13 травня на військовому кладовищі у Житомирі знову людно. Близькі родичі і бойові побратими прийшли вшанувати пам'ять десантника Віталія Дульчика, який загинув у бою рік тому. Йому було 28 років.
«Це наша єдина дитина. Ми з чоловіком лишилися одні. Коли він йшов, він знав, що може таке початися. Я йому кажу: «Віталік, подумай, може ти не підеш?». А він каже: «Мама, я не хочу, щоб у нас було таке саме, як було у Чечні. Я знаю, до чого воно все йде». Він віддав життя за свої ідеали», - не стримує сліз мама загиблого Наталія Дульчик.
Усе сталося поблизу Слов’янська. Колона десантників, котра супроводжувала боєприпаси та продовольство на блокпости, потрапила у засідку терористів. У результаті бою 5 військовослужбовців загинули на місці, ще один помер у гелікоптері під час транспортування до шпиталю.
«Дульчик йшов на головній машині, на командирському місці. Його просто або снайпер або автоматник зняв перед тим, як відбувся перший вибух. У нього були задатки командира, у нього б вийшла кар’єра, якби він вижив», - каже військовослужбовець 95-ї окремої аеромобільної бригади Роман.
«Віталій Дульчик їхав у першому БТРі праворуч. Весь шквал вогню був по першій машині. У хлопців, які сиділи праворуч, практично не було шансів. Бронежилети не були пробиті, усі кулі були з деформацією, йшли рикошетом від кута броні БТРа і залітали під бронежилет», - пригадує військовослужбовець Тарас Ткалич.
Військовослужбовці кажуть: у ці дні вони відвідають усі кладовища, де поховані їх побратими, що загинули рік тому – Вадим Заброцький, Віталій Рудий, Олег Савицький, Сергій Хрущ та Олександр Якимов. А ще вони ні на мить не сумніваються, що українські війська незабаром відіб’ють агресора і повернуть мир в Україну.
