Чому українські ветерани уникають допомоги фахівців, чому тих, хто переборює себе та йде до медиків, стигматизує суспільство, з якими ще проблемами, окрім психологічних, стикаються колишні військові і як можна вплинути на ситуацію онлайн-журнал Reporters. досліджує з Програмою ООН із відновлення та розбудови миру у спецпроєкті #Ті, що повертаються з війни.
«Сьомий рік Україна захищає свою територіальну цілісність. За даними Міністерства у справах ветеранів, станом на 2019 рік в Україні було майже 340 тисяч учасників бойових дій. Частина з них і далі лишаються на передовій, інша частина — ветерани, які повернулись у мирне життя й натрапили тут на низку проблем: від власного небажання приймати нових себе до конфліктів у родинах та складної реінтеграції в соціумі. За інформацією «Без броні» – проєкту з психологічної реабілітації та соціальної адаптації ветеранів, – лише 14% учасників бойових дій в Україні звертаються по допомогу до психологів. Для порівняння: наприклад, у США до спеціалістів ідуть близько 40% ветеранів», - пише видання.
Зокрема, в матеріалі «Вибратися з котловану» йдеться про те, чому ветерани руйнують себе алкоголем та наркотиками і як їм допомогти. В одному з розділів – історія ветерана АТО Андрія Забігайла, який приїхав у Житомир на реабілітацію, а потім став капеланом для військових на передовій.
Життя 32-річного ветерана Андрія Забігайла двічі ділилося на «до» та «після». У жовтні 2014 року поблизу Попасної Луганської області снарядом гранатомета його сильно поранило – аби врятувати чоловіка, лікарям довелось ампутувати йому праву ногу вище коліна. У 2018-му в Дніпропетровській області стався другий поворотний момент – поліція затримала Забігайла з наркотиками.
- Чотири роки після поранення, - розповідає ветеран, - я мав цілу купу залежностей. Не міг прийняти ампутації, випивав, вживав амфетамін – «швидкий» наркотик, який нібито додає сил, а насправді поступово вбиває нервову систему. У лютому 2018-го я зробив чергову закупку наркотиків і приїхав у Софіївку – селище, де тоді постійно жив і де врешті мене взяли копи. Не могли одразу посадити, бо знайшли надто мало наркотику. Подивилися на мене й відвезли до батьків під Кривий Ріг. А потім сказали, щоб приніс до ранку тисячу баксів. Інакше – посадять за розповсюдження.
Шукаючи у відчаї гроші, Андрій подзвонив другові з Житомира, ветеранові Олександру Швецову, який також втратив на Донбасі ногу. Товариш сказав, що грошей на відкуп не має, але може допомогти інакше. І дав другові неочікувану пораду: поїхати у християнський реабілітаційний центр. Мовляв, спершу треба розібратися зі здоров’ям, а вже тоді – із законом. Колись так само залежний Швецов урятувався саме у такому закладі.
- Батько, який також мобілізувався у 2014-му і ось буквально на днях вийшов на пенсію за віком, перестав навіть руку мені подавати. Особливого виходу не було, тому я зібрав речі та поїхав за порадою Сашка в Житомир. Копи, на диво, більше не приходили – тупо зникли. А я почав свій великий шлях відновлення у центрі. Зізнаюся, в той момент я насправді злякався – боявся того, у що перетворюється моє життя.
Відтоді як Андрій переступив поріг центру допомоги алко- та наркозалежним, минуло вже 2,5 роки. За цей час він не тільки увійшов у стан стійкої ремісії, а й став капеланом для військових на передовій та наставником для тих, хто у цивільному житті ще тільки починає боротьбу із залежностями.
Реабілітаційний центр, де колись лікувався, а тепер працює Забігайло, існує вже два десятки років. Останні півтора сюди почали звертатися ветерани з Житомира та області – мають довіру до закладу, бо знають, що у центрі з’явився колишній військовий, який зможе їх зрозуміти.
- Програма відновлення триває пів року, впродовж якого всі наші підопічні живуть у приватному будинку. Тут вони самостійно організовують власний побут, працюють із психологом, моляться. Важко пояснити, як саме лікує віра. Важливо, щоб ти щиро хотів одужання, дозволив Богові увійти у твоє життя і відчував підтримку братів, які поруч із тобою. Якщо є потреба у медикаментозній детоксикації, тобто у виведенні зі стану алкогольного запою, – у центр може приїхати лікар.
