В 2013 році він був активним учасником Революції Гідності. В березні 2014 його призначили головою Житомирської облдержадміністрації, а згодом він став депутатом обласної ради.
Зараз Сидір Кізін балотується до парламенту в одномандатному виборчому окрузі №62. Чому тих, хто не цікавиться політикою, називають ідіотами, як Сидір Кізін ставиться до представників ЛГБТ спільноти та кого варто обирати в Верховну раду.
Про усе це у великому та відвертому інтерв’ю.
Після завершального етапу Революції Гідності і трагічних подій в центрі Києва виконуючий на той час обов’язки президента України Олександр Турчинов призначив вас головою Житомирської облдержадміністрації. Тоді в 2014 році, коли прийшов уряд Арсенія Яценюка, говорили, що ситуація в країні була катастрофічною: в бюджеті не було грошей, казна була пуста, золотовалютний резерв був «спалений». Давайте згадаємо той березень 2014 року, в якому стані ви приймали Житомирську область?
По-перше, якщо говорити про владу, то її не існувало. Вона втратила довіру і підтримку повністю. Вона перестала юридично і фізично виконувати свої функції. Нагадаю: ДАІшники не патрулювали вулиці, бо тоді вони затримували автобуси, які їхали на Майдан, люди перестали їм довіряти, перестали їх слухати і вони просто перестали виходити на вулиці. Те саме стосується і патрульної служби. Прокурор області втік, начальник поліції втік, навіть опинився в ЛНР, перейшов на бік терористів і очолив (або став одним із очільників) МГБ ЛНР. Депутат обласної ради Едуард Ставицький теж втік, а у нього вдома знайшли, здається, 50 кілограмів золота і 3 мільйони готівкою. На одній із його квартир. Тобто, такий стан справ був. Такий стан правоохоронних органів. І такий стан країни. Золотовалютні резерви на нулі і Україну чекав дефолт. Що ж стосується Житомирщини, то навколо адміністрації були барикади, приміщення були зайняті активістами і був повний колапс.
Потрібно було відновлювати усе з нуля, щоб влада почала працювати, щоб відновити довіру. Відповідно, нам потрібно було знайти людей, керівників, яких би сприймали люди. Це при тому, що мій кабінет і кабінет будь-якого чиновника був відкритий для всіх. Перед тим, в 2012 році я роздав 50, або і всі 100 тисяч своїх візиток із номером мого мобільного. Я робив це і як правозахисник під час майдану. І мені подзвонили всі, коли мене призначили головою Житомирської ОДА. Мені подзвонив кожен, хто мав мій телефон і в кабінет зайшов кожен, кому щось було потрібно. В такому режимі було досить важко зорганізуватись.
Вам дзвонили, щоб вибити собі якусь посаду чи щоб привітати із призначенням?
Щоб вирішити якесь питання, звичайно. І призначити когось, і щось вирішити, і всіляке таке інше.
Як ви ставились до таких дзвінків?
На всі дзвінки я відповідав. Щоправда, через постійні зустрічі було і багато пропущених дзвінків. Були і ті, хто ображався на мене.
Багато хто вважає, що потрібно відфільтровувати і делегувати це комусь. Але насправді я вважаю, що для будь-якого керівника мати прямий зв’язок без посередництва - дуже корисно. Ти бачиш не викривлену ситуацію, а таку, якою вона є насправді. І ти маєш прямий зв’язок із великою кількістю людей, а це значить, що ти реальніше сприймаєш ситуацію і можеш на неї адекватніше реагувати. Тому, я всім це рекомендую.
Різні чиновники вже після Революції розповідали нам, що починати робочий день доводиться задовго до 9-ї ранку, а закінчувати значно пізніше 18-ї вечора. Яким був ваш робочий день?
Я завжди пішки ходив на роботу і мій шлях пролягав через Михайлівську, тому багато людей могли задати мені запитання по дорозі на роботу. Так воно й було. Люди підходили і я по дорозі якісь рішення міг ухвалювати. Я снідав в готельному кафе і вже навіть тоді люди підходили. Потім зазвичай проходили наради. Щоранку були наради із силовиками: прокурор, начальник УВС, глава СБУ, керівник податкової, керівник митниці.
