Близько семи тисяч житотмирян долучилися до урочистостей з нагоди 70-річчя Перемоги. Кожен має свою власну історію, пов’язану із Другою світовою. Любов Борисівна Козакіш знає про війну не з чуток. Каже, тоді усі як один робили все можливе задля перемоги.
«Війна – це найстрашніше. Це розорення, це знищення людей. Це не розповісти. Перемога – це була така радість для людей. Зовсім незнайомі люди цілувалися, обнімалися, раділи, розуміли, що це буде мир і повторення не буде ні для наших дітей, ні для наших онуків. Бажаю, щоб був мир, щоб цінували життя, яке Бог дає нам», - каже Любов Борисівна.
Про життя бабусі розповідає її внучка Олена Розенблат.
«Бабуся – це мама моєї мами, і вона розповідала про війну, вона її провела в Сталінграді, все на фронт. У 17 років опинилася там і потім керувала колгоспом, розказувала, як на собі 70 кілограмів зерна тягнула з поля, щоб прогодувати худобу, щоб заготувати достатню кількість їжі і відправити на фронт. Якщо казати, як торкнулася війна нашої сім'ї, достатньо сказати вже те, що мій батько народився в місті Ростові в той час, коли вони в товарному вагоні їхали в евакуацію з міста Житомира. Батька свого мій батько ніколи не бачив, тому що у перші дні війни він пішов на фронт і загинув у 42-му році», - каже Олена Розенблат.
Народний депутат України Борислав Розенблат розповідає: дорогою до Монументу Слави отримав від бабусі ордени свого діда, який пройшов війну:
«Для мене кожна медаль, кожен орден – це подвиг. Цим подвигом вони жили і будемо жити ми. Ми не маємо права забувати свою історію, тому що народ, який не пам'ятає своєї історії, він не має майбутнього», - переконаний народний депутат.
Борислав Розенблат упевнений: розуміючи, якою кров’ю перемога далася у 45-му році, українські військові за прикладом своїх дідів-переможців обов’язково повернуть мир в Україну.
