Завершується перший місяць осені, який на Житомирщині цьогоріч радше нагадує четвертий місяць літа, адже щедрий на сонячні промені й тішить чистою блакиттю неба. Для дітей вересень – це час повернення у шкільну сім’ю, перші уроки та завдання, а ще гамірні перерви й обговорення з друзями літніх пригод. Для кількох десятків дітей з різних громад області ці канікули стали особливими, адже подарували незабутню подорож до Естонії. Про емоції, що досі вирують у серці, й спогади, які ще довго грітимуть душу, юні мандрівники поділилися і з журналістами.
✱ ✱ ✱
«Хочу назад!», – так розпочинає свою розповідь про літній відпочинок в естонському таборі 12-річний Віктор. Вони з братом-двійнюком Віталієм навперебій розказують про ігри та квести, походи до озера, пісні довкола багаття і нових друзів.
Хлопці – сини полеглого Героя. Тижневий відпочинок для них та інших дітей українських захисників із Житомирщини був організований у межах спільного проєкту Благодійного фонду BGV та партнерів з Естонії.
Загалом у рамках названої ініціативи влітку-2023 до гостинної Естонії вирушили дві групи дітей: у червні перша група набиралася сил у літньому таборі в затишному селі Туксі, у серпні ще 35 дітей із різних куточків Житомирщини відправилися до Центру спорту та відпочинку Холстре-Поллі, що поблизу мальовничого міста Вільянді.
Брати-двійнята Віктор та Віталій Рафальські – з Лугин, вони були учасниками другого заїзду. Обидва хлопці називають єдиний «недолік» відпочинку – він швидко закінчився.
«Я хочу назад! Якби ще більше часу там побути!», – захоплено та з легким сумом каже Віктор. Хлопець зізнається: у таборі запросто вдалося забути про гаджети, від яких у буденному житті зазвичай досить складно відмовитись.
«Телефони не завжди давали, але вони нам і не були потрібні, бо ми постійно гуляли, на річку ходили. Познайомився багато з ким. Створили собі групу в соцмережі, спілкуємося», – каже Віктор.
Розповідь брата продовжує Віталій, і навіть через місяць після повернення з табору у хлопчика зашкалюють емоції.
«Мені дуже там сподобалося. У нас були такі круті вожаті. Вони нам робили дуже прикольні квести. Ми бігали… І дуже сподобалося, коли ми сиділи всі разом біля вогнища і співали пісню. І ще було класно кататися на велосипедах. І ще дуже сподобалося, як ми всі ходили купатися на озеро», – із захватом розповідає підліток.
Фото надане Світланою Рафальською
Він додає: як і брат, тепер має багато нових друзів, серед них і естонські однолітки.
Про побутові умови брати також відгукуються позитивно, особливо високо оцінюють страви, якими їх частували у таборі. А хлопцям є з чим порівняти, оскільки їхня мама – кухар.
Вона, мама хлопчиків-двійнят, продовжує розповідь синів і пригадує їхнє повернення з відпочинку.
«Вони в такому захваті приїхали, що я не знала, як їх заспокоїти. Лише говорили: «Хочемо ще туди!». Їм дійсно дуже сподобалося, познайомилися багато з ким. І на катамаранах та човнах каталися… Словом, їм не було навіть коли розмовляти телефоном», – пригадує мама хлопців Світлана Рафальська.
… Материнська радість за дітей змінюється глибоким сумом, як тільки згадуємо у розмові про її чоловіка Віктора.
«Він пішов на війну 7 квітня 2022 року, а 20 квітня був уже безвісти зниклим. 10 місяців ми його шукали. Надіялись, думали, може, в полоні… І на початку лютого 2023 року нам сказали, що його більше немає… Загинув на Ізюмському напрямку… 23 лютого ми його поховали. 8 місяців як поховали…», – зі згустком болю у голосі розповідає жінка.
Пригадує, як жили до повномасштабного вторгнення росії в Україну.
«Жили, як звичайна сім’я, працювали: я – кухар у шкільній їдальні, а він у мене був далекобійником, мав часті відрядження. І в мене й зараз таке відчуття, що він ось-ось повернеться з чергового рейсу…», – у закутках серця Світлани ніби досі жевріє надія.
Коли розпочалася повномасштабна війна, виїжджати з країни чи бодай з Житомирщини, яка тоді мало не щодня піддавалася ворожим обстрілам, не наважилася.
«Нікуди не виїжджали. Ми були тут… Чоловік просив: «Забирай, – каже, – Свєта, дітей і їдь». Кажу: «Куди ми поїдемо… Поки ти тут, то й ми будемо тут…». А сама дуже хвилювалася, аби його не забрали, казала: «Вітя, війна…». Він відповідав: «Як покличуть, буду йти». І вже наперед сумував за дітьми. Він так довго їх ждав… Тому ми нікуди не поїхали, щоби бути разом. А потім, як він зник, теж їхати не могла – все шукала, стукала в усі двері…», – пригадує вдова.
З тривогою також розповідає, скільки довелося натерпітися її дітям, і як це вплинуло на їхнє емоційне здоров’я.
«Діти дуже-дуже тяжко перенесли втрату батька, його поховання. Та й, крім того, бачили все: й по погребах спали… Пережили вони, звісно. Зараз наче й звикли до сигналів тривоги, а на початку дуже лякалися, тряслися. Стрес у них був. Ми й до лікаря їздили, аби порадив щось заспокійливе для них», – каже мати двійнят.
Та й власне здоров’я дало збій, нарікає жінка.
«Ця війна дуже вплинула на здоров’я, на нервову систему – на все. Здається, навіть постаріла. А вже як чоловіка забрали, то це вже зовсім… Я дуже-дуже хвилювалася за дітей, знаєте, коли летить над тобою, то… Всі думки – як дітей захистити…», – материнський біль та хвилювання чуються у кожному слові Світлани.
Жінка зізнається: без чоловіка складно виховувати двох хлопців-підлітків, проте, разом з тим, вони – її відрада і стимул лишатися сильною.
Насамкінець Світлана Рафальська дякує за підтримку, яку відчуває її родина.
«Добре, що не забувають про наших дітей. Їм цей відпочинок насправді був дуже потрібний. Вони хоч на якийсь час забули про все те... А вони щасливі – і мені на душі легше», – каже дружина Героя.
✱ ✱ ✱
Довідково. Проєкт був ініційований мером Таллінна Михаилом Килвартом (Mihhail Kõlvart) і профінансований коштом міських зборів м. Таллінна (Tallinna Linnavolikogu). Ініціатива має на меті підтримати сім’ї загиблих військовослужбовців і тих, які зараз захищають нашу державу. Фінансування міжнародної логістики та організаційні питання забезпечила команда Благодійного фонду BGV.
У Благодійному фонді BGV мають намір і надалі співпрацювати з Естонією задля втілення соціальних проєктів, спрямованих на підтримку військовослужбовців та їх сімей.
«На сьогодні ми з естонськими партнерами маємо ще кілька спільних масштабних проєктів, серед яких програма для безкоштовного протезування і реабілітації українців, які втратили кінцівки внаслідок бойових дій в Україні. У спільних планах надалі розглядаємо ще кілька проєктів для медичної реабілітації та психологічної підтримки як військових, так і дітей», – анонсує директорка Благодійного фонду BGV Поліна Алдошина.
Загалом же у фонді переконані: турбота про емоційний стан дітей, постраждалих від війни, – вкрай важлива, адже вони – майбутнє нашої України, надія на її відродження та процвітання.
