісно, я дивлюся і мене також. Наприклад, якщо я боролась з цією дівчиною на чемпіонатах Європи, раніше на чемпіонатах світу, то мені з нею легше боротись, бо вже знаю як вона це робить, яка в неї сила, швидкість і все інше. Якщо я її перемогла, мені вже морально легше з нею боротись. А якщо програла, то важче налаштуватись на наступну сутичку з нею.
Знаю також, що на змаганнях вам не один раз доводилося боротися з представницями росії, країни-агресора. Скажіть, як налаштовуєтеся саме на сутичку з ними?
Так само налаштовуюся, як і на інші суперники – жорстоко борюся. Боролася на чемпіонаті Європи до 23 років з представницею росії, Касабієвою Аліною, я перемогла її з рахунком 10:4. І у фіналі також боролася з представницею білорусії, я перемогла її достроково з рахунком 11:00 і стала чемпіонкою. Два рази на змаганнях зустрілася з представницями країн-агресорів.
Поділіться трішки своєю мотивацією, що вам дає сили перемагати та йти далі навіть, коли зазнаєте невдачі?
Я налаштовуюсь. Мені хочеться перемогти, бо якщо не хочеш – ти не виграєш. Ти повинен собі говорити, що ти сильний, ти зможеш і ти переможеш. Якщо не віриш у себе, тобі перемогу ніхто не віддасть.
Хто вас завжди підтримує?
Звісно, мій тренер – Михайло Христос, він постійно зі мною на змагання їздить, коли є місця. Постійна мотивація йде від нього, що ти зможеш, ти сильна. Тренер – це найголовніше, бо без нього ти не зможеш перемогти. На чемпіонаті світу я була сама, але він постійно мені дзвонив. Якби не він, я не знаю чи виграла б.
Зараз готуєтеся до нових змагань чи ні?
Зараз в мене відпочинок, мені сказали не боротися. Мене звільнили від чемпіонату України, бо я стала чемпіонкою світу. Мені сказали: поки що сильніших за тебе у цій категорії, U23, в Україні немає.
І наостанок, яка ваша головна мрія, як спортсменки?
Звісно, у всіх спортсменів мрія – олімпіада. Дай Бог, все буде.
Запитувала журналістка Вікторія Колтунович.
