14 грудня — День вшанування ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС. Сьогодні кілька десятків житомирян зібралися біля пам’ятних знаків, аби згадати та вшанувати тих, хто ціною власного життя та здоров’я подолав страшну трагедію. Своїми спогадами про той період з журналістами Житомир.info поділилися житомиряни, які брали участь у ліквідації наслідків аварії.
Житомирянин Володимир Антоненко досі пам’ятає, який страх переповнював усіх тих, хто мав хоча б наблизитися до реактора, та молодих солдатів, які проявили справжній героїзм.
«Я був замом командира, ми називали себе батальйон «Смертники», бо після кожного викиду з реактору мої солдати йшли і всі ці будинки навколо ректора поливали такою сумішшю, яка застигала, як обгортка, і не дозволяла цій заразі йти далі. Не хочеться навіть згадувати: коли йдеш на смерть, це дуже страшно перебороти, а коли переборов в собі смерть, той страх, вже готовий той реактор «зубами гризти». Сержант Кривега, коли поставили завод, щоб виробляти ту суміш, поліз під станцію, руки обгоріли, його викинуло, а він знову поліз, що запустити цей завод. Молодший сержант Артеменко обварив повністю руки, але закрив кран там, де потрібно було. Багато такого було, мужність і героїзм солдатів вам не передати. Я низько кланяюся, ночами сняться ті солдати, багато з них вже загинуло, молодих солдатів, яким було по 18-20 років. Я, виступаючи в школі, сказав дітям: ви сьогодні живі, бо ті солдати не живі, вони віддали своє життя за вас», — розповідає учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Володимир Антоненко.
Володимир Вознюк родом з Одещини, але доля розпорядилася так, що вже довгий час проживає у Житомирі. Про той період каже: найважче було бачити, як люди змушені були покидати свої домівки.
«Мені тоді було 40 років. Ми в північних районах ліквідували наслідки аварії, займалися радіаційною розвідкою. В мене була команда, знімали дах, забори, рили ями-могильники. Туди все збирали, закопували, щоб воно ніколи нікому не заважало. Найважчим було те, що люди залишили свої домівки, вони не відразу їх залишили, а потім їм довелося це зробити, і місто Прип’ять, і села поруч, особливо в Народицькому районі. Це було найважче. Це день пам’яті тих, хто загинув, і може зустрітися з тими, хто ще живий», — каже учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Володимир Вознюк.
Житомирянин Василь Власенко зізнається: мав можливість залишитися вдома із сім’єю, але такої думки навіть не припускав.
«Це катастрофа планетарного масштабу. Такої катастрофи ще не було на нашій планеті, подібні були, але такої не було. Я мав би відмовитися, була така вказівка, що в кого було багато дітей, міг не брати участь в цьому. В мене тоді було троє малих синів, але я і не думав відмовлятися, поїхав, бо треба було ліквідувати. Моя родина забезпечувала сімейний тил, дружина все розуміла, розповідала дітям, що тато поїхав на виконання урядового завдання, що це дуже відповідально. Вона розуміла, що комусь треба виконувати, вона забезпечувала мені роботоздатність, щоб я успішно виконав завдання. Ми знали відповідальність, розуміли, що треба виконувати, і був такий високий патріотизм, старання, відповідальність, що люди навіть не думали скаржитися, всі розуміли, що треба виконати завдання», — розповідає учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Василь Власенко.
Як 14 грудня 2021 року у Житомирі вшановували пам’ять учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, дивіться також у фоторепортажі
Як
повідомляв Житомир.info,
26 квітня 2021 року,
у день 35-х роковин Чорнобильської катастрофи, біля пам’ятного знака «Чорна
біль» висадили 35 кущів
червоних троянд.
