200 днів повномасштабної війни, 200 днів протистояння українського народу російському воєнному вторгненню.
Житомирщина одна з перших відчула на собі ворожі бомбардування. Тисячі зруйнованих об’єктів, серед яких школи, садочки, лікарні та будинки мирного населення.
Про напад росії, боротьбу та відбудову говоримо з народним депутатом України Арсенієм Пушкаренком.
Про можливе вторгнення росії на територію України йшлося ще до 24 лютого 2022 року. Наскільки підготовленою була Житомирщина до такого можливого розвитку подій?
Військово-політичне керівництво отримало інформацію. Але з іншого боку, з цією інформацією ми зверталися до міжнародних партнерів, казали про повномасштабне вторгнення та просили зброю, крім Балтійських країн та Польщі, нам ніхто не давав тієї зброї, яка зараз вже з'являється.
Якщо говоримо про нашу область, звичайно, ми відчували, що йде нагнітання, розуміли, що безпекова ситуація погіршується. Тому за 10 днів до повномасштабного вторгнення в Овручі наша команда ініціювала виділення коштів з місцевих бюджетів на додаткове забезпечення територіальної оборони. Згідно з законодавством та планами ЗСУ, територіальна оборона повноцінно мала розгорнутися до травня 2022 року. Оскільки ми бачили, що йде нагнітання, звичайно, вживали заходів. Напередодні 24 лютого кілька вихідних поспіль ми проводили безпекові наради разом з правоохоронцями, військовими, рятувальниками, головами громад та лісівниками на півночі Житомирщини. Перші дні, тижні показали, що ми готувалися, що наші дії були скоординовані. Так був певний шок, певні панічні настрої, але ми вистояли, зібралися.
А щодо того, чи були готові наші військові. У перші години по всій території України були завдані удари, особливо по військовим аеропортом, по силам протиповітряної оборони. Росія у перші години після ударів по нашій військовій інфраструктурі заявила, що наші повітряні сили та протиповітряна оборона знищені. Але, як виявилося – це в основному були картонні або дерев'яні макети. Тому ми готувалися.
Особисто ви вірили, що вони наважаться напасти ?
Була різна інформація. Президент фракцію збирав за кілька днів до повномасштабного вторгнення. Були різні дискусії й зустрічі з силовими відомствами, була різна інформація. Звісно, до кінця не хотілося вірити у те, що може бути велика війна, але ми готувалися. Якби ми не готувалися, думаю, сьогодні у Малині ми не мали б змоги проводити це інтерв'ю.
Як із початком повномасштабної війни змінилася робота Верховної Ради, зокрема Ваша, як народного депутата, та президентської партії «Слуга Народу»? Наскільки швидко змогли адаптуватися до нових умов?
У перші години Верховна Рада зібралася і проголосувала за воєнний стан. Далі працювали в щотижневому режимі. Зараз перейшли на роботу по 2-3 дні кілька разів на місяць.
На жаль, в останні місяці з'явилася політика, вважаю, що для політики ще зарано. Зараз не настільки проста ситуація, ворог на значній частині нашої держави аби займатися політикою, але окремі політичні сили це роблять. Проте нам це не заважає, ні президенту, ні парламенту, ні уряду виконувати свої функції.
Що стосується моєї особистої роботи. З початку повномасштабного вторгнення одразу прибув в область. З перших днів докладав зусиль, що було в моїх силах та можливостях для обороноздатності, для гуманітарних питань для наших жителів та внутрішньо переміщених осіб.
Частина депутатського корпусу нашої області пішли до лав Збройних сил України, хтось у ДШВ, хтось до ТрО.
Неодноразово можна почути, що саме завдяки нашій єдності Україна вистояла. Наскільки дієвою є така взаємопідтримка на рівні громад та областей?
Тільки так ми й вистояли. Якби не було взаємопідтримки між громадами та областями, то звичайно ми б не витримали. Наприклад, коли Брусилівська громада прийняла 10 тисяч офіційно зареєстрованих переселенців з Київської області - це Макарів, Ірпінь, Буча. Зрозуміло, що громаді самій, без гуманітарних вантажів, важко було б вистояти. Дякую всім громадах, які прийняли переселенців. У нас офіційно зареєстрованих понад 100 тисяч переселенців, а як через транзитну область пройшло декілька сотень наших громадян.
