“Інспектор взводу №2 роти тактико-оперативного реагування лейтенант поліції Ірина Чаплінська”, - представляється висока усміхнена рудоволоса дівчина. У штатському одязі вона зовсім не схожа на силовика. Ірині - 33 роки. У поліції вона працює не так давно.
“24 серпня буде два роки, як я прийшла у поліцію. В ТОРі я працюю рік. Перейшла тому, що мені подобається специфіка роботи”, - розповідає поліціянтка.
ТОР - це підрозділ тактико-оперативного реагування патрульної поліції з охорони громадського порядку. Підрозділ є силовим, забезпечує охорону громадського порядку, а в решту часу підрозділ патрулює вулиці міста.
“Наша робота полягає у підтриманні публічної безпеки і порядку, виявленні порушень громадської безпеки, протидії злочинності і виявленні та припиненні хуліганських дій та порушень громадської безпеки. Ми направлені виявляти у осіб, які підозрюються у збереженні, виготовленні та передачі наркотичних речовин у невеликих обсягах.
Також ми працюємо з бійками, грабежами, розбоями, вбивствами. Ми надаємо силову підтримку. Коли на 102 надходить виклик, то він кваліфікується. Якщо небезпечний - відправляють ТОР, якщо звичайний - екіпаж патрульної поліції. На відміну від патрульної поліції, ми менше працюємо з порушенням правил дорожнього руху. Тобто, ми також зупиняємо та перевіряємо транспорт, але якщо в нас є відповідні орієнтування на осіб, які вчинили правопорушення чи підозрілих осіб”, - говорить Ірина.
Всього у роті ТОР зараз працює 40 поліцейських, з яких 5 жінок (одна наразі перебуває у декретній відпустці).
“Тобто, всього чотири зміни і у кожній зміні одна дівчина. У мене, наприклад, вісім напарників і я одна. У моїй роботі мені дуже подобається мій колектив. Він дійсно дуже чудовий. В роті всі один одного підтримують”, - ділиться інспекторка поліції.
Заступають на зміну поліцейські на добу і чергують добу через три.
“Зміна починається о 9 ранку, але ми приходимо раніше - кожного ранку у нас міні-збори, п’ятихвилинка. Після цього ми переодягаємося і йдемо займатися силовими навантаженнями на стадіоні або в спортзалі. Це приблизно з 9 до 12.
З 12 до 13 у нас обідня перерва, тоді шикування, надання інструкцій перед роботою, отримання зброї і ми виїжджаємо на лінію. На лінії ми працюємо до 4 години ранку, а потім перебуваємо в резерві на території Управління до 9 години ранку. Наступного дня о 9 ранку ми здаємо зброю і рухаємося додому.
Графік у нас нормований, але оскільки ми займаємося саме громадською безпекою, то у нас дуже багато різних додаткових виїздів на різні мітинги, збори, футбольні ігри… тому ми їздимо практично по всій Україні, де є необхідність у наданні силової допомоги”, - говорить Ірина
Роботу у поліції жінка обрала не випадково. Ще з 17 років вона пішла працювати і має безперервний стаж роботи. Окрім цього, у неї вже є кілька різних дипломів, проте вона досі продовжує навчатися.
“За освітою я бухгалтер, закінчила наш Житомирський агроекологічний університет, а магістратуру закінчила в Інституті статистики обліку та аудиту у Києві. Зараз ще навчаюся на юридичному факультеті в Національній академії внутрішніх справ. Я постійно шукала роботу, яка б мені не набридала за декілька місяців. До цього я працювала і в банку, і в кав'ярнях, і в товариствах. Безліч робіт змінила. Сидяча і кабінетна робота - то не моє. Мені потрібен постійний рух, постійне спілкування. Постійний рух - це постійний розвиток. Ця робота мені цікава тим, що цей адреналін, він є постійно. Кожний виклик ти в принципі не можеш знати, яка ситуація складеться, але відповідно від тієї ситуації, яка є, ти вже вчишся правильно реагувати, приймати правильні рішення, допомагаєш людям і припиняєш злочини і правопорушення. А ще моя робота прямо пов’язана зі спортом. Кожну зміну ми займаємося спортом: ходимо на стадіон, бігаємо, підтягуємося, відтискаємося, присідаємо, займаємося кросфітом, різними видами боротьби, боксом та іншим. У патрульній службі мені на це часу не вистачало. А тут я знаю, що я і на зміні потренуюся, і на вихідних теж”, - розповідає Ірина.
Вона - мама двох доньок 8 та 12 років, які підтримують її у роботі.
“Вдома всі ставляться позитивно і нормально. Сім’я підтримує, доньки підтримують мене. Вони теж займаються спортом. Старша донька входить в резерв олімпійської збірної України. Займається триборством, їздить на змагання. Молодша донька займається в хореографічній школі “Сонечко”. Тобто, вони постійно в такому русі, як я”, - розповідає жінка.
У полісвумен, окрім спорту, ще багато хобі, одне з яких - пекти тортики.
“Я дуже люблю куховарити. У мене навіть є диплом відповідний. Колись я захопилася випічкою і закінчила наш технікум харчових технологій. Зараз я люблю пекти тістечка, тортики і балувати свій колектив”, - сміється жінка.
На роботі у Ірини - справжнє рівноправ’я і вона щаслива, що знайшла свою справу.
“У нас умови однакові для всіх, всі рівні. Виконуємо ту саму роботу, що і чоловічий колектив, їздимо на ті самі виклики, все робимо спільно та злагоджено. Ніякої дискримінації жінок у нас немає. Кожен з напарників у зміні виконує свою роботу.
Моя робота часто полягає у спілкуванні, контролі ситуації, документуванні та відеофіксації. Співпрацюю з службою прийому викликів, з відділком поліції, опрацьовую виклики. Але якщо необхідно - то я беру участь і в силових діях. Неодноразово бували такі випадки.
Спочатку мені казали про “нежіночу силову структуру”. Але хочу сказати, що у кожній структурі жінки потрібні. Це і комунікаційна роль. До жінок часто більш лояльно відносяться порушники, краще реагують. У нас - рівноправ’я, жінки часто виконують ту саму роботу, що і чоловіки, і нічого страшного я в цьому не бачу. Тим більше я скільки працюю, я з кожним днем все більше впевнююся в тому, що я зробила правильний вибір, що ця робота мені подобається, знаю, що я дійсно допомагаю людям”, - говорить жінка.
