Багато хто з дорослих пам’ятає ляльковий театр свого дитинства, як величезну сіру ширму: було погано видно і погано чути, ляльки були невиразні та однокольорові. Про сучасний ляльковий театр у Житомирі, традиційні «зелені спектаклі» для дорослих і веселі історії під час вистав фотокореспонденту Житомир.info розповів актор, артист-ляльковод Житомирського театру ляльок Олег Яценко.
«На превеликий жаль, я це теж пам’ятаю. Я відверто кажу, що до моменту, коли я прийшов працювати у театр ляльок, я жодного разу не бачив вистав, – розповідає актор, артист-ляльковод Житомирського театру ляльок Олег Яценко.
«Добре, що у нас такий колектив однодумців. У той момент це була молода, імпульсивна, сповнена ідей команда, яка вирішила щось змінювати. За останніх 10 років театр ляльок у Житомирі дуже змінився. Якщо раніше по Україні казали: «Що, у Житомирі є театр ляльок?», то зараз нас запрошують на всі фестивалі. Людям подобається те, що ми робимо. Інша справа Житомир. Змінити думку людей тут дуже важко. Дорослі, у більшості випадків, живуть ще отим театром ляльок, який був. Вони не зовсім розуміють, що театр - частково, виховання. Ми намагаємося через оці казки, вистави донести дітям, що є добре, що є зле, як діяти у різних ситуаціях. У нас дуже багато тематичних вистав: про правила дорожнього руху, гігієну. За останні декілька років на 80% змінився репертуар. Ляльковий театр вийшов з-за ширми. Більшість вистав – живого плану. Хоча є і такі, які суто за ширмою», – розповів Олег Яценко.
Актор-лялькар вважає що театр ляльок не є суто дитячим.
«Якщо брати прикладом Європу, то дорослі стоять у черзі за квитками. У нас зараз поки що такий ажіотаж на дорослі вистави у Харкові та Миколаєві. Вони привозили до нас «Фігаро». То був такий аншлаг, був повний зал. Насміялися від душі. Ми зараз готуємо декілька сюрпризів для дорослого глядача. Один з них – неординарна сучасна постановка «Собаче серце». Сподіваємося, встигнемо на кінець квітня - початок травня. Ми її самі вже дуже чекаємо. Тут задіяні одразу всі цеха, всі актори. Абсолютно все буде по-новому», – каже Олег.
За його словами, деякі дитячі вистави також будуть цікаві і дорослому глядачу. Наприклад, вистава «Всі миші люблять сир», яку випустили років сім тому – повноцінний ігровий мюзикл. Коли дорослі приходять на виставу, то отримують колосальне задоволення. Вистава ніколи не повторюється. Є сцени, які чітко зроблені, але канва вся йде на імпровізації. Ще одна вистава «Микита Кожум’яка». Її навіть ляльковою, не назвеш. Вона десь на рівні вербатіма (вербатім - документальний театр, - ред), ляльки там, як символи. Вони є, ти говориш просто через ляльку, але лялька у більшості випадків статична. І таких вистав доволі багато, на які варто прийти навіть дорослим подивитися.
«У нас є випадки у виставах, моменти діалогів з лялькою, де ти працюєш одночасно із собою (у живому плані), і лялькою. Стоїш – ось глядач, ось лялька, ось ти. Ти відображаєш свою емоцію, перемикаєшся на ляльку і момент діалогу. Це важко. Шиза? (сміється, - ред.) Спочатку були такі моменти, коли ти не зовсім розумієш, де ти, а де лялька. Потім звикаєш. Вчишся розмежовувати. Але у більшості випадків, коли ти граєш через ляльку, тебе не видно. Актор переживає сам і транслює ці емоції через ляльку», – розповідає Олег.
