Реформа освіти, так як і медицини, вже не один місяць обговорюється і викликає багато думок, непорозумінь, дебатів. Як це відбувається на рівні самої школи, які є складнощі та чому потрібно починати будувати державу з освіти, говоримо з Олександром Величком, директором ЗОШ№10 м. Житомира, депутатом міської ради та головою обласної організації партії «Громадянська позиція».
Пане Олександре, як давно ви в освіті? Що Вас найбільше вразило після призначенням керівником?
З освітою пов’язане все моє життя. Ще навчаючись в університеті, працював вчителем історії і права в школі № 19. Одночасно викладав у ВНЗ. Директором школи №10 працюю з літа 2015 р. Вразили, насамперед, два моменти: школа розміщена в парковій зоні, поряд фруктовий сад, зелена зона, футбольне поле… - це дійсно надихає. А от матеріальна база і відсутність спортзали дуже засмутили. Не дивно, що план роботи на кілька найближчих років визрів дуже швидко.
Вже маєте результати?
Хочу наголосити, що обличчям закладу є не стан фасадів чи вікон, а, в першу чергу, результати учнів та рівень кваліфікації і вмотивованості педагогів. Проте адміністрація має створити умови, коли всім в школі комфортно, аби стільці зі скалками чи пофарбовані емаллю панелі в класах не створювали атмосферу сірості і «безнадьоги»…
Вибачте, але чи це тільки питання адміністрації школи чи міської влади?
Це спільна робота. Директор має визначити пріоритети, чітко визначити що потрібно і скільки потрібно, а міська влада зі свого боку - профінансувати. Принаймні те, що є справді необхідним. Тоді це буде нормальний конструктивний підхід.
За останні два роки ми суттєво оновили матеріально-технічну базу, практично всі кабінети мають сучасні ремонти, де дітям приємно знаходитися. Більше половини класів оснащено мультимедійним обладнанням – проекторами, екранами, мультимедійками. На сьогодні - це норма, а не забаганка чи інновація. Сучасні діти змалечку користуються гаджетами, мають безліч джерел інформації. Вчитель, який не використовує сучасне комп’ютерне чи мультимедійне обладнання, значно звужує свій методичний арсенал а, відповідно, і ефективність уроку.
В минулому році школа № 10 та гімназія № 23 долучилися до педагогічного експерименту «Розумники Smart kids». Чия це була ініціатива?
Я шукав шляхи модернізації освітнього процесу, починаючи з початкової школи. Педагогічна технологія "Розумники Smart Kids" зацікавила відразу. Зустрівся з керівником ТОВ «Розумники», відвідав київські школи, де проект вже реалізовувався, поспілкувався з вчителями-новаторами. Вдячний керівництву управління освіти і колегам-депутатам за всебічну підтримку. Наразі, кожен учень нашого 1-Б класу має власний ноутбук з програмним забезпеченням. Кабінет оснащений мультимедійним комплексом, а вчитель має власний комп і фабрику друку. Для кожного предмету розроблені тисячі ігрових завдань з озвучкою, а батьки дома мають аналогічні програми на своїх комп’ютерах. Діти після першого семестру вже впевнено користуються мультимедійною дошкою, розв’язуючи цікаві завдання. Вони захоплено навчаються під керівництвом творчого педагога, яка постійно бере участь в навчальних тренінгах і семінарах. Впевнений, що і учні гімназії № 23 лише виграли від участі в цій педагогічній інновації. Цю практику варто поширювати і в інших школах, тим паче, що кабінети перших класів до 1 вересня 2018 року будуть оснащені «до зубів».
Ви випередили «Нову українську школу»?
Я не відкрию таємницю, якщо скажу, що творчий вчитель знаходиться в постійному пошуку, і частина міністерських нововведень не є, насправді, новими.
Пане Олександре, повернімося на Мар’янівку. Дехто сприймав ідею будівництва нової спортивної зали в вашій школі як утопію. Супротив і досі відчуваєте?