Ще в перший день після мого представлення я зібрав представників бізнесу і спитав у них, хто їм не давав жити і викручував руки. Тоді я взяв аркуш паперу і записав ці прізвища. І вже на нараді новопризначеному керівникові УВС сказав: є отакі прізвища і вони не мають права працювати. А тоді почалось: один керівник пішов в декретну відпустку, інші почали виходити на лікарняні і так далі. Але ми їх виловлювали, перевіряли їх лікарняні, залучали колег із інших правоохоронних органів і майже всіх вдалось вичистити, тих, хто був на тому листочку майже нікого не залишилось. Там був доволі довгий список прізвищ.
Ми звільнили всіх голів районних адміністрацій і всіх заступників голови ОДА, які працювали за режиму Януковича. Фактично, ще не маючи закону про люстрацію на той момент, ми реально люстрували чиновників.
Як надовго доводилось затримуватись на роботі в той час?
До глибокої ночі. По-перше, в робочий час майже завжди були зустрічі, наради, поїздки. А, скажімо, працювати з документами було легше, коли вже всі розходились, коли ніхто вже не відволікав. Розписувати пошту, вхідні і вихідні документи я починав близько 12-ї ночі. Доводилось замовляти піцу і сидіти підписувати документи. Були просто величезні папки і потрібно було, щоб працював документообіг. Я мав досвід адміністративної роботи. Я юрист і в мене 25 років юридичного стажу, при цьому я починав з найнижчої посади в суді, з посади кур’єра. Я знаю, що таке документ і як він народжується, як він реєструється і який шлях він потім проходить.
Але все ж, основний робочий час - це зустрічі. Наприклад, поїздки, коли ми представляли нового керівника районної адміністрації. Я розумів, що я не так часто в цьому районі з’являтимусь і не так часто з усім активом спілкуватимусь. Тому, я десь годину часу перед представленням керівника виділяв на те, щоб розповісти наше бачення про роботу нового керівника адміністрації, району. Тоді ми говорили, що влада не повинна розцінюватись, як інструмент тиску чи інструмент перерозподілу коштів, що влада повинна бути сервісом. Що новий керівник прийшов надавати адміністративні послуги. Цей посил сприймався тоді, бо народ відчув, що він сильний, що влада не зможе зламати когось через коліно, влада не зможе брехати, чи тримати в таємниці. Все одно все стане явним.
В 2014 ваша родина проживала в Києві, народився маленький син. Як дружина реагувала на події і в столиці, коли вас із депутатом Іллєнком побили, і потім на роботу головою ОДА в Житомирі?
Моя дружина якраз перебувала на 9-му місяці вагітності. І народила вона 19 лютого. Пам’ятаю, що 18 лютого вранці я відвіз її до пологового, поклав в лікарню і поїхав на акцію на Майдані, яка називалась «мирний наступ».
Наш будинок був якраз навпроти будівлі МВС. В січні в Мар’яни був вже достатньо великий живіт і одного разу ми не змогли заїхати додому. Ми проїжджали повз Маріїнський парк, нас зупинило ДАІ і кажуть: залишіть машину тут, далі не можна. Там вже стояв блокпост. Ми тоді намагались пояснити, що в нас маленька дитина і дружина вагітна, мовляв, можна додому проїхати? Але вони заборонили і наказали пройти пішки. І ми таки пішли. Проходячи повз Маріїнський парк ми побачили, що там просто п’яні «тітушки» завезені. Ми пройшли так одного разу і на ранок я дружині сказав: наступного разу ми можемо просто не дійти. І тоді я в примусовому порядку, хоч вона і хотіла бути зі мною і біля мене, але я просто примусово зібрав речі, відвіз її до батьків. Але все одно вона повернулась.