Актор зазначив, що традиційною зимовою виставою, на яку просять приходити без дітей, є «зелений спектакль»:
«Кожного року, взимку, коли нас, як ми кажемо, «продають в рабство», бо за три тижні потрібно відпрацювати 50-60 вистав, відбуваються дуже веселі пригоди. Але ми йдемо до кінцевого результату і знаємо, що в кінці останньої вистави, яка відбувається у театрі по квиткам – це «зелений спектакль». Вистава, на якій актори починають один з одного глузувати, перевіряти на майстерність, відбуваються такі моменти, які у рамках сценарію, але не за сценарієм. Актори перевіряють один одного на реакцію, на імпровізацію. Цій традиції вже багато років. Наші постійні глядачі приходять та купують квитки на першу виставу та на останню виставу. На останню виставу, у більшості, приходять без дітей. Відбувається для дорослих «повний фонтан». Ми, звісно ж, попереджаємо глядачів. Касир у касі попереджає, адміністратори у касі також попереджають і перед початком вистави хтось виходить на сцену і повідомляє глядачів, що це за традиція, чому так, як це відбувається. Завжди ми готуємо один одному багато сюрпризів, «підстав». Одного разу ми вирішили просто за годинниковою стрілкою помінятися ролями. Снігуронька-ведуча, моя учениця, в той час була у інший гримерці та про це не знала. Мені випала роль ягняти. Ягня з’являлося на ширмі як маленька лялечка, а під час чаклування воно перетворювалося на живу людину. Оскільки, то один з головних персонажів, тексту там багато. У момент перетворення я вискакую на сцену. Студентка не знала, що ми помінялися ролями. Вона дивиться на мене: «Ягнятко?!» Я, не знаючи тексту, вирішив грати по іншому. Ягнятко - так ягнятко. Я: «Беее». І пів вистави у нас триває діалог такий: вона зі мною говорить, викручуючи текст так, щоб відповісти ще й за мене, бо я відповідаю тільки «Бееее». Глядачам у залі, зрозуміло, що весело й потішно. Потім мені вже стало шкода дитину, було ще одне «чаклунство» і я вирішую заговорити. Я починаю розмовляти, а Снігурка робить так (актор розводить руками, ніби намагаючись щось сказати), і просто тиша. Наступні пів вистави тягнув уже я».
Буває, ламається лялька під час роботи. Хочеш-не-хочеш, ти мусиш допрацювати. Тут уже перевірка професійності актора, – каже Олег.
«У нас є вистава штокових маріонеток «Серце океану». Всі події відбуваються у океані, діти мандрують за своєю мрією. Фінальний вихід – дельфін, який все життя мріяв стати відомим співаком. Він виходить «аля» Елвіс Преслі, ми йому одягаємо сюртучок блискучий в паєточках, затемнені окуляри, красива картинка, звучить фінальна пісня. Я починаю перевдягати ляльку і бачу, що відвалився плавник. Кажу актору. Він каже «Та всунь його туди». Я його обережно у рукавчик засовую, закриваю та кажу «Головне сильно не теліпай лялькою». Він «випливає», починаються танці і в нього вивалюється цей плавник. Ми починаємо стримувати сміх. У цей момент у ляльки починають потихеньку спадати на бік окуляри. У нас ще більше істерики - розвалюється лялька на очах. Пісня дуже класна, імпульсивна. Якраз фінал, виходять всі персонажі. Тож ми замаскували то все у масовці, прибрали плавник. Потім перепитували у постійних глядачів - ніхто нічого не помітив. Такі історії цікаво розповідати, але краще бачити».
Цьогоріч у Житомирі знову відбуватиметься міжнародний фестиваль і в ляльковому театрі готують нову виставу.
«Режисер вистави - наш актор, Віктор Гущин. Ця вистава – якраз той момент, коли все робиться власними силами. Історія кохання хлопця і дівчини, які прийшли у гості до сільського дивака, який любить розповідати різні казки. Він погоджується допомогти їм, якщо вони зіграють з ним казку, в дитинство. Все відбувається у відкритому прийомі, де звичайні люди стають акторами. Тут навіть не можна сказати, кого ти граєш. Все взаємопов’язано. У цій виставі я граю хлопця, медведя, господаря і у мене тут «роляка» дуба! Це просто дивовижна роль! Я вам покажу дуба! Перерва закінчилася, чекають, поки ми з вами договоримо та працюватимемо над сценою з медведем. Там маленький епізодик. Можете подивитися», - запрошує поглянути на репетицію актор.
