110 років тому, 12 січня 1907, в Житомирі, в сім'ї викладача Першої чоловічої гімназії Павла Яковича Корольова та його дружини Марії Миколаївни, народився хлопчик – майбутній видатний вчений, конструктор, головний організатор виробництва ракетно-космічної техніки колишнього СРСР і основоположник практичної космонавтики – Сергій Павлович Корольов.
Через два дні, 14 січня, немовля охрестили в домовій церкві св. Софії Маріїнського дитячого сиротинця, розташованого на Синельниковській вулиці. Хрещеними батьками Сергійка були викладач Другої чоловічої гімназії Сергій Єлісєйович Базилевич і Софія Северинівна, дружина викладача тієї ж гімназії Анатолія Тітова. Хрестив дитину священик Анатолій Середович. Так записано в метричній книзі цієї церкви за 1907, що зберігається в Державному архіві Житомирської області.
Хлопчику виповнилося лише три роки, коли його мати, Марія Москаленко, пішла з сім’ї. Маленького Сергійка відправили в Ніжин до бабусі Марії Матвіївни і дідуся Миколи Яковича Москаленків. У 1915 він поступив у підготовчий клас Київської гімназії, а в 1917 перейшов у перший клас гімназії в Одесі, куди переїхали його мати та вітчим – Григорій Михайлович Баланін.
Ще у шкільні роки Сергій зацікавився новою тоді авіаційною технікою і проявив до неї надзвичайні здібності, займаючись у багатьох професійних гуртках. У 1921 познайомився з льотчиками Одеського гідрозагону і брав активну участь в авіаційному суспільному житті: з 16 років – як лектор з ліквідації авіабезграмотності, а з 17 – як автор проекту безмоторного літака К-5, офіційно захищеного перед компетентною комісієюі рекомендованого до будівництва.
У 1924 Сергій Корольов вступив до Київського політехнічного інституту, а через два роки перевівся до Московського вищого технічного училища (МВТУ) імені Баумана. У 1929 під керівництвом Андрія Туполєва талановитий авіаконструктор і досвідчений планерист захистив дипломну роботу – проект літака СК-4. Після зустрічі з Костянтином Ціолковським Корольов захопився думками про політ у стратосферу і принципи реактивного руху.
У 1931 він та інший ентузіаст в області ракетних двигунів Цандер домоглися створення в Москві Групи вивчення реактивного руху (ГИРД), яка наступного року стала державною науково-конструкторською лабораторією з розробки ракетних літальних апаратів, де були створені і запущені перші балістичні ракети (БР). У 1933 відкрився Реактивний науково-дослідний інститут, в якому Корольов через три роки вже випробував крилаті ракети.
Сергій Павлович був заарештований 27 червня 1938, разом з іншими працівниками Реактивного інституту, за звинуваченням в антирадянській діяльності і шкідництві, і вже через три місяці внесений до списку осіб (першої, розстрільної категорії), які підлягали суду Військової колегії Верховного суду СРСР. Список був завізований особисто Сталіним, Молотовим, Ворошиловим і Кагановичем. В останню мить смертна кара була замінена на 10 років виправно-трудових таборів (ВТТ).
З московської Бутирки Корольов через пересильну тюрму в Новочеркаську потрапив на загальні роботи на Колиму. У 1940 вдруге був засуджений Особливою нарадою, вже до 8 років ув’язнення, і направлений в московську спецтюрму НКВС ЦКБ-29, де під керівництвом Туполєва, теж ув’язненого, брав активну участь у створенні бомбардувальників Пе-2 і Ту-2 і нового варіанту ракетного перехоплювача.
Це послужило причиною для його переведення в 1942 в інше КБ тюремного типу – ОКБ-16 при Казанському авіазаводі № 16, де велися роботи над ракетними двигунами нових типів зметою їх застосування в авіації. На початку 1943 він призначений головним конструктором групи реактивних установок.
У липні 1944 Корольова достроково звільнили зі зняттям судимості, але без реабілітації (за особистою вказівкою Сталіна). Реабілітації вчений домігся тільки в 1957.
У серпні 1946 він призначений Головним конструктором Особливого конструкторського бюро № 1 (ОКБ-1) для розробки балістичних ракет дальньої дії. Першим завданням для нього стало створення аналога німецької ракети Фау-2 з вітчизняних матеріалів. Через два роки він почав льотно-конструкторські випробування ракети Р-1 (аналог Фау-2) і в 1950 успішно здав її на озброєння.
В 1956 під керівництвом Корольова створена двоступінчата міжконтинентальна балістична ракета Р-7 з дальністю польоту 8 тис. км. Її модифікація (Р-7А) зі збільшеною до 11 тис. км дальністю стояла на озброєнні ракетних військ СРСР з 1960 по 1968.
Ще в 1955 С. П. Корольов і академік М. В. Келдиш вийшли в уряд з пропозицією виведення в космос за допомогою ракети Р-7 штучного супутника Землі. Уряд підтримав цю ініціативу. Для реалізації польотів і запусків автоматичних космічних станцій Сергій Павлович на базі бойової ракети Р-7 розробив сімейство вдосконалених багатоступінчатих носіїв.