Вже не раз наголошував, що втратив мову, коли попросив колег провести екскурсію по школі (в день призначення) і дізнався, що спортивної зали немає!!! І перше, що я зробив на другий день після того, як очолив школу, підняв питання про виготовлення проекту будівництва спортивної зали. Практично одразу цю ініціативу депутатами та міською владою було підтримано і виділено 150 тис. грн. на виготовлення проекту.Будівництво триває вже півтора роки. Залишилося виконати внутрішні роботи. Але з грудня почали відбуватись дивні речі: підрядник припинив роботи; чиновники з УКБ вирішили розірвати з ним договір; він тривалий час не виходив на зв'язок. Зараз, нібито, ситуація вирівнюється і маю надію, що до 1 вересня 2018 року зала буде готова до експлуатації, на радість учням. Принаймні, міський голова підтримує швидше завершення робіт. А щодо скептиків – вони були і будуть. Проте і вони розуміють, що назад дороги немає!
Проектом передбачені і інші приміщення?
Так, справді, окрім спортивної зали, ми ще передбачили низку санвузлів, окремо тренажерну залу, кабінет інформатики для початкової школи. Нам уже тісно. Кількість учнів щороку зростає. Ми маємо створити їм гідні умови, в тому числі і для фізичного розвитку.
Ви вважаєте, що без уроків фізкультури навчання неповноцінне?
Безумовно. Більше того, я вважаю, що фізична культура займає пріоритетне місце. Особливо в останні роки, коли ми спостерігаємо значну кількість нещасних випадків на уроках фізкультури, і зменшення рівня готовності дітей до фізичних навантажень, коли є значна розумова праця. Розвиток особистості має бути комплексним і гармонійним.
Чесно кажучи, згадую свої шкільні уроки фізкультури із жахом. Нормативи, кілометри, суцільний мрак. Щось змінилося з того часу?
По-перше, всі нормативи, які ще були 10-20 років тому, коли ми вчилися в школі, суттєво змінилися у бік зменшення. Кілометраж, кількість нормативів - все це зменшилося у кілька разів. По-друге, окрім основної єспеціальна та підготовча групи , де є диференціація навантажень і відсутні нормативи взагалі, тому на сьогоднішній день ніхто не змушує займатися дитину на рівні з іншими, якщо у неї є якісь особливості чи проблеми зі здоров'ям.
Це вписується у Концепцію нової української школи? Взагалі, що ви скажете про неї?
Вона прогресивна. Я не знаю освітян, які б проаналізували її і сказали, що ця Концепція не потрібна. Життя змінюється, суспільство змінюється, технології змінюються і школа не повинна пасти задніх - навпаки, вона має бути на гострі змін. Сьогодні випускник школи, а потім вишу має безліч знань, але, як правило, не адаптований до їх реалізації і не розуміє як застосувати свої знання на практиці.
Метою нової школи є – формування громадянина-патріота, який володіє рядом компетентностей, здатен вчитися впродовж життя. Але два моменти мене непокоять: 1) на ЗНО учень має продемонструвати, насамперед, знання (тому, важливо не загратися з учнями остаточно), 2) кожен четвертий випускник не бачить себе в Україні і пакує валізи до Польщі. Погоджуюсь з нашим лідером Анатолієм Гриценком, що це є загрозою національній безпеці. Нехай би свій креатив і бажання до змін втілювали в нашій державі.
Якщо з дітьми все зрозуміло - вони швидко адаптуються до нових умов, то чи готові вчителі до таких змін?
Змінюватися завжди складно. Особливо тим, хто працює більше 20 років і має вже власне бачення, принципи, ставлення і так далі. Але разом з тим, вчителі мають змінюватися і застосовувати сучасні методики та технології навчання, бо діти зараз інші, ніж були ще 10 років тому, оскільки мають інші джерела інформації, окрім вчителя. І роль педагога теж зараз змінюється, стає більш наставницькою. Це старший партнер, помічник, який має допомогти, скерувати, заохотити, дозволити помилятись тощо.
Якщо для радянської системи освіти більш характерні репродуктивні методи навчання, то зараз така схема не діє. Сьогодні потрібні лідери, люди з нестандартним мисленням, креативні люди, які не готові все сприймати на віру і мають власну думку щодо різних проблем.
Зрозуміло, що флагманом цих змін буде не Міністерство чи адміністрація школи, а сам вчитель. І тут вкотре гостро стоїть проблема фінансування. Будь-яка реформа, крім методологічних засад, повинна мати фінансове підґрунтя. І в даному випадку проблема недофінансування є очевидною.
Державний бюджет банально неспроможний забезпечити всі ті речі, які прописані у Законі. Коли держава не виконує свої функції, цей тягар лягає на плечі місцевої влади. І це біда. Тому тут важливо підкріплювати свої слова діями. Бо інакше це викликає недовіру. А коли є недовіра, то вимагати щось від педагогів безглуздо і нечесно.
