Професор кафедри української мови Житомирського державного університету імені Івана Франка Віктор Мойсієнко з перших днів широкомасштабної війни полишив викладацьку діяльність, вступивши до лав Збройних Сил України. Сам він говорить, що розмірковувань не було й не могло бути, адже на кону – питання існування нашої держави.
Про це йдеться в матеріалі Армія.Inform, опоблікованому 22 травня 2022 року.
– 24-25 лютого, коли впали перші бомби, я думаю, багато таких професорів, лікарів, вчителів та інших людей просто пішли воювати тому, що це, здається мені, справді останній бій, де Україна не має програти, – каже молодший сержант Віктор Мойсієнко.
Він віддав викладацькій роботі 30 років свого життя, пройшов у виші шлях від асистента кафедри до професора. Завідувачка кафедри української мови Галина Гримашевич, яка працює з ним із 1991 року, говорить, що на кафедрі ніхто не здивувався, коли професор пішов захищати Україну, вдягнув військовий однострій та взяв до рук зброю.
– Він захищає Україну ще змолоду, тільки тоді його зброєю було слово, – пояснює досвідчений педагог і колега Віктора Мойсієнка. – Спочатку це була діалектологія, а потім – історія мови, тобто, те, на чому сьогодні ґрунтується наша мова, наш генетичний код. З кабінетного вченого він, залишивши це все, став захисником нашої країни. Міг і не йти з багатьох причин: 57 років, посада, на якій багато що ґрунтується, але він пішов, бо інакше не міг.
Сам 57-річний захисник пояснює свій життєвий вибір так.
– Розв’язка між Росією та Україною мала відбутися. Все до того йшло, адже ці дві країни навряд чи можуть ужитися і аж ніяк не з вини України. Бо Україна ніколи ні до кого претензій не мала, – говорить чоловік. – Але, скільки ми живемо, стільки до нас мав претензії наш північний сусід. І коли українці почали розпрямлятися і на весь голос говорити, що вони – українці, що вони не зазіхають на чиюсь історію – польську, турецьку чи російську, – але хочуть мати свою, то ані турки, ані мадяри, ані румуни нічого нам не закидали. Єдиним, хто це завжди робив, є напівдикий народ, який свого не вчить, а зазіхає на чуже.
Вчений-захисник переконаний, що українці вже відбулися як нація, що дає усім нам неймовірний дороговказ – свобода або смерть.
– Не потрібно йти на війну, щоб померти, нам потрібно йти на війну, щоб вижити, перемогти і розбудувати Україну, – впевнено каже професор.
До слова, крім Віктора Мойсієнка, сьогодні волю та незалежність України виборюють 50 викладачів, працівників та студентів Житомирського державного університету імені Івана Франка.
За матеріалами Армія.Inform.