Загалом у Житомирській області шість подібних християнських реабілітаційних центрів: чотири чоловічих і два жіночих. Усі вони є центрами відкритого типу, себто такими, куди залежні потрапляють з власної волі і звідки у будь-який момент можуть піти. У християнських центрах роблять акцент на роботі підопічного із самим собою, з духовним наставником та у групах з іншими реабілітантами. До медикаментозної допомоги тут майже не вдаються – тільки якщо людині й справді стає фізично зле.
Психологиня Ольга Гриценко працює із залежними й понад два роки вела практику в Дніпрі у центрі, відкритому Міжнародною антинаркотичною асоціацією. За її словами, найдієвішими у боротьбі з алкоголізмом та наркоманією є все ж центри закритого типу. Таких в Україні майже 80%.
- Вся справа в тому, що питання свобідної волі – надто проблемне й широке. Часто людина вважає, що в неї все гаразд, але насправді це в ній говорить речовина. Боротьба із залежностями – важка і довга праця, яка часто потребує не тільки психологічної, а й медикаментозної підтримки. Настільки важка, що навіть у реабілітаційних центрах закритого типу вважається гарною статистикою, коли один із десяти реабілітантів досягає стійкої ремісії, - коментує фахівчиня.
Гриценко каже, за її практику роботи в центрі лише троє з десятків залежних самі вирішили розпочати лікування. Частіше майбутніх підопічних у наркотичному чи алкогольному угарі до спеціалістів привозили родичі. Так відбувається не тільки через неготовність визнавати проблему, а й через індивідуальні особливості характеру.
- Ветеранів за цей час я зустрічала дуже мало, буквально кілька осіб. Це можна пояснити тим, що проблема залежності ще незручніша, ніж навіть проблема посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Учасники бойових дій набагато більше готові працювати із ПТСР, ніж почати боротися з алкоголізмом чи наркоманією.
Психологиня розповідає, як на одному з тренінгів міркувала разом із колегами про причини поширення залежності серед ветеранів та відмінності залежності цивільної людини від військової. Врешті спеціалісти дійшли висновку, що учасники бойових дій заглядають у чарку зокрема тому, що «це працює».
- Алкоголь – спроба втекти від реальності. Не вирішити проблему, а залити її та забутися. Ветерани вірять, що «це працює», хоча насправді втечі немає. А будь-яка залежність, якщо з нею не боротися, може призвести до смерті.
У християнському реабілітаційному центрі в Житомирі, за словами Андрія Забігайла, 70% підопічних борються з алкоголізмом, 30% – намагаються подолати наркозалежність. І така статистика має логічне пояснення: наркотики дорожчі, їх важче дістати, та й, вживаючи, можна потрапити у в’язницю.
За півтора року в житомирський центр звернулися з десяток ветеранів. Утім, до фінальної стадії, коли людина пів року й більше виконує всі умови реабілітації і живе винятково у середовищі тих, хто також бореться із залежністю, дійшли одиниці. Просто зараз у центрі є троє ветеранів, які от-от мають закінчити боротьбу з алкоголізмом.
Проте Забігайло вважає, що справа тут не у закритості чи відкритості центру, а в недостатньому досвіді роботи саме з учасниками бойових дій, а також у неготовності ветеранів позбуватися залежностей.
- Центр, повторюся, існує 20 років, а з ветеранами ми працюємо всього півтора. Особливість роботи з учасниками бойових дій полягає в тому, що, на відміну від цивільних, причиною залежностей ветеранів може бути травма війни. Й тоді потрібно працювати і з залежністю, і з травмою, яка її викликала чи посилила. Плюс ветерани охочіше відкриваються таким, як самі. Тому я прошу Бога, щоб у нас іще з’явилися наставники – колишні військові. Щоб якомога більше учасників бойових дій дізналися, що вони не самі і є місце, де їх зрозуміють і допоможуть.
***
Якщо ви ветеран або родич учасника бойових дій, який страждає від алкоголізму, ігроманії чи наркоманії — звертайтеся по допомогу до капелана Андрія Забігайла, у церкву «Перемога», де він служить, яка проводить богослужіння за адресою: м. Житомир, вул. Михайлівська, 7.
Також можна звертатися у реабілітаційний центр «Перемоги»: с. Вигода (Житомирська область), вул. Молодіжна, 4. Телефон для зв’язку: 098 750 36 25 Кожухай Михайло Валерійович (директор центру).
Житомир.info за матеріалами Reporters