4 жовтня 1957 на навколоземну орбіту вийшов перший в історії людства штучний супутник Землі. Його політ мав у світі приголомшливий успіх і створив Радянському Союзу високий міжнародний авторитет.
Одночасно з підготовкою до пілотованих польотів велися роботи над супутниками наукового, народногосподарського і оборонного призначення. В 1959 було запущено три автоматичні станції на Місяць.
12 квітня 1961 С. П. Корольов знову вразив світову спільноту – на першому пілотованому космічному кораблі «Восток-1» він реалізував перший у світі політ людини в космос по навколоземній орбіті. Льотчика-космонавта звали Юрій Олексійович Гагарін.
За Гагаріним на кораблі «Восток-2» полетів Герман Тітов, потім відбувся спільний політ космонавтів Ніколаєва і Поповича, а наступного року – Биковського і Тєрєшкової. Перший у світі вихід у відкритий космос належить космонавту Олексію Леонову (18 березня 1965 на кораблі «Восход-2»).
Ще з середини 1950-х Сергій Корольов, за підтримки Микити Хрущова, почав розробляти програму запуску людини на Місяць, однак через зміну керівництва КПРС ця програма була поступово згорнута (Брежнєв не надавав їй такого значення, як його попередник).
Життя видатного вченого трагічно обірвалося 14 січня 1966 – у день, коли його охрестили в далекому Житомирі далекого 1907. Лише через два дні газета «Правда» опублікувала офіційну медичну довідку про хворобу і причину смерті товариша Корольова Сергія Павловича:
«Тов. С. П. Королёв был болен саркомой прямой кишки. Кроме того, у него имелись: атеросклеротический кардиосклероз, склероз мозговых артерий, эмфизема легких и нарушение обмена веществ. С. П. Королёву была произведена операция удаления опухоли с экстирпацией опухоли прямой и части сигмовидной кишки. Смерть тов. С. П. Королёва наступила от сердечной недостаточности (острая ишемия миокарда)».
Оперував Сергія Павловича особисто міністр здоровохорони СРСР, дійсний член АМН СРСР, професор Б. В. Петровський, асистував завідувач хірургічним відділенням, доцент, кандидат медичних наук Д. Ф. Благовідов.
Існує версія російського журналіста Я. Голованова про справжню причину смерті Корольова:«В феврале 1988 я беседовал с членом-корреспондентом Академии наук СССР Сергеем Наумовичем Эфуни. Он рассказывал мне об операции 1966, во время которой Сергей Павлович умер (сам Эфуни принимал участие в ней лишь на определённом этапе, но, будучи в то время ведущим анестезиологом 4-го Главного управления Минздрава СССР, знал все подробности этого трагического события). Остановить кровотечение, удалив полипы, не удалось. Приняли решение о вскрытии брюшной полости. Когда стали подбираться к месту кровотечения, обнаружили опухоль величиной с кулак. Это была саркома – злокачественная опухоль. Петровский принял решение удалить ее. При этом произвели удаление части прямой кишки. Предстояло вывести оставшуюся часть через брюшину. И тут анестезиолог Юрий Ильич Савинов столкнулся с непредвиденным обстоятельством – для того чтобы дать наркоз, надо было ввести трубку, а Королёв не мог широко открыть рот. У него были переломы двух челюстей».
Існують письмові спогади і самого Сергія Павловича, де він ясно пише: «Следователи Шестаков и Быков подвергли меня физическим репрессиям и издевательствам». Це сталося під час попереднього слідства у Бутирці, коли спритні єжовські кати під час допитів зламали Корольову щелепу, вдаривши графіном по скулі. Голованов пише: «Вследствие неудачного сращения кости Королёв до конца жизни не мог достаточно широко раскрывать рот во время еды и всегда нервничал, когда ему предстояло идти к зубному врачу. Поэтому во время операции возникли сложности при интубации трахеи. Ему не смогли корректно ввести дыхательную трубку в трахею, он начал задыхаться, и это привело к сердечному приступу».
За словами Кербера, Корольов у житті був скептик і цинік і доволі песимістично дивився в майбутнє. Його улюблений вислів – «Хлопнут без некролога». Разом з тим, Олексій Леонов згадує: «Он никогда не был озлоблен… Он никогда не жаловался, никого не проклинал, не ругал. У него на это не было времени. Он понимал, что озлобленность вызывает не творческий порыв, а угнетение».
Похорон Сергія Павловича Корольова відбувся з державними почестями на Красній площі Москви 18 січня 1966. Урну з прахом замуровано в Кремлівській стіні.
У нашому місті Сергію Павловичу Корольову на його честь споруджено аж три пам’ятники, створено меморіальний дім-музей і музей космонавтики. Його ім’ям названо Житомирський військовий Інститут, одну з вулиць і адміністративний район обласного центру.
Олександр Гуцалюк для Житомир.info