Ми намагались домовитись про пологи в якомусь іншому місті, але вона наполягла, що буде народжувати в Києві. І от тоді, 18 лютого я відвіз її в пологовий і пішов на мирну акцію протесту. Але додому після неї я вже попасти не зміг. Близько шостої вечора біля нашого житомирського намету я зібрав всю нашу житомирську організацію. Ми чули постріли, бачили зверху на вулиці Інститутській людей з автоматами, ми бачили, що люди вмирають і їх зносять повз наш намет. І наверх, до нашого житла я вже пройти не зміг.
Мар’яну потрібно було забирати з пологового. 19 вранці я був присутній на пологах і кілька днів дружина провела в лікарні. Бо можливості забрати її додому не було. Я забрав її 21 лютого і коли ми їхали до нашої квартири нам назустріч виїжджали автобуси із «Беркутом». Вийшло так, що вони виїжджали з центру Києва, а ми їхали в центр. Це був дуже драматичний момент.
Виходить так, що дружина народила і вже за кілька днів мене призначили головою адміністрації в Житомир. Це для нас теж був якийсь переламний момент.
Чи не вперше ви розповідаєте про родину і дружину. Голова партії ВО «Свобода» Олег Тягнибок і сама партія у своїй ідеології має на меті побудову традиційних сімейних цінностей. І пан Олег показував широкому загалу свою родину та дітей. Ви ж навіть не носите обручку. З чим це пов’язано?
До речі, тут і зараз є моя родина. Дружина зараз із найменшим, в нас народився третій син. Молодший Лев на дитячому дні народження, а старший Устим прийшов на інтерв’ю зі мною.
Мар’яна пішла в декретну відпустку 19 лютого 2014 року, коли народився Лев. Лев підріс і народився Платон. Тобто, більшу частину часу дружина із дітьми. Вона в мене нотаріус, юрист, як і я. Дуже доладній юрист. Вона в мене також людина творча, захоплюється дизайном, любить українських дизайнерів одягу і мріє колись створити свій бренд одягу.
Але вона не є публічною особою. Іноді політики намагаються використати сімейний образ, щоб заробити певні електоральні бали. А ви, знову ж таки, навіть обручки не носите…
Звісно, можна родину використовувати в рекламних цілях, але я якось це не сприймаю. Дружина в мене дуже красива, може, це і був би гарний PR-хід. Але є родина, а є робота. Тому я ці речі розділяю.
Якщо ми вже торкнулись сімейних цінностей і традиційної української родини. Останнім часом увага багатьох була прикута до історії із КиївPride. Як ви, як свободівець, ставитесь до спільноти ЛГБТ і як ви ставитесь до цього, як юрист? Бо ці люди говорять не лише про любов, як вони її бачать і відчувають, а й виступають за рівні права, за право сформувати родину, за право на всиновлення дітей і усі інші права, які мають громадяни.
Любов, так? Якщо ти любиш, то люби, але не потрібно нав’язувати якийсь стиль поведінки всьому суспільству, пропагуючи його з усіх засобів масової інформації. Я не вважаю, що цим треба займатись. Нам зараз з усіх телеканалів, з усіх фільмів, серіалів показують алкоголь, наркоманію, злочинність. Все, що виглядає так «смачно», пахне смаженим і все, що приковує увагу. Чи це нам треба? Українці зараз - номер один по зменшенню населення в світі. Чому так сталось, бо в нас впала народжуваність. Це притаманно всім розвиненим країнам, до речі. В Європі теж низька народжуваність, бо люди пізніше одружуються, хочуть себе реалізувати, хочуть пожити для себе, хочуть міцно стати на ноги. Потім вони починають народжувати дітей, обмежуються однією, або максимум двома. От в мене троє і це мало не якийсь подвиг вважається.
Троє дітей, це вже багатодітна родина?
