Нардеп презентував у Житомирі новий виборчий закон, але чи стане кращою якість місцевих обранців, є великим питанням.
Зустріч з Вадимом Денисенком, представником Блоку Порошенка у парламенті, яка пройшла минулої середи в конференц-залі облдержтелерадіокомпанії, викликала неабиякий інтерес – зібралось близько сотні людей, і до половини з них складали відомі персонажі місцевого політбомонду останніх 10-15 років. «Засвітились» екс-мер, екс-секретар міської ради, екс-депутати міської ради, екс-начальники управлінь, колишні міські депутати. Але й нинішні депутати і посадовці теж були. Мимоволі напрошувалось сакраментальне – як мухи на мед. Звісно, можна припускати, що їх привела проста цікавість – послухати народного депутата, який приїхав презентувати новий закон про місцеві вибори. Але чомусь думалось, що більшість цих людей, які встигли поміняти не одну партію і не одного господаря, в тому числі з російською пропискою, придивлялася, чи можна на місцевих виборах влізти «під дах» президентської партії. Однак прийшли і дійсно небайдужі громадяни, які вносили слушні пропозиції до закону, колеги-журналісти.
Автор цих рядків, зокрема, запитав, чому ні парламент часів Віктора Януковича, ні нинішній не вводять до відповідних законів норму про формування виборчих комісій з представників владних і опозиційних партій суто на паритетній основі? Що дало б змогу суттєво зменшити можливості фальсифікацій волевиявлення громадян. (За часів президентства Віктора Ющенка, навіть раніше, у всеукраїнській газеті «День» я опублікував низку матеріалів на цю тему). Політики «пропустили мимо вух», чи б то пак – очей, і на останніх парламентських виборах, на Житомирщині теж, ми на округах знову спостерігали не одну скандальну ситуацію. Вадим Денисенко відверто «з’їхав» з теми, пославшись на невизначеність поняття «опозиція». Хоча в європейських країнах, а ми ж нібито прямуємо до Європи, це питання давно відпрацьовано – до опозиції зазвичай відносять політичні сили, які не мають більшості в парламенті і не входять до урядової коаліції, а виступають її опонентами. Є й позапарламентські опозиційні структури. І їм забезпечені певні права і захист законом. Тим більше, що в Україні давно повинні були ухвалити закон про опозицію. Але його «завалили» при Януковичі (до нього теж справа йшла не дуже активно), і нинішня правляча коаліція, м’яко кажучи, не виявляє завзяття щодо його прийняття.
Було ще одне запитання автора цих рядків до нардепа – чому так звана «нова хвиля» з молодих політиків у парламенті не являє нової якості роботи? Прийшовши до Верховної Ради внаслідок Євромайдану, вони ніби «розчинились» серед старожилів, які встигли вмонтуватися у різні лобістські і корупційні схеми. Про що вже не просто говорять, а кричать відомі експерти, журналісти, патріотичні громадяни. Але і тут Вадим Денисенко пішов у загальні судження щодо великої кількості ухвалених цим парламентом законів і виправдовував невиконання коаліційної угоди надто великою кількістю і складністю взятих її членами зобов’язань.
І ні слова про боротьбу з корупцією. Зрозуміло, це не було заявленою темою зустрічі, але в контексті якості «нової хвилі» у парламенті, почути бодай щось від нардепа хотілось. Тому що кремлівське керівництво вочевидь розраховує, що продажність певної частини нашої «еліти» допоможе йому знову притягнути Україну поближче до Росії, позбавити нас бодай якихось пристойних перспектив. Та й сам народний депутат відносно недавно, точніше в кінці лютого нинішнього року, коментуючи становище в банківському секторі, наголошував, що враховуючи корупційні звички чиновників і певних суддів, Україну чекає третій перерозподіл власності, але після цього економіки у нас може не стати.
…Можна не сумніватися, екс-депутати та екс-посадовці, про яких йшлося на початку, дуже б хотіли повернутися у певні крісла. Та й нинішні не проти залишитися. Не секрет, що з децентралізацією влади, фінансові і матеріальні потоки, що розподілятимуться місцевою владою, суттєво зростуть, вже зросли. З відповідними можливостями для чиновників. Але ж за роки, проведені «папєрєдніками» і не тільки в певних кабінетах, місто фактично доведено «до ручки» – роздовбані дороги, які доводиться ремонтувати чи не щороку, і на яких «відмиваються» мільйони, тротуари, по яких, буває, важко пройти (задля справедливості: за останній рік тут ситуація в деяких місцях покращилась), варварське вирізання дерев, в тому числі у парках (реально насаджується суттєво менше), примітивний благоустрій, багатомільйонні борги підприємств, що мають забезпечувати водою, теплом тощо, постійні пориви водогонів, внутрибудинкових мереж (привіт жекам, які невідомо куди дівають квартирну плату та інші фінансові надходження, хоча, мабуть, відомо куди), комунальний транспорт в стадії хронічної деградації, виділення «сінокосів» із забудовою прибережної зони Тетереву, занедбаність частини архітектурних або історичних пам’яток – ось їхні «здобутки», і то не всі. Житомирянам з дідів-прадідів, яким є і автор, на це ще більш сумно дивитися.
Втім гірше інше – серед «нових», які зараз посилено «світяться», зокрема дуже «помічних», мало видно пристойних людей, скоріше навпаки. За низкою якостей – здобутками в гуманітарній, виробничій чи бізнесовій сферах – вони значно поступаються «папєрєднікам». Плюс схильні до системного ренегатства. Є ще такі, що з «позицією», яку примудряються поєднувати з тим же ренегатством, а ще нарцисизмом, відсутністю сталих цінностних принципів і реального патріотизму, також із зацикленістю на жеківських питаннях, небажанням боротися з реальною корупцією.
Виходить – походження, прапори різні, а суть одна. Не хотілося б вірити, але один колега буквально сьогодні зробив невтішний прогноз – ми за 5 хвилин від встановлення влади криміналітету.
Що робити? Найменше – на виборах зачаровуватися не брендами, а цікавитись репутацією кандидатів.
Валерій Костюкевич, блог на Житомир.info