Я радий, що ми відклали всі непорозуміння та амбіції, які були й об’єдналися навколо того, щоб перемогти, забезпечити військових всім необхідним.
Прийняти таку кількість людей – це насправді виклик. Як це вдалося?
Перші тижні була самоорганізація людей. Зрозуміло, що люди, які приїжджали організовано в рамках евакуації розміщувалися безпосередньо в координації військової адміністрації. Деякі люди приїжджала в громади до родичів, хтось просто їхав і залишився в цій громаді. Далі ми почали більш підготовлено підходити, адже потік біженців, на жаль, збільшився. Звичайно держава запустила деякі програми, зокрема, програма «Прихисток» – це коли йде компенсація за розміщення у себе вдома ВПО.
Малинська громада, де ми знаходимося, тут 60 родин втратили житло, саме втратили. Треба розділяти збитки від російської агресії щодо майна людей. Перше - житло, яке підлягає оперативному відновленню. У нашій області сьогодні на 90 % – це питання вирішено. Друге - капітальне відновлення, де повністю немає даху або стіни. Третє - повністю зруйноване житло. Щодо другого, та третього – це звичайно важче.
Сьогодні держава розглядає різні можливості. Є варіант, що люди отримають нові квадратні метри. Але бачимо тенденцію, що люди хочуть отримати грошову компенсацію, щоб побудувати там, де до цього жили. Зараз в рамках парламентського контролю разом з військовою адміністрацією працюємо над тим, щоб почати компенсовувати людям, як вони цього хочуть. Я розумію, що у нас війна і комфорт на другому плані, але якщо людина прожила все життя на цьому місті, держава має почути людину.
Сьогодні майже весь світ допомагає Україні. Якщо говорити про Житомирську область, чи знайшли ми таких друзів, партнерів, які готові допомогти, якщо так, тоді у чому саме ?
Житомирщина – це перший регіон, який отримав країну, яка відгукнулася на заклик президента Володимира Зеленського, щодо допомоги у відновленні конкретного регіону. Естонія перша країна, яка на рівні держави прийняла рішення допомагати Житомирській області. Естонія взагалі у нас лідер в питаннях надання озброєння, в питаннях політичних рішень, в питаннях санкцій, та у відбудові.
Хочу зазначити, що ця країна серед усіх країн світу у співвідношенні до свого ВВП найбільше допомогла Україні. Дуже радий, що очолює міжпарламентську групу співробітництва з Естонським парламентом і маю можливість працювати з нашими друзями. Естонія визначилися з регіоном, і наша військова адміністрація передала перші 15 об'єктів загальної інфраструктури до відновлення.
Так вийшло, що Естонська республіка обрала перший об'єкт із запропонованих, це новий дитячий садок в Овручі. Ми розуміємо, що у нас там була потреба у садочку і ми хотіли його побудувати. Символічно, що це дитячий садок – це діти, майбутнє, за що всі українці воюємо.
Другий об'єкт відбудови за іноземні кошти, але зі співфінансуванням державою, будем міст у Малині.
Чому важливо зараз розпочати відбудову, коли війна ще триває?
Можна дискутувати, почекати поки йдуть бойові дії. Ми не застраховані, може бути навіть таке, що ракета знову прилетить сюди, де ми стоїмо, на мосту який вже був знищений ракетою. 30 тисячне місто сьогодні розділено навпіл, не зручно людям, транспорту, швидкій допомозі, бізнесу. Люди, які втратили житло, або швидка, яка має витрачати час і об'їжджати іншими дорогами аби врятувати пацієнта, не ставити собі питання чи потрібно це сьогодні. Звичайно потрібно. Наші можливості щодо відновлення невеликі, лише оперативне, найважливіше, але у співпраці з партнерами житло та інфраструктуру можна відновити.
Наостанок, що побажаєте жителям Житомирщини?
Важливо не лише вірити у ЗСУ, а й продовжувати допомогати.
