У прямому ефірі програми «Діалоги» на Житомир.info народний депутат України та кандидат від політичної партії «Української стратегії Гройсмана» Віктор Єленський розповів про свій досвід роботи в українській делегації Парламентської Асамблеї ради Європи, про позиції України в міжнародній дипломатії та поділився думкою що зможе культурно «зшити» нашу державу.
Пропонуємо вам текстовий варіант розмови із кандидатом в нардепи.
Зараз у різних медіа різні спікери говорять про реваншистські процеси, які можуть відбутись і дають оцінку тому, наскільки вони вірогідні. На вашу думку, наскільки правдоподібним є сценарій реваншу, наскільки маятник може хитнутись в протилежний від Європи бік?
Насправді, якщо стежити за тим, що відбувається, то як сказав один мій товариш журналіст: нам постійно тикають недопалком в око. Нас постійно випробовують тими межами, до яких ми не втратимо чутливість. Скажімо, історія про телеміст із пропагандистським телеканалом, котрий всюди на заході вважається саме пропагандою і який є предметом для вивчення в західних журналістських школах. Нам постійно пропонують один зі списків на ці вибори, в якому, як справедливо кажуть, тільки Чекатила не вистачає, настільки там одіозні персонажі. І ось ці межі постійно випробовуються. Я переконаний, що єдиним важелем проти цього є адекватні проукраїнські сили, за якими немає корупційних шлейфів, які довели, що вони можуть творити зміни у країні, які мають програму і які мають відповідний кадровий потенціал. Тому я і йду в новий парламент від «Української стратегії Гройсмана».
Тобто, теоретично реванш можливий?
Бачте, ми маємо справу із дуже сильним і дуже підступним ворогом. У Парламентській асамблеї ради Європи я фізично відчув наскільки це брутальний, наскільки це сильний, наскільки це підступний ворог. Від нього можна очікувати всього, що завгодно. Він веде проти України і «гарячу» війну, і інформаційну війну, і війну на міжнародній арені, і він не зупиняється ні перед чим. Тому, теоретично, звичайно, це можливо. І ми цій теоретичній можливості повинні протиставити консолідацію суспільства і консолідацію тих політичних сил, які не вважають за можливе стати колонією Росії в усіх сенсах: і в політичному, і в духовному, і в культурному, і так далі.
Ви згадали про проведення телемосту, щоправда згодом від цієї ідеї відмовились. ВИ згадали про це у контексті того, до якої межі українці готові стерпіти. Я зустрічав думку, що таку поведінку в Кремлі називають «подливать бензинчика». Додавати подразників в ті гарячі місця, в яких можлива реакція українського суспільства, щоб ще більше його поляризувати і множити атмосферу хаосу. В контексті парламентських виборів, наскільки жорсткими будуть такі удари далі?
Ми не знаємо, яким буде склад нового парламенту з одного боку. З іншого - ми не до кінця розуміємо, що являють собою ці нові сили, які зайдуть до парламенту, адже серед них є і ті, хто не визначив чітко свою позицію з жодного з питань, які є ключовими для України. Вони кажуть: прийдемо в парламент, а там подивимось. І нарешті ми бачимо дуже численну силу, яка вже продемонструвала, що вона готова вдарити в спину Україні. От уявіть собі ситуацію: парламент воюючої країни, який обговорює питання, скажімо, створення особливих операцій. І є фракція, яка не голосує за це демонстративно. Потім вона не голосує за інший військовий закон, а потім за інший. Потім не голосує за соціальну допомогу сім’ям загиблих. Таким чином вони показують, що хотіли би торпедувати обороноздатність країни, це очевидно. І от ці люди йдуть зараз в парламент і ці люди будуть голосувати, ці люди будуть претендувати на місце в українській делегації в ПАРЄ, будуть претендувати на те, щоб представляти Україну за кордоном. Це надзвичайно небезпечно. Тобто, з одного боку ми бачимо набір відвертих ворогів країни, з іншого боку ми бачимо набір людей, чию позицію ми не до кінця розуміємо. Тому для мене було логічно приєднатись до команди людей, яка себе виявила в справах, в справах освіти, оборони, децентралізації, будівництва доріг, в культурній сфері. Від якої ми знаємо чого очікувати і яка має план розвитку країни. Як економічний, такі і політичний, так і культурний.
Ми побачили реакцію громадянського суспільства на намагання каналу, який працює в Україні долучитись до такого телемосту. Ми також побачили і реакцію президента України. На вашу думку, якою би мала бути реакція владних структур на такі телемости?
Реакцію владних структур ми, на жаль, не побачили, коли ми голосували за санкції для телеканалу «112» та «NewsOne». Бо ці санкції мали бути накладені тоді. Я працював в журналістиці, я працював на радіо, яке найвище ставить свободу слова. Це «Радіо Свобода». І я чітко бачив, що наші канали - це не засіб масової інформації, це інструмент, який спочатку просував осіб, які мають антиукраїнські погляди, а зараз просуває кремлівський порядок денний. От і все. В жодній країні цього б не дозволили. Є юридичний інструментарій: фактичний господар цих каналів знаходиться під санкціями і такі ж санкції мають бути РНБО накладені ці канали.