До речі, якщо ми вже говоримо про фінансовий аспект школи, Міністерство анонсує досить велику зарплатню вчителів. Якщо є вислуга років плюс інші заслуги, то і більше. По ідеї у вас повинна стояти черга з молодих фахівців.
По-перше, Хоча Міністерство всіляко анонсує 6-7 тисяч вчительської зарплати, молодий вчитель, який приходить після ВНЗ до школи, отримує "мінімалку". Нехай навіть з доплатами йому нарахують 5 тисяч, на руки вчитель не отримає більше 4 000 грн. і це факт.
По-друге, корекційні педагоги (в межах інклюзивної освіти) - логопеди, психологи, дефектологи повинні отримувати 44 гривні за годину (з державної субвенції, згідно Постанови Кабміну), але цих грошей вони ще з 1 січня не бачили. А у них є родини, власні діти…
Наступна проблема полягає у відстуності чоловіків у школі. Ви уявіть собі молоду людину, чоловіка, який працюватиме за 4 тисячі гривень і хоче створити сім'ю. Це принизливо з боку держави! Так, вони приходять, тому що є покликання, потяг, але через кілька років йдуть, бо все розбивається об фінансову складову.
Багато що, звісно, залежить і від адміністрації закладу, завдань, атмосфери в колективі, відчуття команди, "плеча" поруч та інших факторів. До речі, середній вік адміністрації школи № 10 – 35 років.
Що таке, на вашу думку, учнівське самоврядування? Воно реально існує?
Самоврядування – це можливість для учнів не лише продукувати цікаві ідеї удосконалення освітнього процесу, організації свого дозвілля в школі і поза нею. Це шанс побувати в різних соціальних ролях, виявити лідерські якості.
Наш педколектив розуміє важливість цього учнівського інституту, тому намагаємось стимулювати, але не втручатися.
Органи самоврядування учнів у нас існують за зразком органів держвлади в Україні. По-перше, це дає можливість підліткам зрозуміти модель державного апарату. По-друге, максимально брати відповідальність і вчитись успішно комунікувати в команді і приймати рішення. Переконаний, що практика збору старост класів щотижня, для надиктовування їм завдань адміністрації для виконання, має відійти в минуле. Це нівелює ініціативу і відбиває інтерес.
Поки що ми робимо перші кроки, результати побачимо згодом.
Батьків до прийняття рішень в школі долучаєте?
Батьки+учні+вчителі – цей трикутник не передбачає випадання складових, бо фігура руйнується. Намагаємось постійно спілкуватися збатьками через анкетування, інформаційні друковані повідомлення, збори батьківського комітету, проведення заходів для батьків тощо. Завдяки командній роботі в минулому році виграли кошти в рамках "Бюджету участі" для створення пришкільного майданчика з вуличними тренажерами та елементами дитячого майданчика на суму близько 1 млн. грн. Наразі проект уже майже готовий і думаю, ми створимо спортивний і дитячий простір для мешканців Мар’янівки (насамперед) найближчим часом.
Ви говорите про кошти міського бюджету. А де брати гроші для освіти на рівні держави?
Не красти. Банально не красти. І ці табу мають йти від першої особи держави. Люблю наводитиприклад Сінгапуру, він дуже в цьому плані показовий. УЛі Куан Ю, тодішнього прем'єр-міністра країни, яка знаходилась в оточенні потужнихколишніх імперій, маючи обмежені ресурси і дуже строкате за національностями населення, було два шляхи (власне, як і у всіх державних лідерів) - бути, як більшість, працювати на власне збагачення чи жити по-совісті, не красти самому, оточити себе такими ж людьми і поставити інтереси держави і суспільства вище приватних. І ми бачимо, що через певний час Сінгапур став провідною країною не лише в Азії. Не всі реформи громадянами сприймалися «на ура», але була просто безмежна довіра до свого лідера. Він був еталоном для всіх. Лідер «Громадянської позиції» А.Гриценко часто говорить в контексті боротьби з корупцією: «Роби як я, а не роби як я сказав». Я вірю в те, і разом з командою докладу максимум зусиль, аби вже в наступному році ми отримали зміни і відродили віру в те, що Президент-державник – це не міф для України. Освіта теж лише виграє.
Прес-служба Олександра Величка