Я особисто вважаю, що ні. Я вважаю, що це норма. В Україні були і складніші часи. Була Друга світова війна і раніше. Але, якщо згадати родини наших дідів і наших прадідів? То в родинах наших прадідів було по восьмеро дітей, в родинах наших дідів було по четверо. Це була норма. А зараз сімейна пара одружується і народжують одну дитину. Нам потрібна пропаганда здорового способу життя, нам потрібна пропаганда сім’ї. Для чого це потрібно? У нас зараз культ багатства, добробуту і життя для себе. Це так, але звідки візьметься добробут, коли в нас немає людей, коли ми фізично вимираємо? В Європі теж низька народжуваність, але разом із тим у них трохи краща медицина і люди живуть довше, і в них є позитивна міграція.
В Україні низька народжуваність, висока смертність і доповнюється це все міграційним відтоком. Якщо ми на цих три катастрофічних складових накладемо ще й пропаганду цінностей, які руйнують сім’ю, які не сприяють створенню здорової сім’ї, народження дітей, то ми тоді вимремо. І наша земля стане місцем де житимуть інші нації, у яких більш правильні і здорові цінності.
Але все ж з точки зору юриста про права: право на спадщину, спільно нажите майно. Люди цього не мають. Вони іноді не пропагують, вони виходять, щоб вибороти для себе ті права, які є в інших громадян.
Я вважаю, що ця проблема надумана і штучно підтримується засобами масової інформації. Цілком можливо, що важливість цієї проблематики навіть вигідна комусь, хто не зацікавлений в тому, щоб нації були здоровими, розвивались, міцніли і так далі.
Я вважаю, що нам недостатньо пропаганди здорового способу життя, пропаганди здоров’я, пропаганди спорту, пропаганди роботи. Реклами того і розуміння того, що треба жити і працювати в Житомирі, треба тут створювати робочі місця, тут заводити сім’ю, заводити дітей. Коли ми будемо про це говорити і думати, то ми будемо більше в цьому напрямку і рухатись. І тодів нас буде перспектива.
Зараз ви кандидат у народні депутати у 62-му виборчому окрузі, балотуєтесь від Житомира. Так склалось, що депутат-мажоритарник - вони сприймаються саме, як представники громади. В 2010 році ви балотувались в мери Житомира…
Я двічі брав участь у мерській кампанії. В 2015 році я зайняв третє місце. Перших два кандидати, один з яких став міським головою,витратили на це мільйони і мільйони гривень. Вочевидь, вони знали навіщо вони це роблять. Я також брав участь в цій кампанії, але ми не вкладали туди якихось надзвичайних коштів. Тобто, ми не могли боротись рекламою чи мірятись біл-бордами, але я посів третє місце. Житомиряни тоді надали велику підтримку і я їм дякую. Ми маємо фракції в міській та обласній радах, в кожній районній раді і працюємо для житомирян.
Мені здається, що посада мера більше господарська, аніж політична. У власності міста велике господарство, яке не в найкращому стані. З вашої точки зору і як кандидата в мери Житомира тоді, і як кандидата в депутати зараз: які проблеми Житомира ви бачите?
Ви кажете, що посада мера радше господарська, аніж політична. Все, що суспільне - це і є політика. Не можна сказати, що це господарство в чистому вигляді. Це - спільне майно. Наприклад, як повинне розвиватись комунальне господарство. Чи це мають бути комунальні ЖЕКи, чи це мають бути приватні управляючі компанії? Чи це мають бути ОСББ, де люди самі взяли відповідальність на себе? Це ж світоглядні речі? Так. Ми можемо назвати це чистим господарством, чи це все ж політика?
Ще стародавні греки говорили, що людина - тварина суспільна. І справи міста, поліса - це і є політика. І справи міста Житомира - це є політика. Просто в нас політика через поганих політиків стала лайливим словом.
