«Наш Валєрчик». Як генерал Залужний став тим, ким він є

ВВС спробувала дати власну відповідь на питання, хто такий Валерій Залужний, і як він став тим, ким він є.

"Наш Валєрчик"

Мешканці Звягеля, 50-тисячного міста, що за три години їзди від Києва трасою на Львів, досі звикають до нової назви свого міста - до минулого року воно називалося Новоградом-Волинським.

“А його як не назви, що Новоград, що Звягель – все одно місто військових”, - сміється Тетяна Шатульська-Пелешок. Їй 80 років, вона все життя пропрацювала вчителькою початкових класів, може сходу назвати прізвища кількох генералів, які народились у Звягелі. Вона каже, що пам’ятає всіх дітей з усіх одинадцяти своїх випусків.

Автор фото, ВВС, Вчителька Залужного Тетяна Григорівна

Валеру Залужного, маленького, щупленького кучерявого хлопчика, якого 1 вересня 1980 року привела до школи №9 його мама, Тетяна Григорівна пам’ятає чудово – хоча б тому, що тоді жила по сусідству з родиною Залужних.

“Залужні учотирьох – дорослі і Валера з молодшим братом – жили в однокімнатній квартирі біля вокзалу, там поруч дві військові частини. Батько його був військовим, він змалечку бачив навколо себе військових, любив гратися солдатиками на парті, солдатиків на перервах малював. Одна з військових частин була шефами нашої школи: солдати до нас на уроки приходили, на їхньому плацу дітей приймали у жовтенята й піонери. Я зовсім не дивуюсь, що Валера пішов у військові”, - каже Тетяна Григорівна.

Вчителька згадує, що Залужний не був відмінником, але був старанним, мав чисті зошити і завжди охайно складені речі.

“У нас у класі був хлопчик-напівсирота, його мама сильно пила, він вічно голодним був. Валера йому то щось з дому поїсти приносив, то свою порцію шкільного обіду віддавав. Він був дуже добрим дитям”, - з усмішкою каже Тетяна Григорівна.

Автор фото, ВВС

Однокласник та шкільний друг Залужного Сергій Степанюк з цим погоджується: “От ви у мене спитаєте, чи захищав Валера дівчат, а я вам відповім, що йому і не треба було їх захищати – їх ніхто не ображав. У нас був дуже дружній клас, атмосфера була сімейною, ми досі дуже дружимо”.

Класі у сьомому Залужний, який до того був одним з найменших за зростом у класі, різко шугонув угору, а в його табелі з’явилися трійки. Приблизно тоді, згадують однокласники, його почали називати Валєрчиком: так його і досі називають друзі дитинства.

“Це не жаргон чи панібратство. Уявіть собі, він був таким скромним обояшкою. Такі кучеряшки, усмішка, такі рожеві щічки. Ніколи грубих слів не вживав, але і не лащився. Валєрчик”, - згадує однокласниця і дружина Сергія Олена Степанюк.

Степанюки пам’ятають Залужного як хлопця спокійного, але не тихоню. Не “фронтмен” чи любитель виступити з трибуни, а людина, яка тримається гурту, може мовчати-мовчати, а тоді втнути такий влучний жарт, що всі попадають зо сміху.

“Він був самодостатній. Я був комсоргом школи і добре пам’ятаю, що в художній самодіяльності чи в спортивних змаганнях він брав участь тільки якщо йому самому було цікаво або треба було допомогти класу. Грамоти, якісь заохочення – це його не цікавило зовсім”, - згадує Сергій.

Після дев’ятого класу хлопців в рамках курсу допризовної підготовки на два тижні заселили в справжню казарму однієї з військових частин міста, видали кирзові чоботи, онучі. Їли вони в солдатській їдальні, стріляли в тирі – одним словом, справжня пригода. На нечітких чорно-білих знімках того періоду можна побачити перші зображення Валерія Залужного у камуфляжі – ще радянського зразка.

Автор фото, ВВС, Залужний у Ленінграді в 9 класі

А після цих зборів делегація від новоградської школи поїхала на тиждень до Ленінграда - нагорода за успішний збір металобрухту й макулатури. 9-Б клас представляли Залужний, Сергій Степанюк, його майбутня дружина і ще двоє дівчат. Решта дітей були молодшими.

“Найбільший наш спогад? Білі ночі, - сміється Олена Степанюк. – Нас заселили в одну з ленінградських шкіл, спали в класах, на постелених на підлозі матрацах, дівчата окремо, хлопці окремо. І так сталося, що одного вечора після відбою малишня полягала спати, а ми, троє дівчат, пішли до хлопців пограти в карти. Хто програв – той клав собі на голову подушку, а інший іншою подушкою його лупив по голові, все дуже невинно було. Вирішили, поки не стемніє, то гратимемо. Граємо-граємо, а тут виявляється, що вже ранок, діти встають снідати, а ми ще спати не лягали. Нас за це покарали: відправили додому на різних поїздах”.

До випускного класу Валерій Залужний не пішов: освіту вирішив продовжити у Новоград-Волинському машинобудівному технікумі. Сьогодні про чотири роки, проведені Залужним у технікумі, згадує не кожна біографія головнокомандувача ЗСУ, і це дещо дратує його директорку Аллу Петрошук.

“Він прийшов до нас з середнім балом 3.9 - не те щоб погано, але й не дуже добре. А пішов від нас з відзнакою. Він вчитися навчився у нас, - каже вона. – Його системне, прикладне, технічне мислення сформувалося саме тут”.

Залужний отримав диплом за спеціальністю “Прикладна механіка”. Він міг піти працювати фахівцем з обслуговування та ремонту станків, верстатів, автоматів, іншої техніки, а міг продовжити технічну освіту – наприклад, у політехнічному інституті. Або ж міг реалізувати свою дитячу мрію - стати коміком (про це він сказав в інтерв’ю журналу Time).

Але зрештою з “міста військових” він переїхав до військового вузу. У 20 років Валерій Залужний вступив до Одеського інституту сухопутних військ.

“Він просто шукав-шукав себе, у школі, в технікумі, а потім – знайшов, його зачепило, і він пішов по цій лінії вже цілеспрямовано”, - каже Сергій Степанюк.

Позивний "Волонтер"

Наступні роки у житті Залужного – це безперервна військова служба з таким самим практично безперервним навчанням.

Він пройшов шлях від командира взводу до командира 51-ї бригади ЗСУ. Крім того, у 2007 році Залужний з золотою медаллю закінчив Національну академію оборони на оперативно-тактичному рівні, а через сім років випустився з оперативно-стратегічного факультету того самого вузу. Після закінчення він отримав перехідного меча королеви Великої Британії, який щороку вручають найкращому випускникові.

Війна прийшла у життя Залужного у 2014 році. Його тоді призначили заступником командира сектора С, який після початку збройного конфлікту створювали на півночі Донецької та заході Луганської областей. Там він вперше зіткнувся з потребою реформувати армію: вона по суті створювалася наново просто під час боїв на Донбасі.

Залужний розповідає, що тоді майже не з’являвся вдома. Його рідко бачили дружина і двоє доньок, одна з яких, за даними ЗМІ, пішла стопами батька і стала військовою.

Повністю матеріал ВВС "Перший після Бога, в хорошому сенсі". Як генерал Залужний став тим, ким він є читайте тут