Микола Рудченко на зустріч для запису інтерв’ю приїздить вчасно. Він так робить завжди. Зустрічаємося в одному із житомирських скверів, бо на свіжому повітрі зараз безпечніше. Після вітальних слів перепрошує і на кілька хвилин приділяє увагу жінці, яка вже чекала на нього. Як виявилося, вона займається організацією благодійної акції, і щороку цю ініціативу підтримує Микола Рудченко. Він зараз не у політиці і не у владі, але залишається лідером громадської думки та авторитетом для інших. Він знаний український політик, керівник Житомирської області з 2001 по 2004 роки, депутат Верховної Ради ІІ та VI скликань, з яким і досі шукають зустрічі люди з різних округів та навіть областей. Його партійна діяльність у результаті сформувала один із найпотужніших осередків «Народної Партії» в Україні. А іще Микола Рудченко - приклад успішного особистісного росту: молодим хлопцем починав з професії столяра. Та саме наполегливість і цілеспрямованість дали змогу стати професійним менеджером та управлінцем.
- Миколо Миколайовичу, зустрічаємося у непростий час. Пандемія продовжує диктувати свої правила. Ви, разом із нашим земляком Володимиром Литвином побували в районних лікарнях області. Як і чому стали допомагати лікарям?
Так складається часто у моєму житті: коли у всіх все добре, люди згадують менше, телефонують рідше. Та я і радий цьому, бо це говорить про те, що люди живуть нормальним повноцінним життям. Але коли приходить біда, то одразу звертаються до мене за допомогою та порадою. Бо в такі періоди дорога кожна хвилина.
Про те, що потрібно діяти, мене запевнив і Володимир Литвин. Одного дня він подзвонив мені і сказав: «Миколо, є можливість допомогти лікарням області, давай зробимо це якнайшвидше». І розпочалася жвава підготовка, планування зустрічей та спілкування із лікарями в усіх куточках нашого регіону.
По два концентратори завезли у кожну районну лікарню. Лікарі кажуть: «Спасенне хоча б одне життя варте вашого приїзду». 4 людини можна підключити до одного концентратора. Важливі і засоби індивідуального захисту, якими, на певний час, забезпечили медиків. Та що особисто мене спантеличило: лікувати хворих на ковід потрібно сьогодні, а гроші на закупівлю необхідних препаратів Міністерство охорони здоров’я для лікарень виділить лише через 2 місяці. От і звертаються директори лікарень до місцевої влади, до підприємців. І, дякувати Богу, багато хто допомагає. Але, от я думаю: чому б не дати лікарні гроші наперед, а вже потім вимагати фінансової звітності? Для мене та Володимира Литвина допомога землякам завжди була на першому місці. Ми були на різних посадах, долали різні життєві виклики, але незмінною завжди була турбота про людину. Пам’ятаю, як створювався Благодійний фонд “Майбутнє Полісся». Тоді саме Володимир Литвин окреслив головну освітню стратегію – підтримка обдарованої молоді та залучення дітей до якісної освіти. Зараз час диктує свої правила, і абсолютно виправдано «Майбутнє Полісся» у цей складний період обрав вектор допомоги медицині. Я оптиміст і вірю, що скоро ми повернемося до повноцінного життя. Але зараз фонд не лише допомагає фінансово, він і підтримує морально медичні колективи. Сьогодні майбутнє в руках медиків. Допомогти їм – наш національний обов’язок. Та й українці завжди гуртуються, аби протистояти труднощам: це було і в часи Майдану, і коли на Україну напав російський ворог. От навіть зараз ми спілкуємося з вами напередодні дати вшанування ліквідаторів аварії на ЧАЕС, з гіркотою згадуємо тих, хто поліг у боротьбі із мирним атомом. Пам’ятаю часи, коли працював над розробкою нормативних документів для соціального захисту чорнобильців. Вони дійсно захищали і забезпечували людям гарантії. І от зараз, коронавірус – ми повинні акумулювати усі можливі ресурси. І якщо є можливість допомогти людині, наш обов’язок – зробити це.
- Цікаво, чи розповідають Вам люди, як їм живеться в новоутворених громадах? Чи відчувають вони якісні зміни після проведення територіальної реформи?
На Житомирщині вже створені громади, та, я переконаний - вони іще будуть перекроєні. Не у всіх є гідний бюджет. Я впевнений, ми іще не раз повернемося до питань землі, вирішення яких сьогодні скинули на територіальні громади. От, до прикладу: Держгеокадастр працює лише з тими, кому намітив дати землю. І це не завжди місцеві претенденти. Коли організовували громади – дали велику самостійність. Самостійність – це добре. Але, можливо, варто було б створити перед цим інфраструктуру у селах. Дати людям можливість створити бізнес і забезпечити молодь роботою. Я коли чую про те, що у деяких селах області досі діти добираються до школи хто як через те, що перевізник відмовляється по бездоріжжю транспорт свій пускати, то мені це нагадує післявоєнний період. Не вистачає принципового нагляду за діями в громадах.
Людям потрібно створити умови, дати змогу забезпечувати елементарні потреби. Популістські гасла не забезпечать стратегії чи сталого розвитку. І через неправильні дії ми не повинні втратити людей, які шукають прихистку за кордоном. Вибір повинен бути завжди на користь ефективності та фаховості. Тоді буде толк.
- Разом із пандемією людей спіткали і інші випробування: зросла ціна на комунальні послуги, подорожчали продукти та ліки. Усе це болить людям, особливо тим, хто лишився через кризу без роботи. Як думаєте, у якому напрямку потрібно рухатися, аби врятувати економіку, повернути стабільність в українські родини?
- Я не думаю, що наш президент не думає про людей, але він допустився однієї помилки: сьогодні у президента приймають рішення кадри, які ніколи не були на підприємстві, які не були у селі та селищі, не знають життя мільйонів наших людей. Президент є заручником таких кадрів, які отримують мільйонні зарплати при зубожінні населення. Поки президент не сформує команду з регіональних фахівців, які знають життя, тяжко буде управляти країною. Якби, для прикладу, Міністерство охорони здоров’я дослухалося до думки лікарів на місцях, то ситуація із лікуванням коронавірусу була б контрольованою. А так, втомлені і зневірені лікарі їдуть за кордон. Хороші кадри ображені, бо вони втомилися жити обіцянками.
-Дякую вам за цікаву розмову. Та, на завершення: ви не з тих людей, хто буде сидіти, склавши руки і спостерігати. Разом із Володимиром Литвином продовжите брати активну участь у житті Житомирщини?
(Посміхається) Ми і є активними учасниками життя Житомирщини. Я маю той потенціал, який знадобиться рідній землі і країні. Так само і Володимир Михайлович продовжує спілкуватися з людьми, допомагати у лікуванні, навчанні та переймається їхніми долями. Те, що ми зробили - підтримує регіон і сьогодні. Я дуже хотів би, щоб хтось зробив більше.
Потрібно почути людей, бо нас іще чекають серйозні випробування. Потрібно рятувати країну. А це під силу лише відповідальним.
Пресслужба «Народної партії»
