Напередодні 14 жовтня – Дня захисника України - командир батальйону патрульної служби УМВС в Житомирській області Анатолій Монзолевський розповів про своє четверте за 1,5 року відрядження у зону АТО.
Свою з ним телефонну розмову записала керівник прес-служби УМВС України в Житомирській області Алла Ващенко.
«Спокійний і зосереджений командир розповідає про ситуацію у місцях виконання завдань полісянами та порівнює її з подіями травня 2014 року.
Тоді командир батальйону патрульної служби УМВС вперше був відкомандирований на Луганщину очолити обласний зведений загін у складі 200 міліціонерів.
- У травні 2014-го ми забезпечували роботу блокпостів у 8 населених пунктах: Сватово, Кремінне, Старобельск, Біловодськ, Марківка, Білокуракіне, Новопсковськ, Мілове. Крайній за кілька десятків метрів від кордону з Ростовською областю Росії. Навіть назву першого селища легко читали: «пгт Чертково». Потім у липні-серпні, коли наші війська просунулись вперед, місце нашої дислокації змінилось на Лисичанськ, Рубіжне та Сєвєродонецьк. Це були міста щойно звільнені українськими військовими. Зруйнована інфраструктура, розбиті у ході бойових дій дороги, безлюдність на вулицях міст і сіл – такі перші гнітючі враження. Під час другого відрядження один з блокпостів у Герасимовці упродовж місяця 9 разів був під обстрілами, тобто раз на 3 дні, - розповідає Анатолій Монзолевський. – Серед тодішніх завдань – виявлення розвідувально-диверсійних груп ворога у селах Макарово, Вільхове у районі Станиці Луганської. Під час одного із цих виїздів потрапили під мінометний обстріл, на щастя, обійшлося без втрат. Хто скаже, що не страшно, не вірте. Страшно. Не розумієш, що свистить, де бахкає, але з набуттям бойового досвіду уже спокійніше і впевненіше на це реагуєш.
Коли у звільнені міста і села почали повертатись люди, з клунками, валізами, розгублені і налякані… Можна порівняти тільки з кадрами із старих кінофільмів про розруху: летять уривки газет, якесь шмаття, довкола хаос, і відчувається людська біда.
Рік потому тут зовсім інша ситуація. Сюди наче знову прийшло життя: з магазинами, школами, з людьми, а головне – дітьми на вулицях. Увечері Рубіжне продовжує жити: звучить музика, рухається транспорт, перехожі.
Єдина пересторога війни – це наявні блокпости, але й вони значно змінились за цей час.
- Коли ми вперше заступали на патрулювання, то облаштовували блокпости у прямому сенсі підручними засобами: повалене дерево мало слугувати перекриттям для тимчасового обмеження руху, бочка, в якій розведений вогонь, – зігрівати, а самі приміщення блокпостів – які тільки не були і що тільки не слугувало для укриттів. Зараз серед блокпостів, де ми патрулюємо, є навіть ті, що обладнані камерами відеоспостереження, не кажучи вже про належне облаштування побутових умов, адже бійці заступають на добове чергування. А у повній амуніції (шоломи, бронежилети, автомати – загалом близько 20 кг ваги) після кількох годин роботи, обов’язково треба перепочинок. Втім, ні тоді, ні зараз жоден із бійців зведених загонів, які я очолював, не скаржились. Поставлені завдання виконували, а до умов перебування пристосовувались, як могли.
Сьогоднішній зведений загін житомирських міліціонерів – менший чисельно, але від того не менш патріотичний, згуртований і відповідальний колектив. Частина бійців уже не вперше відряджені, до того ж, усі пройшли спеціальну двотижневу підготовку для виконання завдань у зоні АТО. Окрім того, завдяки особистим переконанням жоден не сумнівається у правильності свого службового обов’язку. Тож серед практичних результатів роботи – затримання низки членів незаконних військових формувань, виявлення диверсантів з відомостями про розташування сил АТО, вилучення наркотичних засобів.
- За цей час змінилось і ставлення місцевого населення до нас, - продовжує Анатолій Монзолевський. - Від прямого несприйняття та нерозуміння, навіщо ми тут, - до запрошення на зустрічі у школи. Відчуття таке, що якби не наявність блокпостів, межа між мирним і військовим життям стерлась би зовсім. Місцеві звикли до значної кількості людей у камуфляжі, ставляться у більшості з повагою і розумінням. Маленька деталь: у магазинах, зазвичай, пропонують підходити поза чергою.
На запитання про початок набору до патрульної поліції Житомира Анатолій Монзолевський задумується, і стає зрозумілим, що тема хвилює його, бо вболіває за кожного із своїх нинішніх інспекторів патрульної служби. Тим більше, що із 22 років його міліційного стажу, 18 пройшли саме у цьому підрозділі, що став рідним. Тут він розпочинав міліціонером-водієм, за 5 років був призначений командиром взводу, а ще через 4 - старший лейтенант міліції став комбатом патрульної служби.
- Реформи вкрай необхідні нашій країні, потрібні зміни і в міліції. Упродовж останнього часу більшість бійців нашого підрозділу пройшли випробування не лише під час щоденної служби, а й у зоні проведення антитерористичної операції. У нас не було ситуацій, в яких поставлене завдання могло б бути не виконане. Кожен з бійців несе відповідальність і чітко усвідомлює, що він служить українському народу. Тому щиро сподіваюсь, що нинішні патрульні зможуть пройти конкурсний відбір і продовжити службу в оновлених і змінених на краще підрозділах, адже кожен з них також бажає змін.
12 жовтня уже цього року командир зведеного загону міліціонерів Житомирщини разом з Луганськими колегами-учасниками бойових дій побували у Рубежанській загальноосвітній школі-інтернаті І-ІІІ ступенів. Діти підготували для гостей спеціальну програму з віршами, піснями та подарунками, виготовленими власноруч.
- Справжній чоловік у своєму життя повинен мати кілька професій і обов’язково одна із них - захищати Вітчизну. Ми тут для того, щоб ви більше ніколи не чули звуки пострілів та вибухів, - спілкуючись з дітьми, сказав комбат».
Алла Ващенко, прес-служба УМВС України в Житомирській області - Житомир.info