Щодо Житомира, то я розуміюсь на проблематиці. Тут проблеми пов’язані із всеукраїнською політикою. Наприклад, ви платите за газ. Ви знаєте, кому належить компанія, яка від вас щомісяця отримує гроші? На 80% вона належить компанії Group DF, що розшифровується Дмитро Фірташ. Тобто, опальний олігарх із оточення Януковича, який знаходиться під американськими санкціями і чекає на екстрадицію в США під домашнім арештом у Відні. В Україні президент, який розповідав який він патріот і бореться з Москвою, дозволив, щоб 10 українських облгазів були у власності Фірташа. А Фірташ був головним спонсором промосковської партії, головою політради якої є кум Путіна. Є тут політика чи не має?
А знаєте, яка в нас ще платіжка є? За електроенергію. А кому належить Житомиробленерго? Вона належить компанії VS Energy, якою через офшор володіє віце-спікер Держдуми Російської федерації Олександр Бабаков. Віце-спікер російської Держдуми при президенті Порошенку володів 11-ма обленерго. І до того ж він знаходиться під санкціями за підтримку анексії Криму.
От тому і така оцінка на виборах попередньому президенту. Останнім часом його риторика була ідентична риториці Тягнибока. На словах він був навіть більший націоналіст, аніж Олег Тягнибок. Але не на ділі.
Нас критикують, що ми проти великих державних підприємств в приватних руках. Я погоджуюсь, що подекуди приватний сектор працює краще, ніж державний. Але не в тому випадку, коли це монополіст, створений державою. Інфраструктура створена коштом держави, а ним зараз монопольно володіють люди, які не є українцями ні за світоглядом, ні за паспортом. Дехто з них має подвійне, а то й потрійне громадянство.
І от щоб ми краще зажили, в тому числі і в Житомирі, щоб ми менше платили за газ, за електроенергію, щоб ми просто краще жили - нам потрібно обирати свою владу. З нас вже за кордоном сміються і кажуть: у вас що, своїх нема керівників, всі ж наші. Жарти жартами, але дійсно. Якщо ці люди мають в кишені запасний паспорт, вони в будь-який час можуть виїхати звідси і сміятись з нас за кордоном, так як дехто зараз сміється. Хтось з Росії, хтось з Австрії. Вони не пов’язують свою подальшу долю з Україною, то чому українці за них голосують? Ми маємо в першу чергу стати господарями на своїй землі. В державі врешті-решт.
Українці стають успішними, але не в себе на батьківщині. Всі зараз захоплюються Ілоном Маском, а для нього кумиром був Нікола Тесла. Але всі забувають, що Ніколу Тесла навчав українець, відомий професор Іван Пулюй. Але чи згадає хтось із молоді Івана Пулюя, професора віденського університету, який навчив Теслу всього? Всі захоплюються компанією Apple, айфонами, Стівом Джобсом. Але всі забувають, що насправді зробив той комп’ютер інший Стів. Стів Возняк, українець. А Стів Джобс - гарний продажник і маркетолог.
Ми маємо почати себе поважати. І обирати своїх. На своїх сподіватись.
Є талановиті люди, які шукають реалізації по інших світах, оскільки там є більше можливостей. Талановиті хлопці, які пишуть коди, програмне забезпечення, вони, власне кажучи, можуть навіть працювати в Україні, але працюють в іноземних фірмах, працюють саме для них. Якщо не для них, яка може бути альтернатива?
Ми шукаємо працівників не просто працівників іншої компанії, азасновників, власників, топ-менеджерів глобальних компаній, які мають сентимент до України, походять з України або зв’язки з Україною, а таких багато. Наприклад, Стів Возняк, співвласник компанії Apple, в Microsoft в топі теж є українці. В усіх компаніях на топ рівні працюють українці. З кількома із них я сам познайомився і розказав їм про те, що в нас є виклик з відтоком кадрів, а ми хочемо зробити приток кадрів. Тобто, щоб сюди приїхали і тут працювали, відкривали офіси. І кілька таких компаній ми привели. Перша компанія - це Макс Поляков, який власник однієї з небагатьох приватних космічних компаній США Firefly Aerospace, який теж айтішник, сам з України, мультимільйонер, веде глобальний бізнес по всьому світу і керують офісами в 20 країнах світу українці. У них є офіси в Дніпрі і в Києві, і зараз ми їх привели в Житомир, зацікавили їх космонавтикою. Вони спочатку зацікавились нашим музеєм, потім познайомилися з аграрним університетом і там відкривають школу, яка буде готувати фахівців, лабораторію компанії «Ноосфера». Вони вже співпрацюють з агроекологічним вдруге.
