Цьогоріч починає діяти норма про купівлю-продаж сільськогосподарських земель - вже у липні запускається так званий “ринок землі”. Для людей реформа несе чимало змін, а відтак - породжує ще більше питань. Ми вирішили поспілкуватися з пересічними українцями, які працюють на цій землі, аби зрозуміти які в них очікування і побоювання щодо відкриття ринку, а також що планують робити зі своїми паями.
Олександр, власник паю (Бердичівський район): «чув в новинах, що землю можна продавати. Маю пай, він досить далеко від мого будинку і я не можу його там обробляти. От я собі думаю, чи вдасться мені продати землю за цим законом по-чесному? Переживаю, що мене можуть обманути. Бо ж поки ніхто точно не знає, як все відбуватиметься.
Федір Миколайович, керівник фермерського господарства (Житомирський район): зараз я веду господарство і, Слава Богу, справи у нас йдуть нормально. Але з того, що я чув, я не розумію, ця реформа особисто для мене принесе користь чи навпаки - я можу стати її “жертвою” і втратити все, що маю? І вазагалі, мені не дає спокою думка, а чого саме зараз дозволили продавати землю, що в Україні змінилося?
Максим, особисте селянське господарство (Чуднівський район): мої батьки мають паї. Зараз вони здають їх в оренду та мають якусь копійку. Яку перевагу від відкриття ринку землі отримають вони, як пересічні українці? І чи взагалі отримають. Як тільки ми трошки звикли до існуючого порядку, його знову змінюють! Для чого? Я б хотів, щоб нам пояснили, але не чую нічого, крім загальних фраз!
У людей більше питань, ніж відповідей. Аби розібратися у ситуації, ми звернулися до нашого земляка - Володимира Литвина. Адже він був спікером Верховної Ради у 2002 році, коли ввели мораторій на продаж землі.
Володимире Михайловичу, спілкуючись з людьми, ми зрозуміли, що наразі вони не мають чіткого бачення що принесе їм реформа і чи, у разі потреби, закон їх захистить. Давайте вникати у суть справи разом. Найбільш обговорюване і спірне питання: чи немає суперечності між законом про ринок землі і Конституцією?
У ст. 13 Конституції зазначається, що земля належить до права власності всього Українського народу. У ст. 14 наголошується, що «земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави». І тут же зазначається, що «право власності на землю гарантується». Отже, власники земельних паїв, а їх понад 6,5 млн, мають право розпоряджатися своєю землею. До речі, в Конституції нічого не сказано кому належить промисловість. Принаймні та, що залишилась державною.
Та між Конституцією та земельним законодавством таки є розбіжності. Так що не слід виключати судових позовів після того, як запрацює ринок землі. Важливо розуміти головне: земля для українців – їх єство й духовно-ментальна основа. Продаж її у запропонований спосіб - це по суті виставляння на торги душ українства. Не вірю, що зупинити цей процес вдасться за допомогою референдуму. Вже хоча б тому, що влада не допустить його проведення.Підтвердженням є той факт, що ЦВК заблокувала ініціативи щодо його проведення.
За Вашою логікою належить продовжувати мораторій на ринок сільськогосподарських земель?
Для мене є очевидним, що власники землі – селяни повинні мати реальне право розпоряджатися нею. Але цьому повинні передувати такі заходи:
- проведення повної інвентаризації земель в Україні та по кожній території. Ми повинні достеменно знати: скільки землі в Україні, кому вона належить, хто її обробляє, що отримують держава, громади і люди. Все, що незаконно потрапило до спритних рук, має бути повернуто назад. Образно кажучи, в кожному селі на видному місці має бути карта, щоб кожен міг бачити, що по праву належить людям.
- ринку землі має передувати ринкова, а не нормативна оцінка.
Як встановлює Міністерство аграрної політики сьогодні ціна не перевищує 1-2 тис. доларів за гектар. Через це так поспішають із його запровадженням. Прикладом має слугувати вартість землі у Європі. Треба, окрім іншого, прорахувати віддачу від землі за 50-100 років. Адже вона є постійною категорією; - створити державний земельний банк, куди б власник землі міг звертатися з пропозицією про її продаж. Банк повинен пропонувати за неї реальну ринкову ціну. Акумулювати земельні ресурси і передавати їх у дбайливі руки для господарювання.
Перше, ніж запроваджувати продаж землі, владі для початку треба бодай розібратися, хто користується 400 тисячами незапитаних паїв і що отримають громади;
А як оцінити дбайливі ці руки чи ні?
Потрібно, щоб цим займалися люди з відповідною освітою та досвідом роботи в аграрній сфері, фермери чи підприємці, які закорінені у території, розуміють своє соціальне призначення та обов’язки перед громадами.
На державному рівні треба визначити й узаконити жорсткі правила користування, збереження ґрунтів, неухильне дотримання сівозмін, розвиток тваринництва тощо. Має бути передбачена відповідальність за неналежне ставлення до землі. Інакше Україна остаточно перетвориться на сировинний додаток для світу, а українські чорноземи швидко деградують.
Які ще ризики чатують на нас при такому непродуманому введенні ринку землі?
По-перше, при такій державній політиці є величезна загроза, що землю фактично за безцінь та ще й примусово (а відповідні новели закону дозволяють це робити) скуплять величезні холдинги, а згодом переуступлять її зарубіжним кампаніям з зиском для себе. Треба розуміти, що відкриття ринку землі з другого півріччя 2021 р. може обернутися сумною перспективою - зникненням малих фермерських господарств.
По-друге, сільське населення, яке й так сьогодні потерпає від безробіття, буде остаточно кинуте напризволяще. Вже й зараз видно, що великим кампаніям – орендаторам сільські працівники не потрібні. Вони ж працюють за принципом: від комбайна – на експорт. Тобто на рівні виробництва сировини. Село повністю й остаточно деградує. Така перспектива може бути реальною для «колиски» українського народу від передбаченого законом кавалерійського набігу на наші чорноземи. Набігу, спланованому тими, хто не знає, що таке село, що таке аграрний сектор, А відтак не має розуміння, що земля не лише економічна категорія. І знати не хоче.
Володимире Михайловичу, то ж що робити?
Не бути байдужими. Об’єднуватися. Вимагати, зокрема, невідкладного здійснення владою хоча б того, що я пропоную. А головне – не поспішати продавати свою землю, а також земельні ресурси, що належать громадам. У будь-якому разі, ціна на землю в майбутньому буде тільки зростати. Оскільки проблема продовольства для світу виходить на перший план.
Пресслужба Володимира Литвина
