Йому було 23 коли він пішов у армію. Максим Забражський, боєць 30-ї окремої механізованої бригади був мобілізований одразу після Євромайдану. Під час бою з сепаратистами поблизу села Степанівка у Донецькій області військовослужбовець отримав важкі поранення і змушений був залишити службу в армії. Мати Максима каже: після операцій та лікування в госпіталі син перебував у важкому психологічному стані. У результаті отриманих травм Максим став інвалідом 2-ї групи і вранці 11 вересня покінчив життя самогубством.
«У нього мені здається був якийсь переломний час, коли він зіштовхнувся з цими кабінетами: те не так написано, то не той папірець. А це все таки Житомир і Новоград-Волинський – може не так далеко, але для нього це було важко. Він завжди приїжджав втомлений, виснажений. Він зачинявся в себе в кімнаті і він не хотів ні балакати, ні виходити. Його напевно вбивала ця чиновницька поведінка», - каже мати загиблого військовослужбовця Наталія Забражська.
Мама загиблого каже: син постійно хотів повернутись на військову службу, втім після поранення йому відмовили.
«Останнім часом навіть наплічник був складений. Я на роботі і він знає, що я його не втримаю і: «Мамо, я йду у військкомат, у добровольці записуватись». Я його просила почекати поки я прийду з роботи і тоді поговорити. Але ні, він пішов і його не взяли. Потім він ще раз ходив. Каже: «Я піду в Національну гвардію, піду до них проситись», але не встиг, щось його переламало», - розповідає Наталія Забражська.
У школі де навчався Максим його пам’ятають чуйним та активним, втім після того як він повернувся з зони бойових дій юнак сильно змінився.
«Ми відчували, що Максим повернувся із АТО дуже подавлений. Тобто, замкнувся в собі, був дуже замкнений, дуже мало розмовляв. Міг відповідати на запитання, але в душі ми відчували, що ця людина пережила великий страх і біль. Мабуть біль не тільки від поранень, а й від того, що на Україні, на Житомирщині, не підтримали його. Мається на увазі чиновники, так як бійця, так як людину», - каже вчитель хімії та біології Раїса Гуменюк.
Для того, щоб допомогти учасникам АТО повернутись до мирного життя після пережитого стресу в зоні бойових дій необхідно серйозно займатись психологічною підготовкою та реабілітацією військових, в цьому переконана психолог Житомирського військового шпиталю Олена Масик. За словами психолога потрібно не лише створювати центри психологічної реабілітації, де кожен боєць отримає необхідну консультацію та допомогу, а й готувати військовослужбовців перед відправленням у зону бойових дій.
«В першу чергу потрібно все таки проводити навчання, профілактику. Найкращий етап - це профілактика. Було б дуже добре якщо б на базі військових частин були б кімнати психологічної підготовки, психологічного розвантаження. Це дозволить людям навчитись якимось методам саморегуляції у військових діях. Тобто це збільшить їх виживання, психологічну пристосовуваність, психологічну стійкість. Це дозволяє їм самим собі допомагати. І другий етап - це при поверненні людини. Було би добре, щоб були створені такі центри психологічної реабілітації. І я думаю, що працювати треба не тільки з самим воїном, але і з сім'єю», - психолог Житомирського військового шпиталю.
Два кабінети психологічної підготовки вже планують створити для воїнів-десантників Житомирської 95-ї бригади. Зараз у приміщенні йдуть ремонтні роботи, а на благодійних акціях волонтери та небайдужі житомиряни збирають, кошти, щоб придбати необхідне обладнання.
