Близько трьох років ще може проіснувати каменеобробка в нинішніх масштабах та при теперішній кон'юнктурі ринку. Такий песимістичний прогноз дають каменеобробники щодо перспектив своєї галузі. Особливо цей прогноз стосується міста Коростишева Житомирської області, де працює, за неофіційною інформацією, більше тисячі фірм. І всі вони опинилися в надто складних умовах: втрата російського ринку, фактична відсутність внутрішнього ринку, неможливість вийти на інші ринки, неймовірна конкуренція, колосальне перевиробництво, демпінгування цінами дрібних фірм.
Штучно збивають ціни навіть заможні європейські замовники, і таким чином намагаються нагріти руки на чужій біді. Цілий ряд коростишівських фірм, яким вдалося працювати з європейцями влітку цього року, „спалили” власні обігові кошти на виконанні замовлень, але нічого не заробили. Керівник однієї високотехнологічної фірми розповів про співпрацю з новими партнерами з ЄС буквально наступне: „ Влітку цього року ми заключили кілька невеликих контрактів з швейцарцями та німцями. Зробили поставки, отримали кошти, а вслід за ними письмову відповідь: „Ми з вами більше працювати не будемо. Або продовжимо співпрацю, якщо ви знизите ціну на свою продукцію на 20%”. При цьому висунули абсолютно необґрунтовані претензії до продукції”.
Вказані чинники привели до фактичного знезцінювання багатьох видів готової продукції. Явище безпрецедентне: на фоні значного подорожчання практично усіх видів товарів та послуг, ціни на продукцію каменеобробки практично не змінились і тепер виглядають „смішними” порівняно з вартістю сировини, витратними матеріалами та енергозатратами підприємства. За таких обставин діяльність фірми стає абсурдом.
Гранітний „цінопад”
Бомба уповільненої дії щодо цін в каменеобробці була закладена давно. Ціни на готову продукцію з каменю поступово знижувалися з початку 2000-х років. Ветерани галузі згадують, що в кінці 1990- х квадратний метр поширеної продукції ( пам'ятник 1,1м на 60см) коштував на внутрішньому ринку $70, в Росії - $120, а в окремих випадках - $ 200. Тепер аналогічна продукція коштує в межах $ 35. А ось сировина подорожчала в десять разів. Якщо кубічний метр блока габро років 15 тому коштував $150, то тепер $ 1500. В рази підскочили в ціні інші витрати. Якщо до фінансової кризи 2014 р. доставка сировини в межах 100 кілометрів коштувала близько 500 грн., то тепер 1200-1300 грн. Прив'язані до долара витратні матеріали також подорожчали – на 100 – 200%. В сторону збільшення пішли ціни на електроенергію. Наступна обставина адміністративна. Якщо ще років п'ять тому в цій галузі панувала певна анархія, яка давала можливість приховувати прибутки, то зараз всі суб'єкти бізнесу на контролі у податківців.
„Я заснував фірму „Україна” в 1994 році, - пригадує ветеран каменеобробки, нині пенсіонер, коростишівець Володимир Нідзьолік. – Тоді в мене працювало близько 30 робітників. Діяльність була вигідною. Рентабельність галузі складала в межах 50%. Ми, українці, були монополістами на ринку Росії. Конкуренції там фактично не існувало. Та з часом прийшли китайці. Працювати ставало все важче і важче. Зараз рентабельність в найкращому випадку, з відгуків колишніх колег, складає 10%. Але вона невпинно знижується. Ми наближаємося до світового стандарту, коли рентабельність 3-5% вважається дуже добрим фінансовим результатом”.
„Років 10 тому ми продавали бруківку в Росію за $70 за квадратний метр, зараз ціна на цю продукцію в межах $ 30. Ціна впала тому, що виробництво значно випередило збут. Відтак, склади з бруківкою забиті, багато хто демпінгує цінами, щоб тільки хоч щось заробити. Ціновий дисбаланс, що склався цим літом, привів до того, що підприємства стали на межі фінансової катастрофи. Багато хто з власників підприємств каже: „ Ще місяць два, і все, треба зупинятись”. Особисто наше підприємство працює без прибутку, рентабельність мінусова,- розповів голова правління ПАТ „Коростишівський гранітний карєр” Володимир Вернер.
