Подолати психологічні проблеми та адаптуватися до цивільного життя учасникам АТО допомагають військові капелани. Священнослужителі пройшли тренінги з психології і відкрили центр всебічної допомоги – «Компас».
«Чому назвали саме «Компас»? Тому що всі військові знають, що таке компас. Без компаса тяжко орієнтуватися. Саме компас допомагає людині зорієнтуватися в цьому житті. Нашим військовим дуже тяжко потім орієнтуватися в цивільному житті, в мирному житті, після повернення з війни. І ми хочемо їм допомагати», - розповідає Василь Поворознюк.
«Робота капелана на передовій і в тилу абсолютно різна. На передовій ти працюєш переважно з солдатами. Це, як правило, чоловіки. Жінки у меншій кількості. В тилу ми працюємо з вдовами, сім’ями бійців і це зовсім інша форма, і зовсім інші переживання та інше направлення. І якщо на передовій ми намагаємося втішити і вселити здорове почуття патріотизму і запобігти від психоемоційних розладів, то тут ми вже стикаємось з пост-воєнними наслідками того пережитого досвіду, який був в них там», - розповідає військовий капелан Андрій Ковальов.
Близько півроку військовослужбовців та сім’ї загиблих приймали у квартирі одного з капеланів. Нині група збільшилася до 20 чоловік, один з них – колишній військовослужбовець 95-ї аеромобільної бригади Сергій Бондаренко.
«Початок війни для мене закінчився тим, що я був важко поранений. Це Добропілля, гора Карачун, Слов’янськ, під Кривою Лукою я отримав тяжке поранення, два моїх товариші загинуло тоді. І після цього я почав змінювати своє життя. В першу чергу це був страх. Хотілося жити. Страх перед тим, як я відновлюся. Була агресія до всіх оточуючих. Звісно, переламати в собі це було важко, вимкнути це, забути це все. Мені допоміг капелан –Поворознюк Василь Васильович. Пішов страх, пішла агресія. Я зрозумів: це пішло, залишилася порожнеча. І цю порожнечу треба було чимось наповнити. Заповнював я радістю та посмішками оточуючих
Чому цей центр необхідний. В першу чергу, ті хлопці, які замкнулися в собі після АТО. Вони не хочуть про це говорити, хтось дуже багато говорить. Але тим хто говорить, їм напевне, легше, а ті, хто мовчить, замкнулися в собі. Вони досі носять в собі цю злість, носять в собі цю агресію, яку треба прибрати. Тому що якщо ми не приберемо, в нас в суспільстві додасться проблем. Ми ніби будемо закривати на них очі, тому що так, ніби воювали, вони відстоювали права і інтереси держави. Але вони можуть бути і порушниками закону, вони можуть у сім’ї не розвиватися далі. Тому ми даємо ось таку надію, щоб люди розслаблялися, відчували, що вони потрібні, що вони можуть слугувати і державі , і суспільству, і людям», - каже Андрій Ковальов.
«Я батько загиблого сина, який служив у 95 бригаді розвідником. Загинув 19 червня 2014 року у Красному Лимані Донецької області. Зараз ходимо до Василя Васильовича на групу. Дякувати йому та групі, мене вивели з цього трансу, можна так сказати, який був. Бо дуже важко було. Аж до того, що могло тягнути до суїциду. Але дякувати Василю Васильовичу і іншим, у кого загинули і чоловіки, і сини. Ми один одного підтримуємо. так легше на душі. На душі важко, але з підтримкою таких друзів, нам легше», - розповідає батько загиблого військовослужбовця Володимир Шевченко.
У центрі працює 10 капеланів, співпрацюють також і з психологами та психіатрами. «Компас» працює з понеділка по п’ятницю з 14 до 19 години за адресою: вул.Героїв Десантників (Жукова), 25.
