Маленькі українці, яких росіяни змусили покинути свій дім та тимчасово оселитися в Житомирі, звикають до мирного життя. Люблять малювати та співати, розгадувати загадки та грати в ігри, обійматися та танцювати. Усі вони бачили війну зблизька, чули вибухи і обстріли, і на власному прикладі знають, як росія “не стріляє по цивільних". Багато з них виїжджали з окупованих територій. Усі вони мають статус внутрішньо переміщених осіб.
У Житомирі для дітей переселенців організували табір емоційного відновлення. Через позитивні емоції, різні форми роботи, дружбу, спілкування, психологічні методи дітей тут емоційно розвантажують та вчать реалізовувати свій внутрішній потенціал.
“Цьогоріч ми виграли грант на харчування від Мінсоцполітики, тож змогли створити безкоштовний табір для дітей-переселенців. Набрано кілька груп діток від 7 до 12 років по 40 осіб, які перебувають у таборі по два тижні. Програма у дітей розроблена так, щоб дати їм змогу емоційно відновитися. Кожна година їх дозвілля дуже насичена - майстеркласи, зустрічі, концерти, навіть вчилися самостійно створювати мультики”, - розповідає керівниця табору Лариса Харчук
Тут не ведуть статистику міст, з яких приїхали діти, але якщо запитати про рідне місто, то діти називають і Харків, і Херсон, і Краматорськ, і Сєвєродонецьк, і Маріуполь та багато інших міст.
Дітей про пережите тут не розпитують, а навпаки намагаються відволікти від поганих думок.
“У нас були випадки, коли дитина не хоче їсти, сидить і плаче, потім розповідає, як тікали з гарячої точки. Вони після важкого стресу і наша задача - не акцентувати на цьому увагу, а дати дітям можливість емоційно розвантажитися”, - говорить Лариса Харчук
“Дуже відчувається, що це вже дорослі діти, які розповідають, як вони “тікали від війни. Дуже хочеться подарувати їм трішки безтурботності. Програма табору спрямована на всебічний розвиток, де кожен може відточити свій талант, бо впевненість в собі залежить від того, як ти себе реалізуєш. За зміну діти тут спробують знайти та проявити себе у різних видах діяльності, зможуть спробувати щось нове”, - розповідає вихователька другої зміни Анна Матюшенко.
Майстеркласи, ігри, співи, танці, квести, заняття з психологами, іграшки-антистреси хібукі, виступи кінологів, концерти - ось далеко не певний перелік того, чим займаються діти у таборі.
Але уся їх діяльність побудована так, щоб у будь-який момент за сигналом тривоги її можна було перенести в укриття. Діти знають, що коли лунає сирена, вони мають підходити до закріплених за ними вихователів та разом з вихователями спускатися в укриття.
Діти розповідають, що у таборі знайшли нових друзів та дізналися багато цікавого. А найбільше їм тут подобаються вихователі - діти постійно підходять до вихователів, щоб обійняти їх.
“У таборі діти знаходять друзів, стають менш замкненими, розслабляються емоційно. Наприкінці зміни навіть не згадують про пережиті події. Ми намагалися максимально дати їм позитивних вражень та емоцій.Батьки відмічають позитивні зміни у дітях. Діти бачать, що вони у безпеці, все добре, їх люблять, їм допомагають, ми всі одна родина - і наше місто, і всі Україна” - розповіла вихователька першої зміни Наталія Пастух.
Але якби добре діткам тут не було, всі вони мріють повернутися у рідний дім.
Матеріал створено за сприяння ГО «Львівський медіафорум» у межах проєкту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів».