Це ми вже привели Павла Жукова, співзасновника iDecisionGames - навчальної платформи, яку використовують Гарвард, Стенфорд, Йєль, тобто найпрестижніші університети Сполучених Штатів і світу. Він теж має офіс в Києві і ця платформа підтримується з Києва. Ми їх зацікавили щоб вони відкрили офіс в Житомирі, і підтримка, розвиток, тестування, вдосконалення цієї програми, атакож їхнього нового навчального проекту з вивчення іноземних мов з мобільного додатку, щоб новий проект стартував вже в Житомирі. Ми їх познайомили з ректором ЖДУ Галиною Киричук, їй сподобалась ідея. Вони передали безкоштовне право на використання цієї платформи, тієї, що для Гарварду, для ЖДУ імені Франка. Наші житомирські філологи, а також «айтішники», будуть працювати в місті Житомирі, в центрі дуальної освіти. Микола Єршов вже навчив перших десять фахівців для Павла Жукова і його компанії. І вони вже працюють, і вже платять податки в місті Житомирі. Нічого неймовірного немає, щоб світові компанії відкривали офіси в Житомирі, а не наші люди навпаки, їхали кудись в чужі світи шукати кращої долі і там влаштовували своє життя. Краще жити працювати тут, тому що тут земля помагає.
У вашій програмі кандидата ви пишете «Усунемо олігархів від впливу на економіку. Повернемо Україну в українські руки”. Про деолігархізацію говорять десятиліттями, але нікому не вдається. Що потрібно зробити, щоб вдалось?
А хто хотів деолігархізувати Житомироблгаз? Ніхто. Кричать про олігархів. В тому числі і на каналі Інтер, який належить Дмитру Фірташу. Вони лукавлять, бо самі є олігархами. Показують фільми, які люди дуже гарно сприймають, на 1+1. Але 1+1 належить олігарху. Ці люди вважають Україну місцем де вони можуть швидко заробити, приватизувати, продати. Але вони і їх діти не планують тут жити.
Щоб з’явилась воля провести деолігархізацію, ми маємо обрати своїх, українців, які живуть тут, які пов’язують свою долю із Україною.
Весь наш із вами дискурс був «що важливіше - права людини, чи права спільноти, нації?». Це невід’ємно пов’язано. Якщо ми хочемо, щоб народ продовжував жити і існувати, а не щоб ми всі вимерли врешті, то ми маємо частину своїх прав і бажань спрямувати на досягнення спільної мети. Такою спільною метою та ідеєю і через 10, і через 100 років є національна ідея. Національною ідеєю в Україні є українська національна ідея. Бо 80% людей є українцями за національністю. А люди інших національностей солідарні з українцями.Вони також готові взяти участь в будівництві сучасної України, де всім буде жити комфортно. Треба обирати до влади тих, хто думає не тільки про сьогодні, а й думає про майбутнє.
Ви займаєтесь політикою тривалий час. У разі обрання до парламенту Сидір Кізін буде депутатом-опозиціонером, чи депутатом, який шукатиме певних альянсів в Раді?
В мене є досвід роботи в обласній раді. Там, де є наші депутати, там навколо нас вибудовується якась певна коаліція тих, хто поділяє українські погляди. Коли десь з’являються люди об’єднані ідеєю і вони аргументовано і наполегливо цю ідею просувають, то ці речі стають можливими. Так само і в парламенті. Люди, об’єднані ідеєю, заражають (в хорошому розумінні цього слова), запалюють дедалі більшу кількість людей. Тому, в українському парламенті обов’язково, як запобіжник проти реваншу, мають бути депутати, котрі дбають про Україну.
