Тепло, вода та світло у квартирі, відремонтований під’їзд та покрівля, чистота навколо будинку - ці колись звичні для нас речі з початку повномасштабного вторгнення росії стали особливо цінними. Сирени, звуки вибухів, страх - однак працівники житлово-комунальної сфери продовжують працювати та забезпечувати містян комфортом.
17 березня працівники сфери житлово-комунального господарства відзначають своє професійне свято. Ми поспілкувалися з головним інженером керуючої компанії “ДомКом Житомир” Ласло Папп, який вже 30 років працює у сфері житлово-комунального господарства.
Розкажіть про себе: де народились, на кого навчались, як потрапили у сферу ЖКГ?
Народився у Житомирі. Почав працювати ще в 1991 році - працював автослюсарем, потім був водієм, паралельно вчився в Житомирському автодорожньому технікумі. З 1993 року я почав працювати у комунальній сфері в Житомирі. Спочатку я працював у КП “КПТ 28”, опісля я вступив до ДУ “Житомирська політехніка” та навчався на спеціальності “Автомобілі, автомобільне господарство”. Після завершення навчання з 2004 року я почав працювати в КП “ВЖРЕП №11” Житомирської міської ради. Через два роки я вже працював на посаді головного інженера “ВЖРЕП №11”.
Коли ЖЕКи ліквідували та у 2018 році через конкурси будинки передали управителям, я почав працювати головним інженером в ДомКом.
Що входить у Ваші обов’язки? Розкажіть про свою роботу.
У компанії в обслуговуванні 65 будинків - це моя відповідальність. Прийшовши вранці на роботу, перевіряю робочу програму, у якій дивлюсь на заявки, які надійшли до компанії. Потім спілкуюся з майстрами, ми проводимо планування. На офіс приходять слюсарі, електрики сантехніки - ми обговорюємо план на день. Надаю їм все необхідне для роботи: матеріали, інвентар. Складаю план на місяць, які роботи мають бути виконані та контролюю його. Також я контролюю аварійну службу компанії. Паливо, техніка, транспорт робочий - це все через мене. На мені також відповідальність за комунікацію та співпрацю з комунальними підприємствами Житомира, Житомиртеплокомуненерго, РЕСом, Житомирводоканалом. Важливою є комунікація з міською радою.
Також у мої обов’язки входить написання відповідей на письмові відповіді, виходи на скарги.
Робота головного інженера - це постійна комунікація з мешканцями. Не завжди це приємні розмови. Якщо говорити про невдоволених мешканців, то як Вам вдається знаходити з ними спільну мову і розв’язувати проблеми?
Тут відразу для себе потрібно зрозуміти, що людина хоче. Людина хоче розв’язати проблему чи покричати. Якщо людина хоче покричати і її буде легше - будь ласка. Не завжди виходить розмовляти спокійно - ми ж всі люди. Головне зрозуміти в чому питання, тому що часто люди не можуть пояснити, що саме вони хочуть. Коли ми вже зрозуміли - ми знаємо, що в нашій компетенції, що ні. Якщо наше питання і роботи входять в тариф - ми виконуємо. Якщо ж ні - ми пропонуємо інвестиційний проєкт, який дозволяє компанії виконати певні роботи за кошти, які мешканці сплачуватимуть відповідно до договору. Якщо питання не наше ми завжди намагаємось допомогти, перенаправити до відповідальних осіб
Люди досі не розуміють однієї речі - вони господарі будинку і вони відповідають за будинок. Власників будинку багато і мене дивує інколи таке відношення, що першому та другому поверху взагалі не цікава проблема з протіканням даху, дев’ятому та восьмому поверху абсолютно не цікаві проблеми з каналізацією. Вони не розуміють, що все пов’язане і протікання даху рано чи пізно дійде й до першого поверху, але коли дійде до першого поверху - це вже буде катастрофа.
Які найбезглуздіші скарги надходили до компанії?
Є проблема, що люди не розуміють, що та кому платять. Для прикладу, ми не присилаємо квитанції за тепло у під’їздах. Мешканці вважають, що ми відповідальні за все у цьому світі і звинувачують нас. У таких випадках я завжди кажу “Шановні, а ви квитанції взагалі читаєте, що там написано? Якщо написано ДомКом - це ДомКом, якщо Житомиртеплокомуненерго - то це до них, а не до ДомКом”.
З останнього, що я сміявся, людина прийшла о 5 ранку до офісу, ломиться в двері і каже до хлопців з аварійної служби, які були на чергуванні, “У мене інтернет не працює” (сміється). Наша компанія за інтернет взагалі не відповідає. У мешканців є свої провайдери - телефонуйте до них у робочий час.
Після важкого робочого дня, як Ви відновлюєте сили? Як відпочиваєте, чим захоплюєтесь?
Я люблю техніку, її історію, тому читаю багато інформації по цій тематиці. Книги наразі читаю рідше, всю інформацію беру в інтернеті - так зручніше, якщо щось не сподобалось закрив вкладку і все, знайшов іншу.
Війна змінила все і всіх, як компанія адаптувалась до роботи в перші місяці війни?
В перший день ми всі були в шоці. А ось коли почались прильоти по військових об’єктах, які поруч з нашими будинками - було дуже страшно. Чисто емоційно ми до цього не були готові. Як тільки був відбій повітряної тривоги, наші співробітники бігли до будинків, які потребували допомоги. Страшно, не страшно, а що робити? Ми ж не кинемо людей, тихо стало і відразу до роботи. Від прильотів страждали наші будинки - у багатоповерхівках вилітали вікна, страждали покрівлі. Тоді було холодно, то ми швиденько забивали плівкою вікна, відновлювали електрику, ремонтували покрівлі.
У той час люди дуже були налякані. Були випадки, коли наші співробітники ремонтували дахи, мешканці викликали поліцію на нас, думали що ми “наводчики”, подаємо сигнали. Після того, ми поспілкувались з міською владою і прийняли рішення у випадку робіт на даху відразу інформувати поліцію. Такі випадки були і весною, і влітку.
Окрім того, від прильотів, постраждав приватний сектор. Наші фахівці на заклики міської влади долучалися до відновлення будинків: нам надавали матеріали, а наші хлопці працювали.
З початку війни ми постійно облаштовували укриття - ми робили освітлення, прибирали та виносили звідти непотріб, оскільки люди туди складали свої непотрібні речі. використовували укриття не за призначенням. Проходив час і люди знову туди зносили речі, що шкода було ще викинути, але воно вже нікому було не потрібне.
Які виклики постали перед компанією та його колективом у 2023 році?
Найбільший виклик, на мою думку, це забезпечити безпечне та комфортне життя в умовах воєнного часу. В умовах, коли ми, на жаль, частково відрізані від поставок. Для прикладу, не для кого не секрет, що у нас багато ліфтів білоруського виробництва, тому важко знайти потрібні запчастини для їх ремонту.