Ми з вами вже згадали про роботу української делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи. Коли російська делегація повернулась до ПАРЄ, то в той момент говорили, що новий президент України вже ніяк не міг вплинути на це рішення, оскільки повернення росіян було сплановане заздалегідь. Чи погоджуєтесь ви з такою тезою?
Це дуже доречне запитання. Я вважаю, що найгірше, що сталось в Україні навколо цього повернення - це те, що воно принесло роздрай між гілками влади. Це неприпустимо, коли встає один чиновник і говорить, що іншому чиновнику треба було діяти в інший спосіб, а той чиновник починає на першого говорити. Це найгірше, що можна було б зробити в цій ситуації. Наша делегація робила усе, що мала би робити і все, що могла зробити. Як це назвала одна німецька газета: «Акт відчаю в 223-х актах». Ми подали 223 поправки, але вони торпедувались до 2-ї години ночі. Нічого подібного в історії ПАРЄ не було, щоб вона засідала вночі, ніколи не було там стільки депутатів. Так, ми програли. Програли, як сказав один наш англійський союзник, битву, але думаємо, що не програли війну. І щоб програти цю війну, найгірше, що можна зробити - це влаштовувати цей роздрай і з’ясовувати хто більше, а хто менше винуватий. З точки зору дипломатії - це неприпустимо.
Зараз багато говорять про те, що в заходу є бажання примиритись із Росією, налагодити співпрацю. Чи погоджуєтесь ви із цим? Чи побачили ви таке бажання?
З одного боку - так. Я говорив із десятками членів ПАРЄ, як і кожний із нас. Я не почув жодного притомного аргументу на користь повернення Росії без виконання зобов’язань. Ми ж не проти повернення, ми говоримо, щоб вона виконала свої зобов’язання, нехай виконає всі резолюції, котрі Асамблея ухвалила. Але більшість ПАРЄ знищила по суті санкційний механізм і створила небезпечний прецедент. В цьому сенсі я бачив людей, які хочуть замиритись із Росією в будь-який спосіб.
З іншого боку ми бачимо, що Європейський союз продовжив санкції на півроку. Я бачу, що як би там не було, але ключові гравці на заході винесли свій урок з Другої світової війни: не можна замирити агресора, нічого не повинно вирішуватись за нас без нас, і те, що західні цінності (гідність, свобода, демократія) повинні навчитись себе захищати. Бо що робить Кремль і його агенти всередині України? Вони використовують західні процедури, щоб знищити західний образ мислення. Вони використовують західні процедури, щоб знищити демократію. Я все ж вірю, що ці уроки винесені.
Чи зустрічались ви у кулуарах із росіянами? Яким було це спілкування, якщо було?
З мене вистачило спілкування з росіянами перед тим в Тбілісі. Там була дуже неприємна історія. Це була Парламентська асамблея Православ’я. І грузинські депутати не дозволили президенту цієї асамблеї сидіти в кріслі спікера. У мене був вибір: або стояти із росіянами за склом і спостерігати за протестами, чи ж вийти до протестувальників, я вийшов до них. Я передав їм вітання від Епіфанія, митрополита Київського і всієї України. Я висловив нашу солідарність з ними. Коли я повернувся в готель, щоб взяти слово, то на мене напали члени російської делегації. Вони кричали, що я образив їх президента і наніс йому «тяжелую травму» і таке інше. Але сам факт поведінки цих людей не залишає нам жодних ілюзій, що ми зможемо із ними про щось домовитись. А в ПАРЄ, коли вони заходили, то, звісно, відбулось зіткнення і перепалка між членами нашої делегації і ними. Але ми вже залишали залу. Це був демарш. Ми не можемо вирішувати за весь парламент, ми просто із нашими союзниками з семи делегацій вирішили, що ми більше не можемо брати участь в цьому засіданні.
Зараз існує серйозна культурна відмінність між людьми на сході України та на заході: люди ходять до різних церков, слухають різну музику, дивляться різні фільми та серіали. Як «зшити» Україну в культурному плані і чи можливо це зробити?
Ми почали створювати культурний простір, який буде єдиним для всієї України. Там можуть бути відмінності, але цивілізаційно це буде один культурний простір. Цей культурний простір не нав’язується, він дружній для людей. І, наприклад, коли закон про мову проходив між першим та другим читанням, він став набагато більш дружнім для тих українців, які не говорять українською, але хотіли би нею говорити.
І нарешті, йдеться про якісне лідерство. Я говорю: я виконав зобов’язання, які я брав на себе, коли йшов в раду. А мені кажуть: ти виконав, твої колеги виконали, а чому такий низький рівень довіри до влади? Бо мені здається, що ми повинні ставити питання про більш якісне лідерство. Не можна перейматись торгівлею і власним бізнесом, коли йде війна. Не можна своїми інтересами перейматись, коли ти бачиш, як впав в результаті війни рівень життя.
Я не знаю наскільки зможе цей парламент бути інструментом для зшиття, але можу сказати, що і я, і мої колеги по «Українській стратегії Гройсмана» про це постійно думають і до цього долучаться.
Повністю програму «Діалоги» із Віктором Єленським дивіться за цим посиланням.