Націоналісти об’єднались і йдуть однією колоною, вони мають бути в парламенті. І тоді в парламенті буде такий запобіжник проти речей, які можуть розвернути Україну в бік Москви, або в бік капітуляції, до скасування закону про мову, про люстрацію, та інших важливих речей, які нас наблизили до цивілізованого світу і віддалили нас від колоніального минулого.
Я читав і досліджував різні прогнози того, що чекає Україну в найближчі роки. Є прогнози, які говорять, що буде щось по-іншому в цій країні. Але є й прогнози, які говорять нам про те, що можливо навіть термін, на який обираються народні депутати, тобто п’ять років, вони не пропрацюють і нас можуть чекати ще одні дочасні вибори. З вашої точки зору, що чекає Україну в найближчі роки?
Я хочу бути оптимістом, інколи цей оптимізм невиправний. Чому так? Тому що насправді наше майбутнє залежить в великій мірі від нас самих. Якщо ми опустим руки або будемо байдужими, то все зробиться без нас і тоді дійсно може бути погано. Якщо ж ми будемо активними, навіть якщо ми сьогодні в меншості, або навіть якщо нам здається що ті сили зла якісь непереможні, все рівно вода камінь точить і об’єднання людей дає величезну енергетику. А найкраще об’єднання - це навколо ідеї. Тобто, якщо є ідея і спільне бачення майбутнього, тоді спільнота людей, навіть нехай вона не є дуже великою, ця спільнота може свою ідею втілити. Тому, я як оптиміст хочу сказати, що все у нас буде добре. Зараз перезавантажили владу, прийшов новий президент і величезні сподівання. Дуже схоже мені, як було під час Революції Гідності. Але після Революції Гідності владу тоді перехопили фактично старі сили. Цей весь поштовх з часом був нівельований. Чому? Тому, що може хтось подумав і заспокоївся: «Ну, Революція Гідності, Майдан переміг, люди перемогли, тепер все буде добре і можна нічого не робити». Не брати участь в суспільному житті, не обирати реальну владу. Дивилися на високий рейтинг Порошенка і голосували за БПП. А від БПП пройшли колишні члени СДПУ(о) Медведчука, в нас на Житомирщині двоє таких, в тому числі від міста Житомира. А зараз дуже схожа ситуація. Всі очаровані президентом і навіть не дивляться, хто від нього йде в депутати. Нема значення, головне, щоб він був під цим брендом.
Я це проходив, коли Україна стала незалежною. Ще малим я якось брав участь у суспільному житті, я вірив, що все буде добре, що Україна стане незалежною,що ми переможемо, але коли Україна стала незалежною, я подумав: «Ну все, тепер можна не займатись, все буде добре». І тоді ті компартійні колишні діячі, які залишились при владі, вони стали олігархами і країна пішла не туди. Нам треба було далі продовжувати тримати руку на пульсі. Я закликаю житомирян тримати руку на пульсі, обирати собі владу самим, не делегувати це комусь із телевізора. Обирати і відповідально до цього відноситись, хто конкретно тебе буде представляти в українському парламенті. Ти знаєш, яке у нього бачення майбутнього, ти знаєш, які у нього погляди, яка історія його життя, що він робив 10-20 років тому, як він думав, як він думає. Тому, що зараз він може говорити те, що ти хочеш почути, але його дії та його історія життя свідчать трохи про інше.
Я закликаю бути відповідальними. До речі, ще з античних часів слово «ідіот» мало трохи інше забарвлення. Це той, хто не цікавиться суспільним життям. А суспільне життя, життя міста - це і є політика. Тобто, той, хто не цікавиться політикою, той і є фактично ідіотом. Так вважали древні, і я з ними погоджуюсь, тому що, якщо ти не цікавишся політикою, якщо не обираєш собі владу, тебе пошиють в дурні і будь впевнений в цьому.
Якщо ти хочеш жити гарно - бери участь в житті свого міста, поліса, як казали древні. Переймайся політикою, обирай собі владу самостійно і тоді ти будеш жити краще.
