26-го лютого 1992, в одну ніч, вірменські збройні сили зрівняли з землею азербайджанське місто Ходжали і вчинили криваву різанину над жителями, внаслідок якої загинуло більше 600 етнічних азербайджанців. В зв’язку з даними подіями, дізнавшись що пілот який на власні очі бачив дану трагедію є українцем, його відшукалита запросили до головного офісу азербайджанської громади в м.Києві, а згодом з його слів та фактів відзняли фільм , який представлений нижче у посиланні. Голова Азербайджанської діаспори в Житомирській області, Радж Гасімов, з сумом згадує ті події, але як запевняє спільнота, вони не хочуть кривавої помсти. Кажуть: хочуть справедливого визнання того, що саме Вірменія винна у геноциді азербайджанців.
«Більшість азербайджанців навіть сьогодні готові пробачити вірменам ту криваву різню. На жаль, світова спільнота іще не повністю дає точну і справедливу оцінку тим подіям», - каже Ільхам Алескеров і додає «найбільше хочеться миру як для Азербайджану, так і для України». Минулого року українською мовою була видана книга відомого журналіста Ельшад Ейвазли «Діти, які не виросли». Там зібрані розповіді 25 дітей, які врятувалися в ніч на 26 лютого 1992 року, коли вірменські терористи повністю знищили мирне населення азербайджанського міста Ходжали.
Спогади маленьких свідків цієї жахливої трагедії, наймолодшому з яких зараз 26 років. У них вкрали дитинство, а найголовніше забрали рідних, близьких і будинок. Неможливо без тремтіння читати цю книгу. Вони були зовсім дітьми, коли пережили цей жах. У них забрали все... Сім'ю, будинок, дитинство.
Про Ходжалинську різню сказано і написано багато. Ця трагічна і кривава сторінка сучасної історії Азербайджану назавжди залишилася в серцях багатьох людей, включно з українцями. Одним з них є Леонід Кравець, який тоді на вертольоті евакуював дітей, що вижили в цій різні.
Він є живим свідком тих кривавих подій.
- Я можу свідчити на міжнародному суді зі знищення мирних жителів Ходжали. Це яскравий приклад геноциду. У мене совість чиста. Якщо буде суд, я обов'язково виступлю, як живий свідок жаху, який бачив на власні очі, - відзначав він азербайджанським ЗМІ.
Ось як він описує ті події:
- 24 роки тому я був свідком жахливої картини. 27 лютого вранці ми летіли з Агдама в Гянджа. Гянджа була найближчим аеропортом до Нагірно-Карабаська автономна область (НКАО). Я служив в складі військ СРСР з 1989 по 1992 роки, я був командиром вертольота. Ми займалися перевезенням населення з епіцентру конфлікту в безпечні території. 27 лютого 1992 року, коли ми летіли з Агдама в Гянджа, ми пролітали над територією Ходжали і побачили різнобарвне поле, яке було всіяне тілами. Нас було троє на борту правий пілот Александ Шевченко і бортмеханік Віктор Зімін. Ми опустилися на висоту 500 метрів і побачили, вірмени пристрілюють людей які залишилися в живих. Вірмени побачивши нас, почали стріляти по нам. І нам довелося відлетіти.
В Гянджа ми доповіли керівництву. Наступного дня в Гянджа прилетів помічник президента Муталлібова. Він сказав нам, щоб ви відвезли на це місце журналістів для зйомки. 29 лютого ми прилетіли в Агдам, де нас чекала знімальна група, в якій були Чингіз Мустафаєв і оператори. Чингізу ми довіряли, він передавав достовірну інформацію. Крім цього, на борт взяли двох міліціонерів і полетіли на це поле. Коли ми висадили їх, вони перші хвилини стояли і трималися за голову, вони були в шоці. Вони не очікували побачити такий жах, в той час йшла війна, але такого масового вбивства вони не бачили.
Чому не дали вийти мирним людям, досі залишається для мене загадкою. Це було заплановано і вони вчинили таке страхіття. Для цього була дана команда, тому там ніхто не був в пальто, там всі були одягнуті, їх не встигли одягнути, вони хотіли врятуватися, але їх чекали. Цю жахливу операцію заздалегідь підготували і влаштували таку трагедію.
Чингіз хвилин п'ять знаходився безпосередньо в центрі поля, по якому були розкидані люди. З землі це було неможливо зняти, тому що такий масштаб можна було зняти тільки з повітря. Їм також заважав шок від побаченого. Ці люди загинули буквально за два кілометри до хребта, якби вони дійшли до цього нього, то врятувалися б. Але їм не дали цього шансу. Вони бігли від смерті, але…
Поки Чингіз знімав ці жахливі кадри, ми їх чекали на висоті, тому що було небезпечно чекати на землі – вірмени могли збити вертоліт. І в той час, коли ми спостерігали з висоти, то побачили, що вірмени помітили їх і почався рух в їх сторону. Ми знизилися, щоб забрати їх. Крім цього, міліціонери намагалися забрати тіла загиблих. Я ніколи не забуду, як один з міліціонерів, капітан, знайшов серед тел свого сина – мала дитина була в спотвореному стані. Він взяв на руки і передав сина хлопцям, які вже залізли на борт, але сам він не зміг залізти на борт, у нього опустилися руки, але ми не могли чекати, бо вірмени могли підстрелити вертоліт, і мій бортпровідник Віктор, великий такий, схопив його і затягнув в вертоліт. І ми полетіли. Цей капітан, якого ми затягли на борт, так і лежав до Агдама нерухомо. Я думаю, що він збожеволів, побачивши мертвого сина… - сказав Леонід Кравець.
Рік тому Кравець був запрошений в Баку для презентації фільму з його участю «Пілот, який бачив пекло». Його також зустрічали ті, кого він врятував. Ці діти, що стали в ту страшну ніч дорослими, адже у них забрали щасливе дитинство. Вони не забули тієї жахливої ночі та свого рятівника Леоніда Кравця.
Це «діти», які 25 років не можуть покласти квіти на могили своїх батьків, не можуть пройтися рідними вулицями і вдихнути запах дитинства. Дитинства, якого у них не було...