Чому каменярі не можуть домовитися? Де їхня корпоративна солідарність?
Свого часу ціни на готову продукцію формувалися головними гравцями ринку. Вони мали фінансово-планові відділи, які й займалися цією роботою. Зараз в цьому питанні повний хаос: кожний власник встановлює свою ціну, і часом доходить до смішного. Головним фактором встановлення ціни в такому випадку служить одяг та взуття замовника: якщо воно дороге, то і ціна на камінь вища, і навпаки. Єдиних цін шляхом домовленості встановити не вдається. Хоча спроби були.
„У березні цього року збиралися власники головних фірм Коростишева з метою вироблення єдиної вигідної цінової політики,- розповідає приватний підприємець Андрій Тарасюк .- Ми вирахували всі наші затрати, щоб, відштовхуючись від них, сформувати ціни на свою продукцію. На той час подорожчало все, крім сировини. Але пізніше кар'єри також підвищили ціни - на камінь. Нам довелося знову доганяти. Ще коли ми домовлялися, лунали думки, що за об'єктивними цінами нашої продукції ніхто брати не буде. Я наполягав на тому, що не треба знецінювати свою продукцію. Тим більше, що камінь не для пенсіонерів. Хто граніт купував раніше, той і тепер має гроші його купити. Але до мене не прислухалися. Продукцію здешевили. Але для кого? Для Росії, нашого агресора.
На жаль, люди не зрозуміли, що ринок просто впав, що таких об'ємів, які виробляються, не потрібно. І якщо для внутрішнього ринку потрібно, наприклад, лише 20 тис. кв. м каменю, то не важливо чи ти його продаси за повну ціну чи за половину. Низькою ціною попит підвищити неможливо. Попит залежить не від ціни, а від об'єктивної потреби ринку. Словом, ми самі себе загнали в глухий кут”.
„Каменярам важко домовитися, тому що вони кожний сам по собі. Немає корпоративної солідарності. Свого часу в Коростишеві була спроба створити асоціацію каменеобробників, мета якої – спрощення продажу продукції. Проте не зрослося”, - зазначив В. Вернер.
Не зрослося колись і щодо створення асоціації видобувальників каменю. Це утворення мало домовитися не продавати сировину низької категорії (дешеву) дрібним фірмам, що дає їм можливість демпінгувати цінами на кінцеву продукцію. Однак, кар'єри не проявили солідарності. Вони як продавали, так і продають все: і дорогий, і дешевий камінь, тому що свій комерційний інтерес переважив невигідні корпоративні домовленості.
„Стояти на смерть!”: ціни треба тримати
„Зараз ми рахуємо ціну на нашу продукції, відштовхуючись від усіх затрат: вартість сировини, заробітна плата, електроенергія, інструмент. Хоча це складно. Тому що кожний блок має свою ціну, різниця за категоріями сировини дуже велика - буває 200%, в той час, коли раніше була в межах 20-30%”, - зазначив А. Тарасюк.
„Нашим каменеобробникам слід забути раніше існуючу установку, що на 1 вкладену гривню отримується 1 гривня прибутку. Треба враховувати ту обставину, що відповідно до економічної ситуації на внутрішньому і зовнішньому ринках постійно збільшується затратна частина. Значить, треба постійно шукати шляхи зменшення собівартості. Тільки тоді можливо знизити ціну на готову продукцію”,- розмірковує В. Нідзьолік.
А ось В. Вернер дивиться в майбутнє оптимістично: „Я думаю, що ціни „підуть”. Тому що при нинішніх цінах працювати абсурдно. До того ж, розпродаються запаси. І вже зараз ціни тримають ті, хто працює з кольоровим камінням та виробляє напівфабрикати. Ці каменеобробники, можливо, домовилися між собою, дотримуються принципу „хоч бери, хоч не бери” і не збираються поступатися. Набагато складніше домовитися обробникам габро, тому їх надзвичайно багато”.
Сергій Ткачук для Житомир.info
