Зранку 5 травня на пероні Бердичівського вокзалу людно – волонтери, поліція, представники органів влади та уповноваженого з прав людини, соціальні служби, рятувальники та психологи зустрічають евакуаційний потяг, який привіз 13 дорослих, 7 дітей, 3 котів та собаку з Донеччини.
Психологині ДСНС зустрічають вже п’ятий потяг. Діляться, що історії у переселенців різні, тож говорити про те, що «там» залишаються тільки «ждуни», не можна. Людей у прифронтових зонах тримають різні причини, переважно – будинки та майно, яке довго наживали, хворі родичі, а іноді навіть старенькі тварини.
«Обережненько, у мене тут котики», - Тетяна передає рятувальникам дві переноски з котами. Окрім двох переносок і невеликої сумки більш ніяких речей у неї немає.
Поруч – пес Рокі. Охороняє свою юну хазяйку. Він ніби усе розуміє, чемно поводиться, але погрозливо гарчить, коли до його хазяйки підходять чужі люди.
Людей та тварин проводять до зали очікування. Тут їм допомагають заповнити документи, отримати державну допомогу, а волонтери від різних організацій роздають їжу та найнеобхідніші речі.
Вячеслава та Ірина розміщуються на сидіннях.У дорозі вони вже 5 днів.
«30 квітня ми поїхали з дому. Перший день не пам’ятаємо. Не вірили, що поїдемо. Але у нас там вже нічого не залишилося. По вулицях було страшно ходити. Бувають рідкі години, коли майже не стріляють. В одну з таких годин я вибіг, щоб дізнатися, як виїхати. Було важко, вдалося не з першого разу. Під обстрілами. Але вдалося. Ми взяли з дому лише тростину та ліки. Все інше - це нам дали по дорозі. Дали одяг, годували. Треба було раніше виїжджати. Хто цього не бачив та не пережив, не зрозуміє. Увімкнувся вентилятор по дорозі, а ми пригинаємося…», - розповідає Вячеслав.
Подружжя разом 45 років. Вячеславу 66, Ірині - 64. Перші осколки та снаряди Ірина викидала подалі від свого дому зі словами «Війна, йди геть!». Далі ж їх стало так багато, що вже і не було сил викидати. Ірина розповідає, що їх весь час обстрілювали, але їм щастило залишатися живими.
«Одинадцять сходинок. У наш погріб вело 11 сходинок. Під час обстрілів ми долали їх за хвилину. Ховалися у погребі і молилися, янгол-охоронець нас оберігав. У кожної людини є свій ангел-охоронець, якого треба звати за собою. Він сидить за правим плечем. А за лівим сидить чорт, тому ми на нього і плюємо», - говорить Ірина.
Вячеслав показує руку. Його поранило осколком, коли він обрізав виноградник на ділянці своїх дітей. Отримати медичну допомогу не було можливості, тож він самостійно розрізав руку та дістав осколок.
Довго носив з собою той осколок, як талісман на щастя, а сьогодні згубив. Волонтери поруч говорять йому, що це знак, бо попереду на них чекає тільки щастя.
Їх кличуть. Вони збирають свої не хитрі речі та сідають в автобус, який повезе їх у нове місто, на зустріч з їх рідними.
Нагадаємо, 1 травня до Житомирської області прибув четвертий евакуаційний поїзд з Донеччини: ним приїхали 45 переселенців, яких розмістять в Романівській та Чуднівській територіальних громадах.
Як повідомляв Житомир.info, з 18 квітня 2023 року евакуація цивільних мешканців Донеччини проводиться до Житомирської області. 19 квітня першим потягом до Житомирської області прибули 26 жителів Донеччини, яких евакуювали з районів активних бойових дій та розмістили на території Андрушівської громади. Вранці 23 квітня 2023 року до Бердичева прибув ще один потяг з 58 евакуйованими особами з Донецької області, їх доставили до Гришковецької територіальної громади. 27 квітня до Бердичева прибув третій евакуаційний потяг із 13 жителями Донеччини, переселенці будуть розміщені на території Волицької громади.
